Дерево казок

Акбаш та Бозбаш (киргизька казка)


Акбаш та Бозбаш (киргизька казка)

Давно-давно жив собі чижик на ймення Акбаш. Щороку мостив він гніздечко в гіллі старого дуба, виводив пташенят, а коли наступала осінь, вирушав у далеку дорогу.

Так минуло три роки.

І на четвертий рік, як тільки настала весна й сонце пригріло землю, повернувся Акбаш до лісу й сів на старому дубі. Відхекався трохи, відпочив, роздивився навкруги.

У лісі було вже багато різних птахів. Вони метушились, перелітали з гілки на гілку, носили в дзьобиках солому та пір’я й мостили собі гнізда. На Акбаша ніхто не звертав уваги, до нього нікому не було діла.

Акбаш посидів іще трохи й вирішив і собі не гаючись скласти гніздечко. Глянув він на ту гілку, де три роки підряд містилось його гніздечко, й очам своїм не повірив: там біля свого гнізда вже порався інший чижик.

Серце Акбаша сповнилося гніву.

– Ти хто такий?! – закричав він. – Звідки узявся? Що ти тут робиш?

Але чижик не злякався:

– Я прилетів з того краю, що й ти. Звати мене Бозбаш. Хіба не бачиш, що я роблю, – складаю гніздечко.

Спокійна відповідь чужака ще дужче розлютила Акбаша.

– Замовкни! – закричав Акбаш.– Ти не маєш права гніздитися тут! Це мій дуб! Лети, звідки прилетів!

– І не подумаю, – відповів Бозбаш.– Не тобі затикати мені рота. Ти ба – не встиг прилетіти, а вже галасує на весь ліс: «Це мій дуб, мій!»

І як у тебе язик повертається говорити таке! Ні, друже, не буде по-твоєму. Я раніше сюди прилетів, давно вже пораюся біля гнізда, глянь, воно майже готове. Що ж мені все це кидати й летіти шукати іншого місця? Думаєш, скласти гніздо так легко? Ні, тепер тут моя домівка, а ти шукай собі іншого місця.

– Ні, Бозбаше, тут моя домівка! – ще дужче закричав Акбаш. – Три роки я прилітав сюди, три роки на цьому місці було моє гніздо. А ти щойно прилетів, приволік одну соломинку, а вже галасуєш: «Ось моє гніздо! Тут моя домівка!» Як маєш голову на плечах, шукай собі іншого місця, а не хочеш – лишайся в полі.

Ці слова зачепили Бозбаша за живе. Він настовбурчився і, підскочивши до Акбаша, закричав:

– Ні, Акбаше, не буде по-твоєму. Живи тут хоч сім років, мені байдуже. Цього року я сюди перший прилетів, і перший вимостив тут собі гніздо. Вдень не сідав, уночі не дрімав, усе порався біля нього. Цього місця тепер я не покину, нікуди звідси не полечу. Сам забирайся звідси!

Акбаш підстрибнув, як ошпарений, вихором налетів на Бозбашове гніздо. Пір’я, сухі травинки та дрібні гілочки розлетілися на всі боки.

Не стерпів цього Бозбаш і чимдуж накинувся на кривдника. Зчепилися, зав’язався бій. Люто клацали дзьоби, лопотіли в повітрі крила, летіло пір’я з Акбаша й Бозбаша.

Довго тривала битва, довго пташки чубилися в повітрі й качалися по траві. Зрештою потомилися, посідали один навпроти одного, сопуть важко.

– Я прилетів раніше за тебе! – знову править своєї Бозбаш.– Я раніше поклав гніздо, і я зостануся тут!

Але й Акбаш не мовчить:

– Моє гніздо було тут три роки підряд, звідси тричі злітали мої пташенята. Цього місця я тобі не віддам! Ніколи в житті! Це моя домівка, і я зостануся тут!

Знову засперечалися пташки, загаласували щосили, не слухаючи один одного, не добираючи слів.

Довгенько так галасували. Од того крику та гамору прокинувся під деревом кіт, що задрімав був на теплому весняному сонці. Угледів він на дереві двох сердитих чижів, примружив задоволено очі й тихенько подерся вгору.

«Ні, пташата, – подумав кіт, почувши, про що вони сперечаються, – тут зостануся тільки я. Це моя домівка, тут я господар, а вас ми швиденько помиримо».

Один пружний стрибок – і сильні котові лапи накрили обох забіяк.

Першого кіт притягнув до себе Акбаша.

– Змилуйся, котику-братику, – пропищав переляканий на смерть Акбаш.

– Змилуйся, котику-братику, – запросився за ним Бозбаш.

Кіт мов і не чув того.

– Гей, Акбаше,– муркотів кіт, – Ти запізнився в цьому році, то хто ж тобі дав право зганяти звідси Бозбаша? Бешкетник ти і нахаба. Тобі не тут гніздитися, знайдеш собі інший дім…

По цих словах Акбаша не стало.

Настала Бозбашева черга.

В того від страху от-от серце вискочить.

– Не тремти,– звернувся до нього кіт.– Ти не менший зухвалець, ніж твій суперник.

Адже Акбаш і справді тут жив три роки підряд. Три роки це був його дім. Яке ж ти мав право класти на цьому місці своє гніздо? Це мені дуже не подобається. Думаю, буде справедливо, коли й ти знайдеш інший дім…

Пішов за Акбашем і Бозбаш.

А кіт задоволено облизався й ліг під дерево додивлятися свої сни…

Правду кажуть у народі: від сварок не сподівайся щастя.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Ми Вконтакті Ми на Facebook Ми в Pinterest Ми в Twitter Ми в GooglePlus RSS

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн