Дерево казок

Голодний вовк (киргизька казка)


Голодний вовк (киргизька казка)

Був собі вовк. Жив він на березі річки і почував себе тут володарем: кого зустріне – заріже і з’їсть. Так прожив той вовк уже багато років, але й досі ще не наївся. Ото й прозвали його Голодним вовком.

Одної днини, блукаючи понад берегом річки, вовк натрапив на підбитого яструба.

– Гей, яструбе, я тебе з’їм,– каже вовк, зрадівши.

– Нащо тобі їсти мене, вовчику?

– Я Голодний, тож хочу їсти, а крім тебе нема нікого,– каже вовк, ковтаючи слину.

– Не їж мене, вовчику-братику, який з мене тобі наїдок – самі кістки та пір’я. Пройди краще трохи далі, на тому горбочку отакенна ковбаса лежить.

– Гаразд, – погодився вовк і побіг до горбка. Дивиться – й справді лежить ковбаса.

– Гей, ковбаско, ковбаско, я тебе з’їм,– каже до неї вовк.

– Нащо тобі їсти мене?

– Я – голодний, тож хочу їсти, а крім тебе нічого нема.

– Ні, вовчику, як з’їси мене, то тільки в зубах колупатимешся. Краще збігай за перевал, там пасеться біле ягня. З’їси його, то й черево одвисне.

Як почув це вовк – так і кинувся до перевалу. Подолав той перевал – і справді пасеться біле ягня.

– Гей, ягнятко, я тебе з’їм.

– Нащо тобі їсти мене?

– Я Голодний, тож хочу їсти.

– Не їж мене, вовчику. Глянь, яке я мале та худе. І м’ясо в мене пісне. Збігай краще он за ту гору, там пасеться чорна коза. Вона велика й сита, побенкетуєш уволю.

Погодився вовк і побіг далі. Видерся на гору й бачить: пасеться чорна коза.

– Гей, козо, я тебе з’їм.

– Нащо тобі їсти мене?

– Я Голодний, тож хочу їсти.

– Ой, мене тобі й на один раз мало. Завтра знову шукатимеш, що б поїсти. Краще збігай в оту он долину, там загрузла в болоті сіра кобила. З неї матимеш м’яса на цілий тиждень.

– Твоя правда, – згодився вовк і потрусив у долину. Побачив кобилу й дуже зрадів. «Оце вже наїмся», – радіє вовк, аж слина з пащі тече.

– Гей, кобило, я тебе з’їм.

– Нащо тобі їсти мене?

– Я – голодний, тож хочу їсти.

– Гаразд, – каже кобила, – тільки спершу мене з болота витягни.

Напружився вовк, замалим не надірвався, але витяг-таки кобилу.

– Ну, тепер уже я тебе з’їм,– сказав вовк і клацнув зубами.

– Гаразд, їж мене. Та на пам’ять запиши на копиті своє ім’я.– І кобила підняла заднє копито. Але тільки підступив до неї вовк – кобила як хвицне його межи очі! Аж перекинувся, бідолаха.

А кобила поскакала собі далі.

Насилу звівся побитий вовк на ноги. Йде, хитаючись, і співає:

А я яструба не з’їв,

Дурна моя головонько!

Бо ковбаски захотів.

Пуста моя головонько!

І ягнятко залишив,

Бо до кози заспішив.

Дурна моя головонько Пуста моя головонько!

Я кобилу витягав,

Дужа моя головонько!

Кобилятини чекав.

Дурна моя головонько!

На копиті розписався,

Мудра моя головонько!

З головою розпрощався.

Бідна моя головонько!

Так і сконав Голодний вовк, не наївшись досхочу.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн