Дерево казок

Юрза-Мурза і стрілець-молодець (українська народна казка)

Юрза-Мурза і стрілець-молодець (українська народна казка)

Був собі стрілець – гарний молодець. Пішов він раз на полювання. Дивиться, – аж на тополі сидять три орлиці, три сестриці. Він зараз узяв та виміривсь на найстаршу, вона й каже:

– Ей, стрільче – гарний молодче! Не бий мене, то я тобі в пригоді стану!

Він узяв та знов виміривсь у середущу, та й та йому каже:

– Не бий мене, бо я тобі в пригоді стану.

Він узяв та виміривсь на найменшу, а та й каже:

– Ей, стрільче – гарний молодче. Не бий мене, бо я тобі за жінку стану!

Він і каже їй:

– Ну, то злазь же!

Вона злізла, як стрепенеться, то стала така панна, що ні в казці сказати, ні пером описати. Взяли вони та стрільця-молодця.

Живуть вони та й живуть. У того борода виросла аж по пояс. От раз він і каже:

– Піду я в місто, мене тепер ніхто й не пізнає.

Пішов він у місто, а солдати пізнали його та й повели до царя. Цар і каже:

– Йди та вбий шестикрилого, шестиголового, шестипазурного змія.

Стрілець-молодець прийшов до жінки та й каже:

– Загадав мені цар, щоб я вбив шестикрилого, шестиголового і шестипазурного змія. Чи вб’ю я, чи ні?

А жінка дала йому срібного персника й рушничка та каже:

– Удар персником по скелі, то я тут замуруюсь, а ти тоді кликни змія, та як він прилетить, то ти його рушником вб’єш.

Він ударив персником по скелі, а та печера, де сидить його жінка, і замурувалась. Він тоді як крикне:

– Ей, змію, виходь!

Той змій і летить, тільки вуси покручує, та тільки що роззявив рота, щоб стрільця-молодця з’їсти, а стрілець як махне рушником, так усі шість голів відразу й злетіли. Він тоді узяв, повирізував усі шість язиків та й поніс до царя. Цар як побачив, дуже здивувавсь, та й каже:

– Ну, ще йди – вбий дванадцятикрилого, дванадцятиголового, дванадцятипазурного змія.

Стрілець-молодець прийшов до жінки та й каже:

– Знов загадав цар, щоб я вбив дванадцятикрилого, дванадцятиголового, дванадцятипазурного змія. Чи вб’ю я, чи ні?

– Вб’єш, тільки знов удар персником по скелі, щоб я замурувалась.

Він узяв, ударив: печера й замурувалась. Він тоді й крикнув:

– Ей, змію, виходь!

Той змій так летить та вуси покручує, та й каже:

– То ти мого брата вбив, а мене не вб’єш, я тебе з’їм.

Та тільки що роззявив рот, щоб його з’їсти, а стрілець-молодець як махнув рушником, так усі дванадцять голів відразу й злетіли. Він тоді взяв та всі дванадцять язиків повідрізував та й поніс до царя. А цар каже:

– Коли ти таких зміїв побив, то йди туди, не знать куди, візьми таке, не знать яке!

Той стрілець прийшов до жінки та й каже:

– Загадав мені цар, щоб я йшов туди, не знать куди, узяв таке, не знать яке.

А жінка дала йому клубочка та й каже:

– Іди за цим клубочком, куди він тебе заведе.

Він узяв та кинув того клубочка на землю, він покотивсь та покотивсь, а він усе іде за тим клубочком. Той клубочок прикотивсь у такий яр, що тільки небо та земля, та й там став. Коли дивиться стрілець – аж там найстарша орлиця. Він хотів її застрілити, а вона стрепенулась, стала панною та каже:

– Здоров був, стрільче-молодче! Куди задумав іти?

А він каже:

– Іду туди, не знать куди, щоб взяти те, не знать яке!

– Ну, я тобі в пригоді стану.

Та як свисне!.. Коли тут біжить усякий звір – і вовки, і ведмеді… А та панна питається їх:

– Не знаєте ви, як іти туди, не знать куди, та взяти те, не знать яке?

– Ні, не знаємо.

– То біжіть собі по своїх місцях.

А стрільцеві-молодцеві каже:

– Я кликну сестру, то та, може, знає.

Та як крикне:

– Орличко, середня сестричко! Прибудь до мене!

Та орличка зараз і прилетіла; стрепенулась та й стала панною ще кращою за старшу. От вона й каже:

– Здоров був, стрільче-молодче! Куди Бог несе?

А він каже:

– Іду туди, не знать куди, щоб узяти таке, не знать яке.

– Ну, я тобі в пригоді стану!

Та як свисне!.. То так гад усякий: і жаби, і миші, і щурі, і веретільниці, і гадюки – позлазились усі. Панна і питається їх:

– Не знаєте ви, як іти туди, не знать куди, узяти те, не знать яке?

– Не знаємо. Але, може, та крива жаба знає, хоча ще її немає.

Коли трохи згодом, аж і та жаба шкутильгає. Питається панна її:

– Ні, не знаю, – каже жаба, – моя сестра-скакуночка знає.

– А де ж вона?

– У синім морі, під білим каменем піну їсть.

– Скажи їй, щоб зараз сюди була.

Та жаба зараз і пошкутильгала. Коли трохи згодом та скакуночка й біжить, така здорова, як хата, а хвіст такий, як найвища сосна. Панна й каже їй:

– Заведи цього чоловіка туди, не знать куди, щоб він узяв те, не знать яке.

Та скакуночка каже стрільцеві-молодцеві:

– Сідай на мене.

Він сів. Та скакуночка як ступне, то миля, а як плигне, то дві. От біжить, а далі каже:

– Ану, вилізь мені на хвіст та подивись, чи не видно?

Задерла хвіст, він і поліз, подивився:

– Ні, – каже, – не чутно й не видно!

Вона знов біжить та й біжить та знов задерла хвіст та каже:

– Ану, знов вилізь та подивись!

Він виліз, подивився та й каже:

– Якась хатка на курячій ніжці вертиться.

– Ну, то злізь та йди в ту хатку, то візьмеш те, не знать яке.

Він зліз та й пішов у ту хатку. Дивиться він – нема нікого, тільки посеред хати лежить стерво; він його узяв та й сховав у грубу. Коли трохи згодом прилітає змій з дванадцятьма головами.

– Еге, еге! – каже, – руська кров пахне!

А те стерво перекинулось такою панною, що й у світі нема кращої, та й каже:

– То ти, мій миленький, по світу налітався, руської крові напахався.

– А може й так! – каже змій. – Юрзо-Мурзо! – каже до тієї панни, – щоб було мені їсти й пити!

Та Юрза-Мурза зробила так, що всякі наїдки й напитки стали перед тим змієм. Змій сів та й їсть, а Юрза-Мурза йому услуговує. Пообідавши, змій полетів, а Юрза-Мурза поприбирала все те та й хотіла зробитися знов стервом, а стрілець-молодець виліз із-під груби та й каже:

– Юрзо-Мурзо, щоб було їсти й пити на двох.

Юрза-Мурза зробила так, що чого тільки душа бажає, – все стало на столі. Стрілець-молодець сів та й каже:

– Юрзо-Мурзо, сідай та обідай зо мною та будеш мені за сестру.

Та Юрза-Мурза сіла з ним та пообідала, а стрілець-молодець і каже:

– Зроби так, щоб для нас двох була карета, та поїдемо зо мною.

Юрза-Мурза зробила так, що перед ними стала карета. Сіли вони та й поїхали.

Приїздить вони до моря. Юрза-Мурза зробила човен та й пливуть вони собі. А той дванадцятиголовий змій як оглядівся, що нема Юрзи-Мурзи, та за ними в погоню. Як догнав їх та тільки роззявив рота, щоб їх проглинути, а стрілець-молодець як махнув рушником, так усі дванадцять голів і злетіли! А ті поплили собі далі.

Переплили вони море та заїхали до якогось діда на ніч. А в того діда був капшук, що як раз шморгнеш, то які схочеш коні вискочать.

Дід той і каже стрільцеві-молодцеві:

– Дай мені Юрзу-Мурзу, а я тобі дам цього капшука.

Стрілець-молодець і не хоче, а Юрза-Мурза шепче йому нищечком:

– Бери! Я від нього утечу до тебе, то в тебе і я буду і капшук.

Стрілець-молодець помінявся з дідом. Тільки що стрілець виїхав в поле, а Мурза втікла до нього та й поїхала до царя. Мурза зараз побила царя і його слуг, а самі й живуть собі.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 голосів, середня оцінка: 1,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн