Дерево казок

Довговолоса Сестричка (китайська казка)


Довговолоса Сестричка (китайська казка)

З гори Доугас, що на півдні Китаю, спадає довгий-предовгий водоспад. Коли глянеш на нього збоку, здається, ніби дівчина стоїть на схилі гори, а з її голови донизу спадають довгі білі коси. Місцеві жителі називають цей водоспад Сивоволосим. Звідки взялося таке ім’я? Послухаймо, що люди про це кажуть.

Колись біля підніжжя гори Доугас зовсім не було води. Поля зрошували дощі, дощову воду збирали і для того, щоб їжу варити. А коли не було дощів, багатьом доводилося ходити по воду до струмка, що протікав аж за сім лі 4 від села.

У селі під горою жила дівчина, у якої були гарні-прегарні і довгі, аж до п’ят, коси. За це дівчину прозвали Чанфа Мей, тобто Довговолоса Сестричка.

Дівчина жила разом із хворою матір’ю. А що та не вставала з ліжка, то доводилося дочці заробляти на прожиток тим, що відгодовувала поросят.

Зранку Чанфа Мей розчісувала своє волосся, закручувала його на голові та довкола шиї і йшла за сім лі по воду. Потім видиралася схилами на гору і там жала зілля для свиней. Так у роботі та клопотах минали в неї дні за днями.

Одного разу Довговолоса Сестричка закинула за плечі бамбукового кошика і пішла по зілля. Піднімаючись кам’яним схилом, вона раптом побачила велику червону редьку, що росла прямо на камені. Дивно, де вона тут узялася?

«Вирву й понесу додому»,– вирішила дівчина. Вхопила редьку за листя й смикнула. Велика червона редька опинилася у неї в руках, а в скелі з’явився круглий отвір, звідки бризнув струмінь чистої-пречистої води. Та раптом редька зі свистом вирвалася у дівчини з рук і затулила отвір. Води не стало.

Довговолоса Сестричка відчула, що у неї пересохло в роті і їй хочеться пити. Вона знову висмикнула редьку – з дірки так само полилася вода. Дівчина припала до струмка, зробила кілька ковтків. Вода була прозора та свіжа, аж солодка, ніби фруктовий сік. Та тільки Чанфа Мей відірвала вуста од води, як редька вирвалася у неї з рук і зі свистом заткнула дірку. Води не стало знову.

Дівчина стояла біля скелі й дивувалася. Зненацька налетів вихор, підхопив Довговолосу Сестричку і поніс її на вершину гори, до входу у велику печеру.

А в печері на здоровенному камені сиділо вкрите рудим волоссям якесь страшидло:

– Я відкрив тобі таємницю гірського струмка, – мовило воно суворим голосом,– але ти про це нікому ні слова. А як скажеш і хто-небудь інший прийде до струмка по воду, тоді я знищу тебе, бо я дух цих гір. Запам’ятала?

Знову налетів вихор і переніс дівчину до підніжжя гори.

З тривогою на серці прийшла Довговолоса Сестричка додому. Не посміла вона розповісти про струмок навіть матері, а про селян і казати нічого. Від однієї згадки про страховисько її дрож проймав.

Тяжко стало дівчині. Ще недавно така весела, вона тепер ходила засмучена, мовчазна. А на полях сухим груддям лежала рілля, пожовкли весняні посіви.

Усі селяни, від старого до малого, щодня носили воду із струмка, що за сім лі від села. Люди обливалися потом від напруження і важко дихали від утоми.

І тоді Довговолоса Сестричка вирішила розповісти селянам, що прямо у них під боком, на горі Доугас, є джерело. Треба тільки смикнути велику редьку із кам’яної стіни, посікти її на дрібні шматки, щоб більше не затуляла отвір, і звідти потече вода, прозора і свіжа. Дірку в скелі можна розширити, і тоді води всім вистачить. Розкрила вона рота й промовила:

– На горі Доугас є…

Та раптом згадала про рудоволосе страшидло, і у неї відібрало мову.

Після цього ще дужче затужила дівчина. І їсти не їсть, і пити не п’є, слова жодного не вимовить. Здається, зовсім очманіла: очі її, колись веселі, усміхнені, згасли; рожеві щоки помарніли; коси, ще недавно чорні-пречорні, стали сивіти.

Взяла мати дочку за руку та й питає:

– Дитино моя, що в тебе болить?

Дивляться сільські жінки на її посивілі коси і теж питають:

– Що в тебе болить, дитино?

Та мовчить Довговолоса Сестричка, нікому ні слова не каже.

Минає день за днем, місяць за місяцем. Коси у дівчини зовсім побіліли, і немає в неї охоти ні розчісувати їх, ні заплітати, розпустилися вони по плечах, мов у русалки.

– Погляньте, яке диво сталося,– говорили між собою люди.– Така молоденька, а вся голова сива!

Цілими днями простоювала дівчина біля воріт, дивлячись на нещасних людей і говорячи собі під ніс:

– На горі Доугас є…– Та тут-таки кусала губи до крові і далі ні слова.

Стоїть вона якось біля воріт і бачить: старий сивенький дідусь несе на коромислі дві цеберки води зі струмка, що за сім лі від села. Обережно переставляє ноги, та раптом зачепився за камінь на стежці і впав. Розлилася вода, розбилися цеберки, а сам дідусь зламав ногу. З рани зацебеніла кров.

Підскочила Довговолоса Сестричка до дідуся, посадила його, відірвала від свого плаття шматок тканини і перев’язала дідусеві рану. Стогне старий, заплющив очі, на обличчі у нього позбігалися зморшки.

І сказала тоді дівчина сама собі:

– Чанфа Мей, ти боїшся смерті! А через твій страх земля на полях скоро зовсім пересохне, загине весь урожай! Через твій страх люди носять з далекого струмка воду. Ти боїшся, а старий дідусь ногу поламав! Ти, ти…

Дівчина більше не могла мовчати.

– Дідусю! – голосно крикнула вона.– На горі Доугас є джерело! Треба тільки висмикнути велику редьку із кам’яної стіни, посікти її на дрібні шматки, щоб більше не затуляла отвір, і звідти потече прозора свіжа вода. Правда, правда, дідусю! Я сама бачила!

Не чекаючи, поки дідусь відповість їй, вона схопилася на ноги, розпустила своє сиве волосся і побігла по селу, вигукуючи:

– На горі Доугас є джерело! Треба тільки висмикнути велику редьку із кам’яної стіни, посікти її на дрібні шматки, щоб більше не затуляла отвір, і звідти потече прозора свіжа вода. Дірку в скелі можна розширити, і тоді води всім вистачить. Правду, правду кажу! Я сама бачила! Мерщій, люди, за мною!

Поки люди збігались, вона розповіла, як натрапила на це джерело, а про те, що сказав їй дух гір, промовчала.

Односельчани давно знали, що в Довговолосої Сестрички дуже добре серце, тому повірили їй. Взяли вони ломи та мотики і подалися за нею слідом на гору.

Висмикнула дівчина двома руками велику червону редьку із отвору в скелі і кинула її на камінь.

Довговолоса Сестричка (китайська казка)

– Січіть її, люди добрі! Мерщій!

Накинулись люди з мотиками на редьку і посікли її на дрібні шматки.

Полилася вода з джерела, але дірка була невелика, тому збігала вона невеликим струмочком.

– Бийте, люди, ломами! – закричала Довговолоса Сестричка.– Розширте дірку! Бийте! Бийте!

Кілька ломів ударило водночас, отвір розширився, став таким, як тарілка. Вдарили ще раз – тепер і відро пролізе. Ще кілька ударів – і отвір ще більше розширився.

З веселим плескотом побігла вода з гори вниз. Загукали, затанцювали селяни від радості.

І раптом налетів вихор, Чанфа Мей не стало. Але людські погляди були спрямовані на струмок, тому ніхто не звернув уваги на те, що дівчини вже немає серед них.

– А де Довговолоса Сестричка? – спитав нарешті хтось.

– Мабуть, додому пішла, щоб розповісти матері про нашу радість!

З веселими усмішками спускалися люди з гори, але дівчини з ними не було. Страшний вихор виніс її на вершину гори, де в печері сиділо рудоволосе страшидло.

– Хто тобі дозволив розповідати людям? Я одній тобі відкрив таємницю гірського струмка,– почав лаяти її дух гір,– а ти привела з собою всю громаду. Бони посікли редьку і пробили дірку. Я покараю тебе.

– За людей я ладна й померти! – спокійно відповіла дівчина, розпускаючи сиве волосся.

Дух гір заскреготав зубами:

– Я не дозволю тобі спокійно вмерти. Стоятимеш ти в мене на скелі, а вода з джерела падатиме тобі на голову.

– За людей я й на це згодна,– так само спокійно відповіла дівчина.– Тільки дозволь мені сходити додому, попросити людей, щоб доглянули мою матір і годували поросят, поки виростуть.

– Гаразд, дозволяю,– сказав дух гір, трохи подумавши,– але якщо не прийдеш, я закрию воду й знищу всіх людей у вашому селі. А повернешся, сама станеш на скелі так, щоб вода падала тобі на голову.

Дівчина кивнула головою.

Ухопив вихор дівчину і виніс з печери до підніжжя гори. Подивилася Чанфа Мей, як весело біжить вода, як вона розтікається по полях, як зеленіють посіви, і всміхнулася.

Прийшовши додому, вона не наважилася розповісти матері всю правду, бо та могла б і померти від такої новини.

– Мамо, з гори Доугас побіг струмок, тепер наше село не страждатиме від посухи,– сказала вона, а потім додала: – Подруги із сусіднього села запросили мене погостювати в них кілька днів. Я попрошу сусідів, щоб вони допомагали тобі і доглянули поросят.

– Добре,– радісно відповіла мати.

Забігла Довговолоса Сестричка до сусідів, домовилася з ними, ще раз повернулась до рідної хати, погладила материне обличчя й промовила:

– Матусю, я прийду не раніше як через десять днів. Ти…

– Іди, іди, доню! Сусіди – люди хороші, вони доглянуть мене.

Дівчина ще раз погладила материне обличчя, руки, на очах у неї виступили сльози. Вона вибігла до поросят, почухала їхні голови, погладила спинки й заплакала. А вийшовши за ворота, закинула волосся за спину і пішла на гору. По дорозі росло крислате широколисте дерево. Дівчина часто відпочивала під ним, коли ходила по зілля для поросят. Цього разу, підійшовши до дерева, вона погладила його стовбур і промовила:

– Більше ніколи я не прийду до тебе, ніколи не відпочиватиму в тіні твого листя.

Ніби у відповідь на її звертання із-за стовбура до неї вийшов високий дідусь. Волосся у нього на голові чорне, борода чорна, і вбрання теж чорне.

– Я все знаю,– сказав дідусь.– Ти хороша дівчина, і я хочу врятувати тебе. Ось вирубав із каменю твою подобу. Зайди на той бік стовбура й подивись.

Обійшла Довговолоса Сестричка дерево і бачить, що з другого боку стовбура стоїть вирізьблена з каменю дівчина, дуже схожа на неї, тільки волосся на голові немає.

– Дух гір вимагає, щоб ти стала на скелі так, аби вода падала тобі на голову. Тяжко знести таку кару. Я віднесу цю кам’яну дівчину на скелю і поставлю замість тебе. Мені бракує тільки довгого сивого волосся. Тож доведеться тобі потерпіти, поки я повириваю твоє сиве волосся і прикріплю його до голови твого кам’яного двійника. Зроблю так, що й сам дух гір нічогісінько не помітить.

Дідусь почав висмикувати з голови Довговолосої Сестрички волосину за волосиною і переносити їх на голову її кам’яної подоби. І диво дивнеє: волосини одразу ж приростали до кам’яної голови.

Голова у Чанфа Мей стала зовсім лиса, а в кам’яної дівчини вкрилася довгим сивим волоссям.

– Іди тепер додому,– сказав дідусь, усміхаючись.– Віднині на ваших полях буде вдосталь води, тільки добре поливайте ваші ділянки, і життя ваше незабаром поліпшиться.

Довговолоса Сестричка (китайська казка)

Дідусь узяв кам’яне зображення дівчини й полетів на гору. Він поставив його так, щоб вода падала на голову і по довгих сивих косах стікала на землю.

– Гляньте! – закричали люди в селі.– Сивоволосий водоспад! Сивоволосий водоспад!

Сестричка стояла, остовпівши біля товстого дерева і раптом відчула, ніби на голові в неї щось ворушиться. Помацала голову пальцями – там з’явилося нове волосся.

– Ой! Яке воно чорне та довге!

Зраділа дівчина і аж затанцювала. Вона довго ще стояла під деревом, але дідусь все не повертався… Раптом подув вітер. Листя на дереві зашелестіло, і крізь той тихий шелест вона почула дідусів голос:

– Довговолоса Сестричко! Дух гір ні про що не здогадався. Іди спокійно додому.

Дівчина ще раз подивилася на довгі пасма Сивоволосого водоспаду, на зелені посіви біля підніжжя гори, на щасливих людей, що дружно працювали на своїх ділянках, а тоді закинула назад свої довгі чорні коси і неквапом рушила додому.

* Лі – міра довжини, дорівнює приблизно 0,5 км.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн