Дерево казок

Іван Торбина (українська народна казка)

Іван Торбина (українська народна казка)

Жив колись на світі веселий парубок. Завжди ходив з порожньою торбиною. Люди його й назвали Іваном Торбиною.

Йде він дорогою і бачить – над шанцем сидять два жебраки. Шкода стало Іванові старців. Дав їм свої два леї і хоче йти далі. Але один із жебраків каже:

– Дав нам, бідним, все, що мав. Попроси тепер чогось у нас.

Іван подумав і відповів:

– Поблагословіть мені цю торбу, аби я міг загнати в неї усе, що захочу, і аби нічого не вилізло з неї без мого слова.

Діди щось пошептали над торбиною і щезли, ніби він їх ніколи не бачив. Іван протер очі – дуже здивувався, що дідів не видно. І почвалав далі. Як стемніло, зайшов у село і попросився ночувати в одного багача. А той сказав:

– До моєї хати щоночі приходять чорти на гуляння. Якщо ти їх виженеш, дам тобі торбу грошей.

– Як треба, то вижену,– відповів Іван.

Зайшов до хати й ліг на ліжко.

Опівночі чорти позлазилися і такий гармидер учинили, аж хата затряслася. Іван прокинувся й гукнув:

– Сидіть, рогаті, тихо, бо я спати хочу.

А дідьки це й за вухом не мали. Гейкали, свистали, витропували, як п’яні. Іван дуже розсердився. Він підвівся й крикнув:

– Ану, машір до торби!

Чорти один за одним, як котята, полізли до торби. Він узяв її, вийшов на подвір’я і сказав багачеві:

– Давай сюди ціпа!

Молотив по торбі та приповідав:

– Нате, аби-сьте знали, як то добрим людям сон перебивати. Коли ще раз приплентаєтеся, вам буде тут амінь,

– Скільки мем жити, Йване, свого носа сюди не покажемо.

Він висипав чортів із торбини, і за ними тільки загуло.

Іван каже багачеві:

– Давай сюди гроші, бо треба йти у світ…

– Нічого не дам, бо то все дуже легко було зроблено! – надувся багач.

– А тобі гроші тяжко дістаються! Ану, багачику, залазь і ти до торби!

Багач мусив залазити, а Іван узяв у руки ціпа:

– Ну, тепер посипляться із тебе грошенята?

– Все дам, тільки випусти мене.

Іван випустив газду. Наповнив торбу грішми і поманджав далі. Бідним, яких здибав у дорозі, роздавав по жмені леї. Коли все пороздавав, то і сам став бідним, як турецький святий. А куди йти святому? До неба. І легінь пішов – стукає в браму раю. .

– Хто там є? – спитав святий Петро.

– Це я – Іван Торбина. У вас є музики?

– Нема.

– А дівчата?

– Нема.

– А гуляєте?

– Ні.

– То якого дідька ви живете?

Святий Петро висунув крізь віконце голову і пробурчав:

– Іди геть, волоцюго!

Іван стукає до другої брами:

– Чого гримаєш? – спитав святий Миколай.

– У вас є музики?

– Я тобі дам таких музиків, що нараз оглухнеш! – погрозив старий.

– А дівчата у вас файні?

– Мой ти, дрантюху, що говориш!

– Горілка у вас моцна?

– Рай – це не якась садагурська корчма.

– Пусте все те, що Абрамко пише,– відповів Іван і постукав у третю браму. Йому ніхто не відповів, бо за брамою стояв страшний гармидер.

– Гей ви, чуєте? У вас є музики?

Хтось відповів:

– Аякже! Все в нас є!

Брама створилася, Іван увійшов і аж за голову схопився: там чорти і всілякі грішники так верещали і скакали, що тяжко було дивитися. І Торбина крикнув:

– Тут має бути порядок, як у війську цісаря! Ану, чорти, гаптах!

Чорти зібралися всі докупи й витрутили Івана за браму. Сказали йому у шпаринку:

– Іди зицируй свого цісаря, не нас. Ми не є дурні.

– Немає, мой, правди для бідного! – каже собі легінь.– Піду я до бога, може, хоч він – порядний чоловік.

Став перед господом і просить:

– Дай мені, боже, таку службу, аби-м міг десь порядки робити…

Господь відповів:

– Замітати в раю є кому. Ти ліпше йди на землю, знайди смерть і скажи їй, аби одного тижня гризла старих людей, другого – молодших, а третього – цілком молодих.

«Адії, людей гризти! – розсердився Торбина.– Старі люди ще на світ досить не надивилися, молодші ще не натанцювалися, а цілком молоді – й не нажилися!»

Знайшов Іван костомаху й каже:

– Господь хоче, аби-сь ішла в хащу й чотири роки гризла старі дуби, чотири роки – молодші, а чотири роки – цілком молоді…

Смерть пішла в ліси. Дванадцять років люди не вмирали. їх стало так багато, що на землі не було де ногою стати. Господь розлютився, що аж іскри з нього скакали. Покликав смерть і кричить:

– Ти ніц-нічого не є варт. Людей наплодилося, як трави і листя, а ти ходиш і гризеш дерева.

– Таж мені казав Іван..

– Іван? Знайди того гуцульського батярина і чвахни косою!

Пішла смерть на землю і шукає хлопця. А той сам до неї вийшов:

– Добридень, кумо! Добре, що ти прийшла. Понеси мене до раю.

– Понесу, бо сам господь казав, аби тебе чвахнути косою. Роби деревище.

Іван Торбина взяв сокиру й майструє труну. Вона в нього вийшла велика і модна.

– Вже готова! – крикнув.

Смерть подивилася і каже:

– Лягай у неї горілиць.

– Я не знаю, як треба лягати, бо-м ще ніколи не вмирав. Покажи мені.

Смерть лягла, склала руки на грудях і промовила:

– Отак.

Іван трахнув віко труни – й фертик. Замкнув труну на три колодки і закинув її в Черемош.

– Як не хотіла понести мене живого до раю, не понесеш і мертвого.

Іван ходить горами, гуляє і співає. Одного разу глип – а смерть стоїть перед ним і зубиська шкірить. Почала казати:

– Співай та гуляй, доки світу й сонця, я тебе не зачеплю. Аби-сь знав!

І не зачіпає. Іван Торбина й досі ходить горами і нічим не журиться. Такий, як був, веселий!


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Ще ніхто не голосував!)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн