Дерево казок

Від краденого не погладшаєш (білоруська казка)


Від краденого не погладшаєш (білоруська казка)

Було в одного чоловіка два сини. Як виросли вони, батько сказав:

– Пора, сини до роботи братися. Хто з вас чим хоче зайнятися?

Мовчать сини – не знають, яку собі роботу вибрати.

– Ну, тоді підемо,– каже батько,– у світ, походимо, подивимося, що люди роблять.

Зібралися й пішли.

Ідуть так поволеньки, сини до всього придивляються, думають, яку роботу їм вибрати.

Підійшли до одного села. Бачать – стоїть при кінці села кузня. Зайшли вони туди. Привіталися до коваля, поговорили. Старший син навіть молот у руки взяв – допоміг ковалеві леміш викувати.

І знову далі рушили.

Підійшли до другого села. Старший син подивився туди-сюди: не видно кузні в цьому селі.

От він і каже до батька:

– А чому б і тут кузні не поставити? Я міг би ковалем залишитися. Мені ця робота подобається.

Батько зрадів: знайшов, думає, старший син, як заробляти на життя!

– Добре,– каже,– будь ковалем у цьому селі.

Поставив він синові кузню, той і став ковалювати. Люди

його хвалять, і сам він своєю роботою задоволений.

А менший син, скільки не ходив, ніяк не міг роботу до вподоби вибрати.

Іде він якось з батьком понад лугом. Бачить – віл пасеться.

А село далеченько, і пастуха не видно.

– А може, мені, батьку, волів красти? – каже син.– І робота легенька, і щодня м’ясо матиму. Погладшаю, і сам, як віл, стану.

– Крадь,– каже батько.– На те ж я тебе й воджу, щоб ти собі якесь ремесло вибрав.

Зайняв син вола й погнав додому. А батько каже:

– Почекай мене біля лісу, мені треба в це село навідатися: там один мій знайомий живе…

Гонить син вола та все оглядається, чи не біжить хто за ним. Поки до лісу догнав, неабияк перетрусився. Аж млосно від страху зробилося.

Почекав він на узліссі, поки повернувся батько, і разом погнали вола додому.

Зарізали вдома вола, зняли шкуру та й заходилися варити м’ясо. Наварили, батько каже синові:

– Ось що, синку, давай знімемо мірки й побачимо, хто з нас від цього вола погладшає.

Узяв він шнурок, зміряв шию собі й синові.

Сіли за стіл. Батько їсть спокійно, а син усе на двері позирає: чи не йде хто вола шукати? Загавкає собака, пройде чи проїде хто,– син за м’ясо та мерщій у комірчину ховатися… А в самого руки й ноги тремтять.

І пішло так день за днем.

З’їли нарешті того вола. Батько каже синові:

– Ану поміряємо шиї: хто з нас погладшав?

Поміряли, а в батька шия вдвоє потовстішала, а в сина

наполовину потоншала. Дивується син:

– Чому це так?

– Бо ти їв краденого вола,– каже батько.

– Та й ти краденого їв!

– Ні, я заплатив за вола господареві і їв як свого. Тому я й погладшав. А ти як сядеш за стіл, то страх одразу на шию скік і душить! Через те вона й худне. Від краденого, сину, не погладшаєш!


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн