Дерево казок

Брехні вистачає на три дні (сербська казка)


Брехні вистачає на три дні (сербська казка)

В одного царя було три сини. А сам цар був такий старий та немічний, що вже й не чув і не бачив добре. Але якось йому приснилося, що десь у світі є місто, а в тому місті криниця, а в криниці вода, не звичайна – цілюща: хто в ній скупається, той одразу помолодіє і буде знову бачити й чути, як перше. І він, щойно прокинувся вранці, зараз же покликав до себе синів, розповів їм про свій сон і сказав:

– Діти мої, не пошкодуйте ні праці, ні коштів – знайдіть ту криницю. Заради молодості й здоров’я мені й царства не жаль. Хто дістане мені ту цілющу воду, тому я віддам свій престол.

Найстарший син підступився до батька та й каже:

– Дайте мені, тату, корабель, та грошей доволі, та кілька слуг, подамся у світ – може, десь-таки знайду я цілющу воду.

Дав йому батько все, що треба, і поблагословив у дорогу. Поплив найстарший син морем цілющої води шукати. Отак плив та й плив і заплив до чужої країни. Як тільки він причалив до берега, тамтешній цар зразу послав своїх посланців, щоб вони покликали власника корабля до нього в палац.

Коли царевич прийшов до нього, цар почав розпитувати його, хто він, звідки пливе, куди простує. Але царевич відповідав бундючно: він, мовляв, царський син і ніхто не має права його про таке питати. Це страшенно розлютило царя, і він звелів царевича та його людей забити в кайдани й кинути до в’язниці, а корабель та гроші забрати до царської казни. Цареві слуги так і зробили.

Марно старий батько чекав бодай звістки від найстаршого сина. Ось уже й рік минув, а від нього ні слуху, ні духу, мов у воду канув. Тоді середній син підступився до батька та й каже:

– Нема мого брата з мандрів, не повертається додому. Тож дайте, тату, й мені корабель, та грошей доволі, та кілька слуг, подамся я шукати криницю з цілющою водою.

Дав йому батько все, що треба, і поблагословив у дорогу. Поплив середній син морем. Довго так плив і нарешті дістався до тої країни, де його старший брат був ув’язнений. Тільки він причалив до берега, тамтешній цар одразу послав своїх посланців, щоб вони покликали господаря корабля до нього в палац.

Коли царевич прийшов, цар почав так само розпитувати його, хто він, звідки пливе, куди простує. Але царевич, як і його старший брат, відповідав погордливо: він, мовляв, царський син і ніхто не має права його про таке питати. Це дуже розгнівило царя, й він звелів царевича та його людей забити в кайдани й кинути до в’язниці, а все добро забрати до царської казни. Цареві слуги так і зробили.

Знову минув рік. І від середнього сина ні слуху, ні духу, не відомо, чи живий він, чи загинув. Тоді підступився до батька найменший син та й каже:

– І один мій брат поїхав, і другий – та жоден не повернувся. Що будемо робити? Дайте й мені, тату, корабель, та грошей і коня, та кілька слуг, подамся у світ. Може, мені пощастить знайти цілющу воду та братів моїх розшукати.

Дав йому батько все, як і першим двом, і благословив у дорогу. І найменший син вирушив морем шукати цілющої води своєму старому батькові. Не день, не два він отак плив та й доплив до країни, де його обидва старші брати у в’язниці світом нудили. Тільки царевич причалив до берега, тамтешній цар одразу послав своїх посланців, щоб вони покликали його в палац.

Коли він прийшов до царя, той почав так само, як і старших братів, розпитувати його, хто він, звідки пливе, куди простує. А царевич спокійно й чемно пояснив, що батько в нього старий та немічний, не чує й не бачить добре. І йому, тобто батькові, приснився сон, що десь у світі є місто, а в ньому колодязь з водою, не простою – цілющою: скупаєшся в ній – відразу помолодієш та знову будеш добре бачити й чути. Розповів цареві й про те, що два його старші брати ще раніше попливли морем цілющої води шукати, але й досі не повернулися. Тепер він вирушив у дорогу: може, йому поталанить десь ту воду знайти.

Цар вислухав його уважно та й каже:

– Не буду затримувати тебе, їдь, куди надумав, щасливої тобі дороги. А коли назад повертатимешся, то не обмини моєї домівки. Я вже теж у літах – то хотів би, якщо знайдеш цілющу воду, скупатися в ній; може, помолодію.

Провів він царевича до корабля, і той поплив далі. Довго так плив і нарешті приплив до якоїсь високої гори. Тут він зійшов на берег, сів на коня та й поїхав сушею. Отак їдучи, побачив: під горою, спершись на костур, стоїть старий чоловік і дивиться на море. Привітався царевич до нього й запитав, чи він часом не знає, де те місто, у якому є цілюща вода.

– Ні, не знаю,– відповів дідусь.– Але ти піднімися на оцю гору, там живе мисливець, ще старіший за мене. Він пташину мову знає, то, може, щось і чув про те місто.

Поїхав царевич крутою стежкою понад проваллями на високу гору. Виїхав на вершину, а там СИВИЙ, ЯК голуб, мисливець на камені сидить, у небо дивиться. Привітався царевич до нього та й каже:

– Я чув, що ви пташину мову знаєте, можете з птахами розмовляти. А вони ж звідусіль новини приносять. То, може, ви чули щось про місто з цілющою водою?

Мисливець відповів, що про таке місто не чув нічого. А втім, треба ще в птахів поспитати: вони по всіх усюдах літають, для них ні кордонів, ні перепон нема, то, може, десь таке диво й бачили.

Скликав мисливець усе птаство й запитав, чи хто-небудь не бачив міста, у якому є цілюща вода.

– Ні, не бачили,– в один голос відповіли птахи.

Засмутився царевич, похилив у зажурі голову. Аж тут маленька пташка обізвалася:

– Може, престарий орел щось про те місто знає. Його тут нема. Він уже не може літати, через те й залишився в лісі.

Зрадів царевич, подалися вони вдвох із мисливцем до престарого орла. Той сидів у лісі, важко опустивши крила. Мисливець запитав його, чи він часом не бачив десь міста, у якому є цілюща вода.

Орел на те відповів:

– Лише один раз, відколи я живу, мені доводилося пролітати над ним. А щоб дістатися до цілющої води, треба взяти з собою дванадцять печених баранів, два віники й один мотузок.

І орел розповів, що вхід до цього міста охороняють дванадцять страшних левів. Стоять вони в брамі на мосту, і як тільки хтось поткнеться на міст, ці леви накидаються на нього й умить роздирають. Щоб вони пропустили в місто, треба кожному дати печеного барана. А в місті дві служниці з вулиць сміття руками згрібають – вони так і пориваються чорними пазурищами видерти людині очі. Щоб власкавити їх, треба їм дати віники. Трохи далі служниця косою витягає воду з криниці – поливає місто. їй треба дати мотузок, то й не буде чіплятися. Але й це ще не все: воду брати потрібно якраз ув обідню пору, коли цариця спить найміцнішим сном і нічого не чує, бо інакше лиха не минути. А як зачерпнув з криниці води цілющої – тікай мерщій і не оглядайся!

Коли царевич почув це, узяв орла на сідло до себе й помчав чимдуж на корабель. І поплив далі морем. Чимало днів отак плив і все орла годував, щоб він сили набрався. Аж раптом перед ними знову гора якась виросла.

Орел тоді її каже:

– Я полечу подивлюся, що воно й як.

Піднявся орел під самісінькі хмари, покружляв над містом, роздивився добре й вернувся назад на корабель.

– Вирушати завтра,– порадив він,– треба рано-раненько, щоб до обіду вже бути біля міської брами.

Наступного дня, щойно взялося на світ, вони встали, хутенько зібралися й рушили в дорогу, а до обіду були вже під містом. Тут царевич роздав слугам усе, що треба, і повів їх до міської брами. Тільки ступили вони на міст, а їм назустріч – дванадцять страшенних левів з роззявленими пащами. Але слуги скоріше кинули кожному печеного барана, і леви, допавшись до їжі, уже не звертали уваги на подорожніх.

У місті дві служниці згрібали сміття руками. Як побачили чужинців, то так і кинулися їм до очей. Та слуги скоріше дали кожній по вінику, й вони заспокоїлися.

Пішов царевич зі слугами далі й побачив колодязь. А з нього служниця витягала косою воду. Тільки помітила їх, так і приснула люттю. Але вони їй кинули мотузок, і вона дала їм спокій. Тоді слуги, не гаючись, набрали цілющої води з криниці й понесли на корабель. А царевич тим часом до палацу подався, щоб па царицю глянути. Зайшов туди й бачить: спить вона міцним, непробудним сном. Царевич підкрався навшпиньках до неї, поцілував її, зняв з правої руки перстень – та й швидше назад. Сіли на корабель він та його слуги й попливли додому.

Коли вони були вже далеко, цариця пробудилася, оглянулась і все зрозуміла. Вискочила зі своєї кімнати та й до служниці, яка воду набирала:

– Ти сяка й така, стільки років вірно служила мені, і тепер зрадила!

Служниця на те відповіла їй:

– Я стільки років служу тобі, і ти ніколи не дала мені мотузка воду витягати, а він, тільки прийшов, одразу дав.

Тоді цариця кинулася до тих служниць, які сміття згрібали, та й ну кричати на них:

– Ви сякі й такі, стільки років вірно служили мені, а тепер зрадили!

Брехні вистачає на три дні (сербська казка)

Служниці стали оправдовуватися:

– Ми стільки років тобі вірно служимо, і ти нам ніколи не дала віника, а він, тільки прийшов, одразу дав.

Нарешті цариця побігла до левів і теж почала дорікати їм:

– Ви сякі й такі! Що ви наробили? Стільки років вірно служили мені, а тепер зрадили!

А леви їй відповіли:

– Ми стільки років тобі служимо, і ти нас ніколи як слід не нагодувала, а він, тільки прийшов, дав кожному печеного барана.

Цариця не мала чого сказати на це, бо все-таки сама була винна.

А царевич після довгих мандрів знову приплив до країни, де були ув’язнені його брати,– не забув, про що його просив тамтешній цар. А цар, коли почув, що царевич приїхав, вийшов йому назустріч, привітав його й запитався насамперед:

– Ну як? Знайшов те, що шукав?

– Аякже,– відповів царевич.– Знайшов і везу.

– То давай,– каже радісно цар,– спробуємо, чи справді та вода чародійна.

Викупався він – і став молодий та здоровий, ніби йому було всього-на-всього двадцять років. Розвеселився цар та й каже:

– Ти мені зробив приємність, то й я тобі зроблю. Твої обидва брати, щоб ти знав, у мене, живі й здорові. Вони не вміли так чемно, як ти, поводитися, негречно говорили зі мною, то я й затримав їх, а тепер віддаю тобі.

І вивів до нього обох. Царевич зрадів незмірно, що знову побачив своїх братів, живих та здорових. А цар повернув їм обидва кораблі і всі гроші, що забрав, відпустив їхніх слуг, ще й дав на дорогу всього, що треба. І брати, щасливі та раді, поїхали додому – кожний на своєму кораблі.

Але старшим братам стало заздрісно, що не вони везуть батькові цілющу воду. І, змовившись, вони підкупили слуг, що були па кораблі найменшого брата. Ті перелили цілющу воду в їхні бочки, а натомість набрали звичайної води з моря.

Коли приїхали додому, батько не знати як зрадів, що сини повернулися. Ледве діждався їх:

– Живі та здорові, дітки мої? То пощастило вам знайти цілющу воду?

Старші сини вихопилися наперед:

– Пощастило, знайшли. Тільки нехай наш менший брат спершу дасть свою воду, а потім уже ми свою.

Слуги швиденько принесли воду, що її привіз наймолодший брат. Батько скупався в ній – і нічого: який був немічний, такий і залишився.

Тоді він каже до старших:

– Дайте-но й свою воду, побачу, яка вона.

Старші брати мерщій принесли свою воду, батько скупався в ній – і помолодів та знову став добре бачити й чути. Він тоді й каже найменшому синові:

– Ти нічого не знайшов, а привіз мені звичайної води з моря – ще й одурити мене хотів. Коли ж ти такий, то йди собі, забирайся від мене куди собі хочеш.

Пішов царевич з дому і найнявся до одного селянина пасти овець.

Тим часом цариця, у якої царевич набрав цілющої води та персня з правої руки зняв, надумала розшукати того сміливця. От вона налаштувала корабель, сіла на нього й попливла морем. Довго вона пливла й нарешті допливла до того міста, звідки був той царевич. Тут вона причалила до берега, розіпнула намет у полі та й написала цареві листа:

– Пришли до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї криниці.

Цар послав найстаршого сина. Той приїхав до царициного намету, цариця привітала його та й питає:

– Ти набрав цілющої води з моєї криниці?

– Так, я,– відповідає він.

Тоді цариця стала допитуватися:

– А ще що взяв?

– Більше нічого.

– Таки нічого?

– Ні, нічого не взяв.

Розгнівалася цариця, доторкнулася долонею до його щоки – аж два зуби йому випали – та й каже:

– Іди передай своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, що набрав цілющої води з моєї криниці.

Коли той вернувся додому й розповів усе, як було, батько скоріше послав середнього сина. Приїхав середній син до царициного намету, цариця привітала його та й питає:

– Ти набрав цілющої води з моєї криниці?

– Так, я,– відповів царевич.

Тоді цариця запитала:

– А ще що взяв?

– Більше нічого.

Вона так само доторкнулася долонею до його щоки – аж два зуби йому випали – та й каже:

– Забирайся з-перед моїх очей! Та скажи своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї криниці. Якщо ж не пришле, то зруйную ваше місто.

Тоді цар звелів розшукати наймолодшого сина. Довго гінці шукали його і нарешті знайшли в одному селі, де він нас овець. Царевич спочатку не хотів іти з ними, казав, що це не він, але коли гінці пригрозили, що все одно заберуть його з собою, то погодився. Зібрався швиденько й пішов до батька. А батько обняв його, обтер сльозу та й каже:

– Сину, рятуй нас, бо царство гине.

Уклонився наймолодший син батькові й відповів:

– Та хіба я що? Давайте коня, то поїду до тої цариці, гадаю, все гаразд обійдеться.

Поїхав наймолодший син до цариці. Тільки-но увійшов до намету, цариця й питає його:

– Ти набрав цілющої води з моєї криниці?

– Так, я,– відповів він.

– А ще що взяв?

Дістав він персня й показав їй.

– Так, це ти,– підтвердила цариця, обняла його й поцілувала.

Відразу вони поїхали удвох до батька і попросили, щоб він благословив їх. Батько благословив їх, справив їм гарне весілля і ще за свого життя віддав царство наймолодшому синові, бо переконався, що це саме він дістав йому цілющої води. А старших синів прогнав за те, що вони до брехні вдалися, аби царство собі забрати. Правду ото люди кажуть: на брехні далеко не заїдеш.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн