Дерево казок

Балакуха (російська казка)


Балакуха (російська казка)

Жили собі чоловік і дружина. Жінка була страх яка язиката: нічого втаїти не могла. Що тільки не почує, за мить усе село знає.

Пішов чоловік до лісу. Став вовчу яму копати і знайшов скарб. Сам гадає: «Ну що тепер робити? Тільки-но дружина про багатство довідається, зразу піде по всій околиці поголос, дійдуть чутки до нашого поміщика – прощавайте, гроші: все відбере».

Думав, думав і надумав. Скарб закопав, місце позначив і пішов додому. Дійшов до річки, оглянув сіть, а в ній щука б’ється. Щуку дістав і далі пішов.

Дорогою оглянув капкан, на зайця поставлений, а в капкан заєць утрапив. Чоловік зайця дістав, у капкан щуку поклав, а зайця відніс і в сіть заплутав.

Прийшов увечері додому.

– Ну, Тетяно, топи піч і напечи млинців побільше.

– Чого б це? Навіщо проти ночі піч топити, хто ввечері млинці пече? Оце ще вигадав!

– Не переч, роби, що сказано. Знаєш, я скарб знайшов, треба буде вночі гроші додому перенести.

Дружина рада-раденька. Хутко піч затопила, стала млинці пекти.

– Їж, чоловіче, поки гарячі.

Чоловік млинець з’їсть, а два чи три в торбину – потай від дружини. Жінка не вправляється пекти.

– Чого сьогодні так роз’ївся, млинців не настачиш!

– Та к дорога ж неблизька, та й грошей багато, треба тривніше повечеряти.

Натоптав чоловік торбину млинцями і каже:

– Я вже ситий, їж сама та ходімо – треба поспішати.

Ідуть вони поночі, чоловік випередив дружину і став із торбини млинці діставати й на гілля чіпляти. Жінка помітила на деревах млинці.

– Ой, поглянь, на сучках млинці!

– А що тут дивного? Хіба ти не бачила, як млинцева хмара пройшла поперед нас?

– Ні, не бачила, я все під ноги дивилася, щоб через коріння не перечепитися.

– Зайдімо, – кличе чоловік, – тут у мене пастка на зайця поставлена.

Підійшли до капкана, чоловік дістав щуку.

– Ой, чоловіче, як це рибина в заячу пастку потрапила?

– А ти хіба не знаєш: є такі щуки, що й по суходолу ходять.

– А я й не знала. Якби на власні очі не побачила, нікому б не повірила.

Прийшли до річки. Жінка каже:

– Десь тут твоя сітка поставлена, подивімося.

Витягли сіть – а в ній заєць. Жінка руками сплеснула:

– Ой леле! Що ж це сьогодні коїться? У сіті ж заєць!

– Ну, чого квокчеш, нібито ніколи не бачила водяних зайців, – чоловік каже.

– Отож-бо й воно, що не бачила.

Дійшли вони до місця. Чоловік викопав казан, нагріб грошей, скільки донесуть, і вирушили додому.

Дорога пролягала повз панський маєток. Щойно вони порівнялися із садибою, як чують: «Ме-ге-ге… че-ге-ге…» – вівці бекають.

– Ой, як страшно! Хто це? – шепоче жінка. А чоловік їй:

– Тікаймо мерщій, це нашого пана чорти давлять. Хоч би вони нас не помітили!

Прибігли додому, насилу відсапались. Сховав чоловік гроші, став спати вкладатися.

– Дивись, Тетяно, нікому не кажи про скарб, а то буде непереливки.

– Ой, та що ти, та хіба я скажу?

Наступного дня встали пізно. Затопила жінка піч, підхопила відра, пішла по воду. Коло криниці сусідки питають:

– Чого сьогодні так пізно в тебе піч затопилась?

– Ой, не кажіть, уночі довго проходила, от і проспала.

– А куди ж ти вночі ходила?

– Чоловік учора скарб знайшов, уночі по гроші й ходили.

Того ж дня по всьому селу тільки й розмов: «Тетяна з чоловіком скарб знайшли, дві торби грошви принесли».

До вечора дійшла звістка до пана. Наказав він чоловікові прийти.

– Як ти посмів від мене приховати, що скарб знайшов?

– Ні сном ні духом не знаю про жоден скарб, – відповідає чоловік.

– Не бреши, – пан кричить, – твоя ж дружина й розповіла про скарб. Мені все відомо!

– Та к моя жінка несповна розуму! Вона такого понарозказує, що повік не бувало.

– А от побачимо!

І повелів покликати Тетяну.

– Знайшов твій чоловік скарб?

– Знайшов, знайшов!

– Ходили ви по гроші вночі?

– Ходили, ходили цієї ночі, паночку!

– От бачиш, а ти казав, знати не знаєш про скарб. Розказуй, жінко, як діло було.

– Спершу йшли ми лісом, а на гілляччі всюди млинці.

– Які ще млинці в лісі?

– Так із млинцевої хмари! Потім оглянули заячу пастку, а там щука. Щуку дістали і далі пішли. Дійшли до річки. Витягли сітку, а в ній заєць. Ну і зайця дістали. Неподалік од річки чоловік скарб викопав. Нагребли грошей по торбині і назад пішли. І якраз тієї пори повз маєток проходили, коли вашу милість чорти дерли.

Ту т пан не стерпів, ногами затупав:

– Геть звідси, дурна жінко!

– Ну от, – чоловік каже, – бачите, що моїй жінці вірити ні в чому не можна, я так вік живу, мучуся.

– Вірю, вірю тобі, іди додому, – махнув рукою пан.

Пішов чоловік додому, став жити-поживати, і досі живе та над паном підсміюється.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн