Дерево казок

Вояк і чорт (фінська казка)


Вояк і чорт (фінська казка)

Чорт одягнув найкраще вбрання, узяв подарунки та й пішов сватати доньку торпаря. Її мати швидко зрозуміла, що то за жених завітав. Стара прийняла подарунки, відкликала юнку в куток і прошепотіла:

– Візьми ці дві лозини, і коли увечері жених прийде до тебе, боляче цьвохни його.

Коли споночіло, чорт прокрався до кімнати нареченої, а та заходилася стьобати його лозинами. Чорт кричав і завивав, пістрибував попід стінами, поки зрештою обернувся на малесенького в’юнкого черв’яка і хотів вишмигнути в замкову щілину. Одначе торпарева донька вже очікувала на нього за дверима з пляшкою: спіймала чорта в посудину, міцно закоркувала й відрізала:

– Тепера там і сиди, жених нещасний!

Та й кинула пляшку в глибочезне провалля.

Минуло десять років. Чорт у пляшці геть зігнувся і змалів, проте чекав порятунку. Та хто ж полізе в ту безодню?!

Минуло ще десять літ, і ось у проваллі опинився вояк, який щойно повернувся з турецької війни. Бідарем ішов, бідарем і зостався. Але перед смертю йому закортіло розбагатіти, і почав він шукати в рідному краї рудоносну жилу.

На дні провалля вояк побачив блискучу пляшку. Взяв її до рук і співчутливо роздивлявся чорта. Звісно, той прохав жалісливо, щоб служивий випустив його, обіцяючи за допомогу п’ять монет зі щирого злота. Одначе вояк потрусив пляшкою, усміхнувся й поцікавився:

– Звідки ти візьмеш, голодранцю, такі гроші?

Чорт збільшив винагороду й пообіцяв колишньому солдатові до кінця життя платити по п’ять золотих щодень.

Вояк одкрив корок, і чорт вибрався з пляшки. Багаторічна неволя геть змучила його – шкіра та кості, але як тільки жадібно вдихнув повітря, став хвацьким хлопцем і сказав:

– Сідай-но мені на спину – й вирушимо роздобувати тобі платню!

– Куди це? – запитав солдат.

– А що тут гадати,– до Туреччини, там живе багатий народ,– пояснив чорт.

– Та я недавно повернувся звідти й не бачив нічого, крім мерців, крові й бруду,– кинув вояк.

– Ти не був там, де золото блищить,– одповів чортисько і наказав чоловікові всістися йому на спину.

Той послухався, і вони щодуху помчали до Туреччини. Невдовзі дісталися Константинополя й спинились біля султанового палацу.

Походжали вдвох гомінливими вулицями й роззиралися довкола.

– Де ж те блискуче золото? – запитав солдат, тримаючи хвостатого за руку, щоб не втік, бува.

– Тут, у палаці, де господар сидить на мішках із грошима,– відгукнувся чорт, і вони зупинилися перед управителем султанової скарбниці.

– У цього паші є донька,– заговорив чорт,– чарівна дівчина, яку батько називає світлом очей своїх. Розташуйся на заїжджому дворі, а я проберуся до серця доньки паші й зроблю так, що вона занедужає. Почнуть шукати лікарів, але жоден не зможе вилікувати її. Тоді з’явишся ти, дмухнеш їй повітря в уста, і юнка тієї ж миті одужає. Але вчиниш це лише після того, як паша пообіцяє тобі щодня платити п’ять золотих монет до кінця життя.

Чорт учинив, як пообіцяв, і чарівна донька паші злягла в постіль. Батько, звісно, запросив наймудріших лікарів Туреччини, та вони не могли збагнути, на що хвора дівчина, про лікування ж годі й говорити.

Тоді вояк підійшов до паші:

– Якщо платитимеш мені п’ять золотих монет щодня до кінця мого життя, то вилікую твою доньку.

Паша пообіцяв платити. Солдат нахилився і дмухнув дівчині в уста.

Чорт негайно облишив стискати серце юнки, і та підхопилася здоровісінька на ноги.

Вояк отримав платню наперед, вийшов на вулицю, де став очікувати на чорта. Вигулькнувши, той сказав:

– Тепера ходімо до султана, оглянемо головний палац магометан.

Обійшли чудовий палац навколо і зрештою натрапили на кухню. В напіводчинене вікно линули незвичайні пахощі. Чорт і вояк без запрошення ввійшли туди й побачили, що султанша порається біля плити й смажить своєму високому повелителю ласі шматочки.

– Тепера я зачаклую цю жінку – і вона захворіє, а ти вилікуєш її,– мовив нечистий солдатові і разом зі стравою проник у її нутрощі.

Від цього жінка почала так буянити, що казанки й сковорідки полетіли шкереберть, а жарини з печі аж бризнули навсібіч.

Вояк вишмигнув із палацу, втягнувши голову в плечі, і став знову жити на заїжджому дворі.

Через кілька днів до нього дійшла чутка, що султан шукає лікаря, який би порятував його жінку, в котру знагла вселився злий дух. Вояк прийшов до палацу, став перед султаном і заявив, що він лікар і може вилікувати хвору, але зажадав, щоб йому збудували палац на березі Мармурового моря.

Султан запевнив, що палац буде, а солдат сказав:

– Я пройдуся з хворою морським узбережжям і там вижену з її тіла злий дух, одначе для цього у місті повинні вдарити у всі дзвони, засурмити в усі труби.

Султан пообіцяв сповнити це бажання, і вояк повів узбережжям змучену хворобою жінку.

Коли з міста долинули калатання дзвонів та звуки сурм, солдат дмухнув жінці в уста. Чорт одразу полишив її і запитав:

– Що це у вас за радісне свято ні з того ні з сього почалося в місті – дзвони так і заливаються?

Вояк одповів:

– Чував я, що це твоя теща йде сюди, аби стрітися з тобою. Це вже вона прибула напевне, бо так лунко бомкають дзвони.

– Моя теща? – у чорта очі на лоба полізли.– У мене взагалі немає тещі!

– А ота стара з фінського пралісу, що навчила доньку, як запхнути тебе в пляшку, прийшла сюди, і, схоже, будуть тобі непереливки.

– Та невже стара чаклунка тут?! – жахнувся чорт.– Що ж мені робити?

– Тікай звідси хутчіш хоч у киргизькі степи,– порадив солдат.

– Так я і вчиню,– пообіцяв чорт і чкурнув – лиш камінці сипонули з-під його копит.

А солдат повів султаншу до султана. За це йому побудували розкішний палац на березі Мармурового моря. А паша, скарбничий володаря, віддав йому за дружину свою чарівну доньку. Адже все одно мусив платити щодня п’ять монет зі щирого злота.

* Торпар – безземельний селянин, що орендує шмат поля.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн