Дерево казок

Вразливий Шустик (французька казка)


Вразливий Шустик (французька казка)

Був собі колись на світі маленький веселий гном. Звали його Шустик. Носив Шустик чепурненький синій каптанчик, чорні лаковані чобітки та яскраво-червоний ковпачок, що сидів у нього на голові завжди трішечки набакир. Гномик був лагідний, ніколи не журився і не цурався ніякої роботи. Щоправда, мав він одну ваду: був надзвичайно вразливий і довго не прощав кривди…

Та це тільки приказка, а казка далі буде.

Отож занадився Шустик до дядечка Чомутака, в якого куховарила добра бабуся Клюзере. І так гном її полюбив, що став уночі робити за неї всю роботу: кухню підмітав, посуд мив, сковороди та чавунці чистив, каструлі та мідні тази до блиску натирав ще й сумлінно змітав порох зі старих дубових шаф, буфетів і стільців.

Було, як усі поснуть, шусне гномик у дім, скине свій синій каптанчик і ну трудитися не згортаючи рук. А як упорається з усім, сяде на гладенький теплий камінець біля самої печі, поп’є з глечика теплого молока і, підперши голову рукою, слухає, немов зачарований, нескінченну пісню свого приятеля-цвіркуна.

Старенька Клюзере не знала, як і дякувати Шустикові, і годила йому як тільки могла: лягаючи спати, неодмінно лишала в печі трохи жару, щоб і в кімнаті було тепло, і камінець не нахолоняв. А на столі завжди ставила для Шустика глечик свіжого молока з густими вершками.

Щоночі чекала стара куховарка свого турботливого помічника, а коли той приходив, Клюзере милувалася на його охайну роботу. Одне лиш було прикро: ні разу не довелося їй побачити в напівтемній кухні Шустикове обличчя. Надто крихітний він був – такий, як долоня, не більший,– та ще й ковпачок, що звисав на лобик, заважав його розгледіти.

Отак жили всі вони в мирі та злагоді… Тільки спіткало їх горе: померла від старості Клюзере. Пожурився, пожурився хазяїн та й узяв у дім замість старої бабусі нову куховарку – сміхотливу пустунку Агнес. Знову Шустик став навідуватися до дядечка Чомутака та допомагати на кухні. І, треба сказати, полюбив він нову куховарку не менш, ніж любив колись добру Клюзере. Подобалися Шустикові і її дзвінкий сміх, і її веселі жартівливі пісні. Здавалося йому, що навіть старі каструлі та мідні тази дзвенять у неї в руках веселіше, ніж досі.

Все було б гаразд, якби не спало якось на думку Агнес недобре пожартувати зі своїм працьовитим приятелем. Розпекла вона в печі камінець, поклала його на місце, а сама шмигнула в постіль та й підглядає за гномиком.

Поробив гномик усю роботу, одягнув каптанчик і, взявши глечика з молоком, подріботів до свого камінця. Сів гномик на камінець та враз як підскочить! Вислизнув у нього з рук глечик і на дрізки розбився, а сам Шустик прожогом кинувся до дверей, перекидаючи тазики, каструлі, сковороди та інше кухонне начиння.

Побачила Агнес, що накоїла, схопилася з ліжка і ну кликати гномика:

– Вернися, Шустику! Вибач мені, нерозумній, що я так зле пожартувала з тебе. Вернися, Шустику! Пробач мені, якщо можеш!

Та було пізно. Не захотів Шустик простити їй того безглуздого жарту і зник хтозна й куди.

І пішло все в домі дядечка Чомутака шкереберть: у кімнатах порох та павутиння, на кухні – брудний посуд, іржаві тази, нечищені сковороди… Хоч як старалася Агнес дати всьому лад, нічого в неї не виходило. Ось тоді-то й збагнула вона, що значить скривдити доброго гнома! Невесело стало їй на душі. Розучилась вона співати й сміятися і щораз частіше мовчала та супилась. Та й дядечко Чомутак почав скоса позирати на куховарку: чого це, мовляв, у неї нічого не клеїться?

Змовчала Агнес, ні слова не сказала хазяїнові про свою безглузду витівку, а згодом забрала свої речі і пішла геть із села. Що ж, сама винна!

Як тільки вона пішла, Шустик знову повернувся до дядечка Чомутака. Правда, в будинку він більше не з’являвся і хатньої роботи не робив, зате припало йому до душі коней порати. Щоночі ходив він у стайню і брався до діла: вівса коням засипав, напував їх, чистив, розчісував хвости й гриви, а потім, помилувавшись на свою роботу, зникав у нічній темряві.

Здогадувався, звичайно, дядечко Чомутак, що все це Шустикова робота. Отож і вирішив він якось віддячити малюкові. Але як це зробити, коли Чомутак його навіть не бачив ніколи?

Покликав Чомутак до себе конюха і звелів вистежити вночі маленького гнома:

Вразливий Шустик (французька казка)

– Коли з’явиться Шустик у стайні, негайно поклич мене, зрозумів? Та гляди не сполохни його ненароком.

Вислухав конюх хазяйську настанову і причаївся вночі біля стайні. Довго чекати йому не довелося. Якраз опівночі рипнули в стайні двері, і в тьмяному місячному сяйві з’явився крихітний гном у синьому каптанчику, в чорних лакованих чобітках і в червоному ковпачку. Не встиг гном і кроку ступити, а конюх – хап! – і зірвав ковпачок з його голови. Підскочив Шустик та як закричить на конюха:

– Негайно віддай ковпачка, бо лихо тобі буде: оберну тебе на віслюка!

– За що? – зареготав конюх.– Не віддам я тобі ковпачка, доки хазяїн не прибіжить та не подякує тобі за приязнь…

– Віддай ковпачка! Чуєш? – ще дужче розгнівався Шустик.

Та не послухався його конюх, а поки бігав по хазяїна, Шустика і слід прохолов. Розпитав дядечко Чомутак конюха, що там трапилося. Той і розповів усе як було. Розлютився дядечко Чомутак, вилаяв конюха за його безглузду запопадливість і, сердитий, спати пішов.

Наступного ранку вийшов дядечко Чомутак у двір, бачить: стоїть під стайнею якийсь клишоногий віслюк. Приголомшений Чомутак роздивився віслюка з усіх боків, і йому сяйнуло:

– Та це ж витівки Шустика! І віслюк цей – не віслюк, а. мій конюх. Еге, помстився Шустик за свій червоний ковпачок… Треба б його десь відшукати та повернути гномикові.

Довго Чомутак шукав ковпачка, а той наче в воду впав. Не день і не два минуло, поки знайшовся ковпачок на гілці високого дерева – очевидно, сам конюх і закинув його туди.

Узяв дядечко Чомутак ковпачка, почистив його гарно щіткою та й поклав на видноті. А коли на ранок зайшов у стайню, то побачив, що червоний ковпачок десь зник, а біля коней його конюх стоїть. Усміхнувся дядечко Чомутак, однак нічого не сказав, а лише подивився на вичищених, аж лискучих, коней і вийшов у двір…

От бачите: хіба можна кривдити добрих і працьовитих помічників?


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн