Дерево казок

Як Іван ходив до сонця (українська народна казка)


Як Іван ходив до сонця (українська народна казка)

Жив колись на світі парубок Іван. Коли йому засіялися вуса, задумав оженитися. Та найфайніший легінь без кавалка поля, коня і корови не вартий торби з січкою. Отож пішов на ярмарок і купив лошачка. Носив йому свіжої трави, напував криничною водичкою і чекав, аби лошачок виріс у доброго коня. Лошачок підріс, а в легіня – ні фіри, ні плуга, ні борони.

Пішов Іван до пана:

– Прийміть мене на службу.

– Добре,– каже пан,– служи коло коней.

Зайшов парубок до стайні. А там було багато візників – таких злих, як пси. Вони чомусь не злюбили хлопця від першого дня. Вибрали старих і найнехарапутніших коней, сказали:

– Пуцуй!

Іван чистив коней удень і вночі, але вони ніяк не радували око. І візники покликали пана:

– Адіть, які брудні його коні. Най собі йде звідси…

Пан крикнув:

– Ти, ледацюго, не видиш, як люблять моїх коней інші форналі?– Взяв гарапника, відшмагав Івана й пригрозив: – Коли мені не будуть вилискувати люстерком, так спишу тобі шкіру, що посинієш!

Іван не їв, не спав – робив, як чорний віл. А форналі крадькома кидали порохів на його коней, мастили їх гноєм. Потім знову покликали пана. Той подивився і знов побив парубка.

Гірко стало Іванові. Пішов сумний до свого лошака, сів собі на жолоб і задумався.

– Чого сумуєш, приятелю?

– Як маю веселитися, коли пан побив мене за те, що у всіх інших форналів коні чистіші від моїх.

– Не журися, я тобі пораджу, що треба робити,– каже хлопцеві лошак.– Відріж трохи із моєї гриви і зроби собі щітку.

Іван зробив щітку із гриви лошачка й почистив нею своїх коней. Вони аж засвітилися. Пан подивився, усміхнувся й відлупцював інших форналів.

– Ви, ледацюги, не видите, як треба пуцувати моїх коней? І завтра я прийду на вашу голову!

Пап бив їх щоднини.

Якось форналі гнали коней до річки і здибали стару-престару бабу. Вона спитала їх:

– Чому у вас такі сипці?

– Пан б’є, бо наші коні брудніші від Іванових.

Баба мовила:

– Купіть мені червоні чобітки, і я вас навчу, що треба робити.

Форналі купили червоні чобітки і пішли вночі до баби, А вона сказала:

– Шепніть своєму панові, що Іван може дізнатися, чому Сонце так весело сходить і сумно заходить. Він піде світ за очі й не повернеться. Тоді матимете спокій…

Форналі прийшли до пана й почали брехати:

– Паночку, Іванко дуже мудрий. Він може дізнатися, чому Сонце так весело сходить, а сумно заходить.

Пан покликав Івана й питає:

– Скажи, чому Сонце завжди весело сходить і сумно заходить?

– Звідки мені знати?

– Не бреши, мусиш знати! Іди собі й доки не дізнаєшся, то не повертайся, бо заб’ю на місці.

Іван подумав:

«Аж тепер той пан вкоротить мої дні!»

– Чого ти знову зажурився, приятелю? – спитав лошачок.– Говори, яка біда спіткала.

Коли хлопець розповів, лошак його втішив:

– Не журися, підемо до Сонця.

Вирушили в дорогу. Ішли днину, другу, а на третю Дійшли до двох берестів, які зчепилися гіллям й так били один одного, аж листя летіло. Нахилилися до хлопця:

– Куди їдеш, легіню?

– До Сонця.

– Чого?

– Дізнатися, чому весело сходить, а сумно заходить.

– Спитай його, доки ми тут будемо ще битися,

– Спитаю.

Пішли далі. Ішли день, другий, а на третій здибали якусь жінку, що виганяла в терня каченят.

– Куди їдеш, легіню?

– До Сонця.

– Чого?

– Дізнатися чому весело сходить, а сумно заходить.

– Спитай його, доки я ще буду виганяти з терня каченят.

– Най буде…

Пішли далі. Ішли день, другий, а на третій прибули до річки, через яку вів золотий міст. Тільки ступили на той міст, як закричала риба:

– Куди їдеш, легіню?

– До Сонця.

– Чого?

– Дізнатися, чому весело сходить і сумно заходить.

– Спитай його, доки я ще буду тримати міст на своїх плечах.

– Добре, добре…– пообіцяв хлопець.

Вони перейшли річку й опинилися під височезною горою. Піднімалися день, другий, а на третій вийшли до кришталевого палацу. До них вибігла жінка в рожевій хустині. То була мати Сонця. Вона з тривогою сказала:

– Ой, тікайте звідси, бо як мій син прийде на обід, то з вас лишиться тільки жменька попелу.

Іван розповів їй про свою біду, що привела його до Сонця.

– Ну, коли так, то лізьте під лаву, я розпитаю сина про все,– сказала господиня і заховала їх.

Вкотилося Сонце.

– У моїм палаці е якась людина?– спитало одразу.

– Ні, сину… Тобі люди вже, мабуть, привиджаються…

Сонце їло, пило, а мати сиділа і розповідала:

– Знаєш, цієї ночі мені снилися усілякі сни. Якийсь динний чоловік спитав: «Чому твій син усе весело сходить а сумно заходить?» Я не знала, що йому казати.

Сонце засміялося:

– Я весело сходжу, бо далеко виджу. Як тільки покажуся, із синього моря виринає чарівна красуня. Вона мені сміється – я радію, кличе мене – я йду. І цілий день милуюся нею. Увечері дівчина зникає з-перед моїх очей, і мені стає сумно.

Мати спитала ще:

– Скажи, сину, чи ще довго будуть битися ті берести, що ростуть при дорозі?

– То не берести, а два брати б’ються вже тисячу років. І вони ніколи не перестануть битися, бо дуже збиткувалися над своїми рідними: на старість їсти не давали, сорочки не прали, а перед смертю вигнали слабих на зелену пашу.

– І ще мені приснилася жінка, яка виганяє з терня каченят. Коли вже їх вижене?

– Ніколи. То не каченята, а її бідні діти. Вона їх погубила: їстоньки не давала, спатоньки не клала, сорочечок не прала. Буде їх доти виганяти, поки я не згасну на ясному небі.

Мати Сонця каже:

– Приснилася й риба, яка тримає на собі золотий міст. Питала, доки ще тримати.

– Триматиме доти, поки не скине в річку першого подорожнього, що ступить на міст.

Сонце пообідало, поцілувало маму в руку та й рушило далі. Іван і лошачок вилізли зі схованки, подякували файно і спустилися з гори.

Дійшли до річки й чують голос риби:

– Що сказало Сонце?

– Мовчи,– шепнув лошачок.– Скажеш тоді, коли міст перейдемо.

Іван накрив долонею рота і аж на тому березі повів:

– Сонце сказало, що ти доти триматимеш міст, поки не скинеш в річку першого подорожнього.

– Та це ж ти був отим подорожнім! Якби я була знала! Ой-ой-ой!– забідкалася риба.

Коло терня жінка запитала:

– Ну, що казало Сонце?

– Воно відповіло, що то не каченята, а твої діти у корчах. Ти їх погубила: їсти не давала, спати не вкладала, сорочечок не прала. Тепер їх маєш виганяти з терня, доки світ буде світом.

І жінка заплакала гарячими сльозами, а Іван із лошачком помандрував далі. Як дійшли до берестів, ті перестали лупцювати один одного – теж спитали:

– Що казало Сонце?

Будете вічно битися, бо збиткувалися колись зі свого тата й мами. На старість їсти не давали, сорочок не прали, а перед смертю вигнали слабих на зелену пашу.

Берести ще дужче рвали на собі листя.

Іван прийшов до пана й розповів, чому Сонце так весело сходить і сумно заходить.

– Можеш служити далі,– каже пан.

Але хлопець почухав потилицю:

– Не буду більше служити. Мені треба женитися.

І пішов до свого лошачка.

– Я хочу засватати оту дівчину, про яку казало Сонце.

– Коли так, то вирушаймо знову. Та не забудь узяти із собою пилу, сокиру й довгий мотуз,– порадив лошачок.

Ішли сім днів і сім ночей та й дійшли до моря.

– Гов!– вигукнув лошачок.– Ми вже там, де треба. Зроби хатку біленьку як сніг.

Іван засукав рукави і збудував таку гарну хату, що в ній і цісар не соромився би жити.

– А тепер,– мовив лошачок,– прив’яжи до дверей мотуз і сховайся у корчах. Кінець мотузка тримай добре. Як дівчина зайде – смикни, і двері запруться, а сам підходь, тримаючись мотуза.

Коли Сонце зайшло, із моря вийшла дівчина і така-така файна, що ні пером її не опишеш, ні пензлем не намалюєш. Зайшла в білу хатку. Іван цього й чекав. Він сіпнув за мотузок і зачинив за нею двері. Дівчина злякалася і почала кричати:

– Пусти мене!

– Ні, рибонько, не пущу,– промовив Іван, увійшовши в хатку.– Мусиш бути мені за дружину.

– Тобі? У мене ж закохане Сонце, і я маю любити його.

– Я теж люблю Сонце і буду йому вірним.

– Коли так, бери мене за руку і веди до нього – най нас благословить.

Іван одружився. Вони живуть донині у злагоді й щасті.

Щоранку стоять на березі моря і Сонце зустрічають, а ввечері його проводжають.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Новинки від видавництва ранок

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн