Дерево казок

Джек i золота табакерка (англійська казка)


Джек i золота табакерка (англійська казка)

Колись, за добрих давніх часів, як ні мене, ні вас не було ще на світі, жили собі чоловік і жінка. Народився у них син. Назвали його Джеком. А хата їхня стояла в дрімучому лісі. Тож хлопець уже й великий виріс, а ніколи ще не бачив чужих людей, тільки своїх батька й матір. Знав він, що є на світі всякі дива, бо перечитав чимало книжок. І дуже йому хотілося всюди побувати, світу й людей побачити.

Одного дня батько пішов у ліс по дрова. Джек.і каже матері:

– Чого мені сидіти тут, у цій глушині? Нудно тут і тоскно. Піду я краще та побачу світу. Людей подивлюся й себе покажу.

Мати йому:

– Ну що ж, синку, надумав, то йди. Нехай тобі щастить. Але скажи мені, що ти хочеш узяти з собою в дорогу: маленький пиріг із моїм благословенням чи великий без благословення?

А син відповідає:

– Краще спечи маленький, та поблагослови.

Спекла мати йому невеликий пиріг, поблагословила

й вирядила з дому.

Пішов хлопець. Зустрічає в лісі батька. Той питає:

– Куди це ти, синку?

Син і каже:

– Хочу, тату, світу побачити.

– Самотньо нам буде без тебе, сину, але йди, коли надумався. Візьми з собою ось цю табакерку, сховай її, а відкриєш лише тоді, коли спіткає тебе велика біда.

Узяв Джек табакерку, рушив далі. Довго йшов, уже й пиріг з’їв і знов їсти захотів. А кругом тільки ліс та ліс. Уже поночіти стало, треба нічліг шукати. Коли це попереду вогник заблищав. Продерся хлопець крізь гущавину, аж бачить – великий будинок. Постукав. Двері відчинив слуга, питає, чого йому треба. Джек проситься: так і так, пустіть переночувати. Той був чоловік добрий, пустив хлопця. Завів його в кухню, нагодував, напоїв.

А жив у цьому будинку один вельможа. І була у нього красуня-донька. Зазирнула вона в кухню, побачила Джека – а він був хлопець гарний – та й закохалася в нього. А Джек закохався в неї. От пішла дівчина до батька та й каже:

– Там прийшов до нас хлопець. І такий він гарний, таточку, що я за нього й заміж пішла б, коли ваша ласка.

Зайшов вельможа в кухню, подивився на Джека, розпитав його – хто він та звідки, якого роду-племені. А потім запитує:

– А що ти вмієш робити?

Джек подумав – його питають, що він уміє робити по господарству, й відповідає:

– Геть усе.

Тоді вельможа й каже:

– Якщо ти вмієш робити геть усе, то зроби так, щоб о восьмій ранку перед будинком з’явилося велике озеро і щоб на тому озері стояв красень-корабель з гарматами. І щоб корабель салютував мені двадцятьма чотирма гарматними пострілами, а останнє гарматне ядро щоб підломило ніжку ліжка, на якому спить моя донька. А не зробиш – розпрощаєшся зі своєю головою.

– Та вже ж зроблю, – каже Джек. А сам думає: “Пропала моя голова”.

Прокидається рано-вранці: що ж його робити? І тут згадав про батьків подарунок – золоту табакерку. Каже собі: “Оце ж і спіткала мене велика біда”. Витяг з кишені табакерку, відкрив, а звідти – троє червоних чоловічків. Вискочили й питають:

– Чого ти бажаєш? Звели, і ми все зробимо.

А Джек їм:

– Зробіть так, щоб перед будинком було велике озеро, і щоб на тому озері стояв найбільший і найкращий у світі корабель з гарматами, і щоб корабель той відсалютував двадцятьма чотирма залпами, і щоб останнім пострілом гарматне ядро підломило ніжку ліжка, де спить хазяйська донька.

Чоловічки відповідають:

– Зробимо. А ти спи собі.

Та не до сну Джекові. Лежить, дожидає. Ось годинник пробив восьму ранку. І одразу ж за вікном – бах! бах! – гримнули гармати. Кинувся хлопець до вікна, а там – диво-дивне! – озеро, а на ньому – величезний корабель. Джек дивиться, зачудований, бо він же виріс у лісі і зроду кораблів не бачив.

Одягнувся Джек, вийшов з кімнати. А батько дівчини вже стоїть, чекає. Каже:

– Ну, хлопче, ти молодець. Зробив усе як слід. Ходімо снідати.

Сіли вони втрьох за стіл, снідають.

А батько дівчини знову Джекові:

– Не забувай, тобі ще два діла зробити треба. Лише тоді я віддам за тебе доньку. Ось тобі друге діло: на милю навколо вирубай і викорчуй ліс, щоб було рівне поле. Зори те поле, посій жито, і щоб те жито визріло, й щоб ти скосив його і склав у копи. І зроби все це до завтрашнього ранку. А не зробиш – сам знаєш, що тобі буде.

– Та зроблю вже.

Цілий день Джек гуляв, а вночі, як зостався сам у кімнаті, відкрив табакерку і звелів чоловічкам: так і так. І ліг спати. А вранці прокинувся, подивився у вікно: кругом поле, а на ньому копи жита.

Побачив те і батько дівчини та й каже:

– Молодець. А тепер зроби третє діло. Щоб завтра ось на цьому місці стояв пишний палац на дванадцяти золотих стовпах, а перед ним муштрувався полк солдатів. і щоб о восьмій ранку, як я вийду, вони віддали мені честь.

Джек на те відповідає:

– Зроблю і це.

І справді, на ранок було все, що загадано, – і палац, і солдати.

– Що ж, моє слово – закон, – каже батько дівчини. – Одружуйтесь.

Одгуляли вони весілля, живуть щасливо.

Та на Джека очікувала нова біда. Заманулося його тестеві поїхати на лови. І запросив він на те полювання своїх друзів. Мовляв, пополюють, а потім приїдуть новий палац дивитися. Джек також з ними поїхав – одягнувся в ошатний мисливський костюм, на чудовому коні. Слуга ж прибирав його старий одяг, поліз у кишеню і знайшов там золоту табакерку. З цікавості відчинив її, а звідти вискочили троє чоловічків. Питають:

– Чого ти бажаєш? Звели, і ми зробимо.

Слуга був підступний. Каже:

– Перенесіть цей палац далеко-далеко за море.

Чоловічки йому:

– Гаразд. А тебе теж з палацом перенести?

– І мене перенесіть.

– Ну, то летімо.

Палац умить знявся в повітря і полетів далеко-далеко за море.

От приїхали мисливці з ловів, дивляться – немає палацу. Гості розсердилися. Кажуть:

– Що за жарти? Цей хлопець, мабуть, нас обдурив. У нього й не було ніякого палацу.

І тесть розгнівався:

– Осоромив ти мене перед людьми. Більше моєї доньки не побачиш. Забирайся геть, ошуканцю.

Тоді пом’якшав трохи й каже:

– Даю тобі рік і один день – знайди палац і поверни його на місце. А ні – то й на очі не навертайся.

Рушив бідолашний Джек на пошуки. Довго їхав лісами й полями, через гори й долини. Заїхав у такі далекі землі, де й людей уже немає. Бачить – якийсь палац. Він до воріт. Там вартує – хто б ви думали? – миша.

Джек запитує:

– Чий це палац? Хто тут живе?

А миша йому:

– Його величність король усіх мишей.

Джек:

– А чи можна його побачити і поговорити з ним?

Миша впустила хлопця. Слуги-миші провели його до

короля. Той розпитав Джека, хто він і звідки. Джек розповів про свою халепу, про те, як пропав палац, і про те, що мусить знайти його за один рік і один день.

– Може, ви, ваша величність, знаєте, де він подівся? – звертається Джек до короля мишей.

– Ні, не знаю, – відповідає король. – Але я повелитель усіх мишей. Завтра я їх скличу. Може, котрась із них його де й бачила або, принаймні, що-небудь чула.

Почастував він Джека доброю вечерею, звелів слугам послати м’яку постіль. Зранку виходять вони на гайок, а перед палацом усі миші зібралися, видимо їх невидимо.

Король питає, чи не бачив хто з них пишного палацу на золотих стовпах, чи не чув хто про нього.

– Ні, – відповідають миші. – Не бачив ніхто й не

чув.

Відпустив їх король і каже Джекові.

– Є у мене два брати. Один – король усіх жаб, другий, старший, – король усіх птахів. Піди до них, може, вони знають, де твій палац. Коня свого залиш тут: повернешся, тоді забереш. А натомість візьми одного з моїх скакунів і прихопи ось цей пиріг – даси його братові, і він одразу розпізнає, що ти від мене. Перекажи йому вітання.

Розпрощались вони, і Джек поїхав на королевому скакуні. Коло воріт підбігає до нього миша й просить:

– Візьми мене з собою. Я тобі в пригоді стану.

– Як же я візьму тебе? – не наважується Джек. – Треба запитати дозволу в короля.

– Та нічого. Він не розсердиться.

– Ну, тоді стрибай.

Стрибнула миша, і Джек сховав її до кишені.

Довго вони їхали. Аж ось прибули до палацу короля всіх жаб. На воротях жаба вартує. Джек розповів, хто він. Просить пустити до короля. Жаба пропустила, а слуги привели до королівських покоїв. Король питає, хто він та звідки. Джек розповів усе, подав йому пиріг. Король одразу розпізнав, що той прибув од брата.

– Гаразд, допоможу тоді віднайти твій замок, – погодився він.

Нагодував його, спати поклав. Зранку вивів на ганок, а у дворі вже всі жаби зібралися. Король питає, чи не бачив

хто палацу на дванадцяти золотих стовпах, чи, може, хто чув про нього. Вони відказують:

– Ні, не бачили й не чули.

Довелося Джекові їхати далі. Дали йому нового скакуна і пиріг у подарунок найстаршому братові, королю всіх птахів. Виїжджає він з воріт, а жаба-воротар просить:

– Візьми мене з собою. Я тобі в пригоді стану.

– Як же я без королевого дозволу візьму? – відповідає Джек.

А вона наполягає. Тоді хлопець каже:

– Ну, стрибай!

Жаба стрибнула, і Джек сховав її до кишені. Дорога була далека. Утричі довша, ніж до короля усіх жаб. Нарешті прибули вони до палацу володаря всіх птахів. На воротях стоїть птах– гарний такий, барвистий – вартує. Пропустив він їх до короля птахів. Джек дав йому пиріг і переказав вітання від братів. Король пообіцяв:

– Допоможу тобі, чим тільки зможу. Зранку розпитаємо птахів. А зараз заводь коня в стайню. Будеш моїм гостем.

Повечеряли вони, вклалися спати. Рано виходять на ганок, а у дворі повно птаства – злетілося з усього світу. Король і питає:

– Чи не бачив хто з вас пишного замку на дванадцяти золотих стовпах?

Птахи відповідають:

– Ні, не бачили.

– А чи всі ви тут? – знову запитує король. – Щось я не бачу орла.

Дивляться, а орла й справді немає. Тоді король звелів чотирьом швидкокрилим ластівкам полетіти на чотири сторони, розшукати його. Ті помчали. На третій день одна знайшла його аж на краю світу. Не дивно, що він не

чув королівського наказу. Прилетів орел, король питає його про палац. Орел і каже:

– Авжеж, бачив. Я оце був там, де він стоїть.

– Палац належить цьому юнакові. Його вкрадено. Віднеси юнака на те місце, – велить король.

Потім іще звелів зарізати теля і добряче підгодувати орла – щоб, бува, не охляв у такій далекій дорозі. Джек умостився на його спині, і вони полетіли. Довго летіли над горами й морями: три дні й три ночі. Аж ось і палац. Стали вони думати, як дістатися всередину і викрасти золоту табакерку. Миша й каже:

– Дайте я спробую.

– Пустив її Джек. Пробралася миша в палац – ніхто не побачив. Знайшла табакерку, несе. А на сходах упустила її ненароком, і та покотилася вниз, забряжчала. Володар палацу – той, що був слугою в Джека, – почув брязкіт, вискочив з кімнати. Але миша зі своєю здобиччю вже сховалася під сходами.

Прибігла вона з табакеркою, і орел поніс їх назад.

Коли летіли над морем, схотілось їм її роздивитися. Почали передавати табакерку одне одному, вона вислизнула і впала в море. Що робити? А жаба просить Джека:

– От бачиш! Я ж казала, що стану тобі в пригоді. Пусти мене, спробую її знайти.

Джек пустив жабу в море. Вона пірнула, і не було її три дні і три ночі. Потім виринає.

– Ну що? – питають.

– Нічого. Хочу повітрям дихнути.

Дихнула і знову в глибину. Два дні й дві ночі плавала, шукала табакерку. Тоді знову виринула повітря набрати і знову на дно опустилася. Минув ще один день і одна ніч. Коли це виринає з табакеркою. Знайшла-таки!

Полетіли вони далі. Незабаром прибули до короля всіх птахів. Той радий, що вони з табакеркою. Вітає їх, розпитує. Джек одразу ж відкрив табакерку і звелів трьом чоловічкам:

– Принесіть сюди палац.

Ті подалися за море. А колишній Джеків слуга запанів – одружився, завів собі почет і слуг. От чоловічки дочекалися, поки вони всі вийшли з палацу на моріжок потанцювати. Тільки двоє лишилися – кухарка та посудниця. Чоловічки питають у них:

– Хочете залишитись тут чи повернетеся з палацом додому?

– Хочемо додому, – відповідають ті.

Палац одразу знявся в повітря і полетів. Колишній слуга, його дружина та почет кинулися за ним навздогін. Та хіба наздоженеш! А кухарка й посудниця сміялися з них і махали їм з вікна руками.

Прилетів палац, опустився. Джек показав його королеві, поводив по пишних залах, розкішно оздоблених покоях. Король дивиться, дивується. Довго вони б там святкували, бенкетували, та Джек згадав: час на пошуки – один рік і один день – скоро минає. Треба поспішати додому, до дружини.

Наступного ранку він попрощався з гостинним господарем, королем усіх птахів, подякував йому за все і звелів чоловічкам перенести палац до короля всіх жаб. Ті перенесли. Вони побенкетували там ще один день і полетіли до короля всіх мишей. Той теж прийняв їх як годиться. Залишив Джек у нього палац, узяв табакерку, сів на свого коня й подався додому, до дружини й тестя. Довго їхав. Мабуть, заблудився б, якби не ті чоловічки: вони йому дорогу показували. Приїжджає він, стомлений, обідраний. Тесть його й на поріг не пустив.

– Не знайшов палацу, то йди, куди собі хочеш, – мовив він і сердито зачинив двері.

І доньку свою замкнув у кімнаті, щоб вона не вибігла до Джека.

Тоді хлопець витяг золоту табакерку і звелів чоловічкам, щоб палац негайно опинився тут. І не встиг він оком змигнути, як палац з’явився серед двору, наче виріс, виблискуючи своїми золотими стовпами-колонами.

Тесть бачить: нічого не вдієш. Випустив доньку. Вибігла вона до свого чоловіка. Та ще й не сама, а з дитиною на руках. Виявляється, поки Джек їздив шукати палац, у них народився син.

Оселились вони у палаці й зажили щасливо. Може, й досі живуть.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн