Дерево казок

Ішан та золото (туркменська казка)

Ішан та золото (туркменська казка)

Був собі колись давно один туркмен, і наскладав він золота. А складав його цей чоловік у дзбан. От якось, заткнувши дзбан, поніс чоловік свій скарб ішанові, щоб той заховав. Через рік приходить чоловік до ішана й каже:

– Давай моє золото.

Ішан віддав йому дзбан. Та коли чоловік удома відіткнув той дзбан, то побачив, що золота немає, тільки кавунячий сік.

Узяв чоловік дзбан та й подався, плачучи, до ішана. Аж трапився йому один дуже мудрий туркмен.

– Чоловіче добрий, чому ти плачеш? – запитав він.

– Дарма питати,– одказує той,– моєму горю не зарадиш.

– А може, я тобі таки зараджу, скажи причину,– відповів тоді дуже мудрий туркмен.

Чоловік і розповів:

– Віддав я ішанові на схови дзбан, повний золота. А коли через рік забрав додому, то побачив, що золота немає, тільки кавунячий сік. Не знаю, що діяти, іду та й плачу.

– Дай-но мені дзбан, а сам іди додому,– сказав дуже мудрий туркмен. А я піду до ішана, щоб якось забрати твоє золото.

– Гаразд,– відповів чоловік і, віддавши дзбан, пішов додому.

А дуже мудрий приніс дзбан до хати ішана й закопав його. Потім зайшов у хату й каже ішанові:

– Ішане-ага, я голодний, і сім’я моя голодна. Якби ви дали мені роботу, то я служив би за шматок чурека.

– Є в мене син і дочка. Будеш їх навчати,– одказав ішан.

Погодився чоловік і повів ішанових дітей до мектебе. В одному кутку він викопав яму й посадив туди дітей, а сам намалював ішана й, піймавши двох зайченят, посадив їх перед цією картиною. Зайчата так довго сиділи перед намальованим ішаном, що вже й запам’ятали його.

Коли це приходить ішан та й питає:

– Слухай, чоловіче, де ж мої діти?

А той і каже:

– Осьдечки. Одне зайченя – твій син, а друге – дочка. Не знаю, що й казати, тільки твої діти перекинулися на зайченят. Я й сам приголомшений.

– Брешеш!– закричав ішан.– Люди свого виду не міняють.

Довго вони сперечалися, аж поки не дійшли до хана, а той і каже дуже мудрому:

Ішан та золото (туркменська казка)

– Це ти зробив так, що діти перекинулись на зайченят, отже, мусиш іти у в’язницю.

І повели цього мудрого туркмена в зіндан.

А в хана та був візир.

– О хане,– сказав він,– негоже ув’язнити людину отак ні з того ні з сього. Треба ж і цього чоловіка послухати, хай розповість.

Хан погодився.

Привели ув’язненого та й питають:

– Яким чином ти перекинув ішанових дітей на зайченят?

Чоловік і відповідає:

– І сам не відаю. Вони самі поставали зайченятами. Якщо не вірите, посадіть ішана поміж людьми й випустіть цих зайченят. Упізнають вони ішана – отже, це їхній батько, не впізнають– значить, я брехун.

Скликав хан людей і посадив серед них ішана. А коли випустили зайченят, ті одразу ж сіли перед ішаном та й дивляться на нього.

Тоді хан і каже:

– Бач, ішане, якби зайченята не були твої діти, хіба б вони тебе впізнали?

Заплакав ішан та й пішов додому, не знаючи, що йому робити. А мудрий чоловік теж пішов додому.

Коли це приходить до нього ішан та й просить:

– Мудрий чоловіче, поверни мені дітей у людській подобі. А я дам тобі все, що загадаєш.

– Ішане, скажи спершу, ти бачив, щоб золото стало кавунячим соком? – спитав мудрий чоловік.

– Винен я, віддам золото,– відповів ішан.

– Сідай же тут і дивись сюди. А зайченят давай сюди і не повертайся, бо сам станеш зайцем.

Віддав ішан зайченят та й дивиться тільки вперед. А мудрий чоловік вкинув тих зайченят у яму, ішанових дітей витягнув звідти і привів до батька. Діти зразу ж посідали перед ним.

Тоді ішан насипав дзбан золота й віддав мудрому чоловікові, а той відніс його хазяїнові.

* Мектебе – школа.

* Зіндан – в’язниця (туркм.).


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 голосів, середня оцінка: 4,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн