Дерево казок

Вдячна журавка (японська казка)


Вдячна журавка (японська казка)

Жили колись собі старий із старою. Були вони дуже бідні, але добрі й лагідні на вдачу.

Якось поніс старий продавати дрова до міста. Та, як на лихо, з самого ранку пішов сніг, поля і гори вкрилися білою габою.

– Шкода, що я вибрався до міста в таку негоду,– зітхнув старий, поглядаючи на небо.– Проте як не продам дров, то й жменьки рису на обід не зможу купити.

Та ради не було – і старий почвалав до міста.

Невдовзі він почув, що на рисовому полі, яке він саме проминав, щось несамовито лопотить.

«Що воно таке?» – подумав старий і підійшов до того місця, звідки долинав шум.

Дивиться – журавка б’ється в сильці.

– Зараз я тебе звільню! – сказав він і почав розмотувати мотузку.

Незабаром журавка змахнула крилами і знялася в небо.

– Кру-кру-кру! – закурликала вона і, покружлявши над старим, звернула до гір.

– Вдруге не попадайся! – мовив старий і пішов своєю дорогою.

Того дня, на превеликий свій подив, він продав геть усі дрова, тож повертався надвечір додому веселий та щасливий.

– Я продав усі дрова! Чуєш, стара? – похвалився він жінці, а потім розповів, як урятував журавку.

– Добре зробив! – раділа стара.

Того ж таки вечора, коли старий і стара погасили світло й збиралися облягатись, у двері хтось постукав.

– Хто ж це прийшов у таку заметіль?..

Стара відчинила двері, дивиться – перед нею стоїть обсипана снігом дівчина.

– Я збилася з дороги. Будь ласка, прийміть мене хоч на одну ніч. Пересплю навіть у коморі.

– Заходь, голубонько! – Стара провела дівчину до хати й додала: – Ми такі бідні, що й пристойної їжі та постелі не маємо. Одне добре – дрівець вистачає.

І стара підкинула у вогонь полінцят.

– Не клопочіться більше мною! Спасибі, що пустили переночувати. Ви мене просто врятували!

Наступного ранку старий із старою, прокинувшись, побачили: вогонь уже розпалено, хату прибрано, сніданок зготовано. Все це зробила дівчина.

– Ой, яка ж ти моторна! – в один голос хвалили її старий та стара. Дівчина вклонилася їм до землі і сказала:

Вдячна журавка (японська казка)

– Я не маю ні батька, ні матері, ні сестри, ні брата. Будь ласка, прийміть мене до себе! Я залюбки на вас працюватиму.

– Ти хочеш стати нашою донькою? Яке ж то щастя нам на старість! Стали вони жити втрьох. Старі не могли натішитись своєю донькою: така вона була роботяща, добра й лагідна. Дбала про батька і матір, замітала хату, прала білизну, ходила в ліс по дрова.

Якось звернулася вона до старого з такими словами:

– Тату, купіть мені ниток. Я хочу ткати полотно.

– Гаразд, доню. Зроблю все, що ти просиш.

Старий продав на базарі дрова й купив ниток.

Дівчина перенесла із сіней до комори ткацький верстат, припалий порохом, і затулила його ширмою.

– Тільки про одне я вас прошу,– сказала вона. – Хоч би що сталося – сюди, коли я працюватиму, не заглядайте.

– Будь спокійна, не заглядатимемо.

Дівчина зачинилася в коморі й узялася до ткання. Звідти долинав розмірений перестук: «Та-тах, та-тах! Та-тах, та-тах! Та-тах, та-тах!»

– Видно, вміє ткати.

– Еге ж, вона до всякої роботи зугарна.

Сидячи біля вогнища, старий і стара захоплено слухали, як стукотить верстат.

– Два дні – від рання до смерку – забувши про їжу, дівчина ткала полотно. Увечері третього дня вона нарешті вийшла з комори.

– Тату й мамо, ось що я виткала!

Старий і стара взяли в руки біле як сніг полотно.

– Яке гарне!

Дивлячись на їхні радісні обличчя, дівчина сказала:

– Будь ласка, продайте його і ще купіть мені ниток.

Наступного дня старий здибався в місті з вельможею і, показавши йому свій крам, боязко спитав:

– Пане, вам не треба такого полотна?

– Чудове полотно, я беру його,– відповів вельможа й відрахував стільки грошей, що старий аж рота роззявив із подиву.

Накупивши ниток і подарунків, старий подався додому.

Того вечора в хаті панувала радість, на столі з’явилися смачні наїдки.

Вранці дівчина знову зачинилася в коморі, а через три дні показала старим виткане полотно – ще біліше, ще гарніше, ніж попереднє.

Старий продав його в місті вельможі за дуже великі гроші.

Вдячна журавка (японська казка)

– Добру дівчину послала нам доля, заживемо тепер, як люди!

– Правду кажеш, старий! Такої ткалі світ іще не бачив. Як мені хочеться зазирнути в комору, де вона працює!

– Не роби цього, стара! Хіба ж ти забула, як вона просила, щоб ми туди не заглядали й не ходили!

– Та я тільки оком кину,– сказала стара і, зиркнула крізь щілину між паперовими перегородками в комору, ойкнула. За верстатом стояла журавка і, вимахуючи крилами, ткала полотно. Висмикувала дзьобом із крил пір’я й переплітала його з нитками.

– Старий, а йди-но сюди!..

Старий прибіг до старої зляканий – такий незвичайний був у неї голос.

– Он як! Так то журавка! – мовив він, глянувши в щілину.

Того вечора дівчина винесла з комори біле-білісіньке, тонке-тонісіньке полотно, поклала його перед господарями і, низько їм уклонившись, сказала:

– Тату й мамо, я довго жила у вашій хаті. Я – та сама журавка, яку ви, тату, врятували того зимового дня. Та ви побачили мене в моїй справжній подобі, і я не можу більше бути людиною. Бажаю вам щастя. Прощавайте!

І дівчина вмить перетворилася у журавку, вибігла надвір і знялася в небо.

– Кру-кру-кру! – закурликала вона і, покружлявши над хатою, полетіла світ за очі.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн