Дерево казок

Царенко та змій (грузинська казка)


Царенко та змій (грузинська казка)

Був собі один цар, і мав він трьох дочок та трьох синів.

Ось і кличе цар одного разу своїх дітей та й каже:

– Старий я вже, скоро помру, глядіть же, не лишайте трону й на один день, бо сяде на нього Чорний візир і вижене вас із дому. Любіть правду, дбайте за народ. Бережіть сестер, і хто їх перший свататиме, за того й віддайте.

Помер цар, от найменший брат і каже найстаршому:

– Давай зведемо тебе на трон, не полишимо його й на один день, не забудьмо батькового заповіту.

А найстарший брат і каже:

– Ні, поки батька не поховаємо, доти я не буду царювати.

Тоді найменший брат просить середульшого, але не хоче й той.

Тоді найменший брат каже:

– Як ви не хочете, то я царюватиму.

Тільки брати не пускають і його.

Поховали батька, вертаються додому, аж Чорний візир уже на троні й наказує, щоб вигнали царенків канчуками.

– Бачте,– каже найменший брат, – не слухали мене. Що робити? Послали царенки до візира посланця, щоб дав їм по коню та шість торб золота.

Зрадів візир, послав їм шестеро коней і шість торб золота. От найменший царенко й каже:

– Я буду за ватага, слухайтеся мене.

Та й поїхали. Як споночіло, найменший царенко й каже найстаршому:

– Пусти стрілу з лука, куди впаде, там і заночуємо. Вистрілив старший брат, і впала стріла в одному гаї. Запалили брати багаття, кинулися царівни вечерю варити. Ось і зварили, й почали подавати. Коли це прилітає орел та й просить:

– Віддайте одну сестру за мене.

Схопилися брати, старший та середульший:

– Чи ж наша сестра йому рівня!

А молодший узяв та й віддав. Лишилося двоє сестер і троє братів.

Уранці встали та й далі мандрують. Як звечоріло, молодший брат і каже середульшому:

– А пусти стрілу, де впаде, там і заночуємо.

Вистрілив середульший царенко, і впала стріла на лисій горі.

Назбирали сухого бур’яну, запалили, зварили вечерю. Коли це човпає ведмідь і просить:

– Віддайте за мене середульшу сестру.

Схопилися брати, старший із середульшим, зняли вгору шаблі й кричать:

– Як то можна нашу сестру за ведмедя дати!

А наймолодший і каже:

– Треба дати, бо хіба ж ви забули батьків заповіт?

Забрав ведмідь свою суджену, лишилося троє братів і одна сестра.

Ледь розвиднілося, поїхали царенки із сестрою далі, їдуть, їдуть, аж уже й вечір. Вистрілив наймолодший царенко, і впала стріла в густому лісі. Запалили вогнище, зварили вечерю, сіли їсти, коли це йде вовк та й каже:

– Віддайте за мене вашу найменшу сестру.

Вихопили брати, старший та середульший, шаблі:

– Хіба ж можна нашу сестру – за вовка?

А найменший брат узяв та й віддав.

Лишилися брати самі. Полягали спати. Прокинувся найменший царенко серед ночі, дивиться, вогонь погасає. Не мав кресала, щоб викресати вогню, то й зажурився:

– Що це за лиха година! У мого брата багаття палало навіть на лисій горі, а в мене й у лісі потухло!

Поліз на високе дерево, глянув сюди-туди, бачить – в одному місці вогонь горить. От він і пішов туди. Приходить, аж коло вогнища дід сидить, білий клубок розмотує, а чорний ізмотує.

– Добривечір, діду!

– Доброго здоров’я!

Царенко та змій (грузинська казка)

– Нащо це ви, діду, чорний клубок змотуєте, а білий розмотуєте?

– Вже півночі минуло, скоро й світатиме, то я чорний змотую, а білий розмотую.

От царенко зв’язав діда і підійшов до вогню. А там стояв величезний казан з дев’ятьма ручками. Підняв царенко однією рукою казана, набрав жару та й знову поставив.

А неподалік сиділи деви й усе те бачили. Здивувалися вони й кажуть:

– Нас дев’ятеро братів, а насилу підіймаємо того казана, а він однією рукою підняв. Оце вже як судилася кому сонцесяйна красуня, то тільки йому.

Тоді й кажуть вони царенкові:

– Ходи з нами, покажемо тобі, де живе сонцесяйна красуня. Як стрінеться нам на дорозі скеля, то треба нам сорок залізних паколів, щоб забити в камінь, на ту гору здертися.

Погодився царенко. Взяли деви сорок паколів, поклали на спину царенкові й рушили до скелі. Прийшли й стали каменюкою забивати паколи, а яких не могли забити, то царенко позагнічував кулаком. Потім зліз перший угору, тоді й каже девам:

– А тепер ви лізьте по одному.

Полізли деви, а царенко їх і повбивав. Глянув навколо, аж бачить у скелі двері. Відчиняє він ті двері, а там красуня спить, у головах медяні свічки горять. Зняв царенко у неї з пальця обручку й каже:

– Це моєму старшому братові..

Відчиняє царенко другі двері, аж там теж красуня снить, у головах медяні свічки горять, вікна п’ятьма запинальцями запнуті. Зняв царенко в красуні з пальця обручку й каже:

– Це моєму середульшому братові.

Відчиняє треті двері, бачить семеро запиналець, і красуня спить, а в головах медяні свічки горять. Зняв царенко обручку й каже:

Хтозна, може, це моя доля!

Відчинив четверті двері, аж там лежить такий лицар, що чи не кращий за царенка. Лежить той лицар, а його гадюка овинула, ось-ось укусить. Вихопив царенко меча, замахнувся, а меч той так і випав з рук. Він тоді за меча та й пішов назад до вогнища. Розв’язав старому руки, набрав жару, повернувся до братів та й каже:

– Приснилося мені, буцім я повбивав девів і вам наречених поприводив.

Поїхали брати далі, під’їжджають до одного міста. Найменший царенко й каже:

– Тепер ви будьте за старших, а я вам слугуватиму.

Зайшли брати до міста, а тамтешній цар оголосив, що

хто полічить пуд золота, за того він віддасть дочку. Хто тільки не брався за те золото, та все не гаразд. От цар і питає:

– Може, ще хто зостався, щоб і собі спробувати?

А городяни йому й виказують:

– Та тут приїхало двоє шляхетних лицарів, а з ними слуга.

Кличе цар чужинців, і взявся старший брат лічити золото. Порахував, та неправильно; його й вигнали.

Кличуть середульшого, а той і думає: «Брат дуже швидко лічив, а мені треба повільніше». Ото й почав. Лічив, лічив, та й не долічився, то його теж вирядили геть.

– Хто ж іще? – питає цар.

– Та ще є слуга, – кажуть йому.

Привели й того. Почав лічити найменший царенко. Взяв одного золотого й каже:

Царенко та змій (грузинська казка)

– Був один цар, і мав він трьох синів та трьох дочок. От цар занедужав, поскликав дітей і каже: «Як помру, то не лишайте престолу й на день, бо випередить вас Чорний візир, та ще й на вулицю повиганяє. А ще скажу, щоб жили правдою». Помер цар, і справді, престол захопив візир, а царенків геть прогнав. Оце ж перший золотий,– сказав слуга й одіклав набік одного золотого, а взяв другого й далі повів:

– Попросили царенки у візира шестеро коней і шість торб золота. Дав візир.

Слуга одіклав набік другого золотого, а взяв третього й далі веде:

– Ватагом став найменший брат, ото й каже він старшому братові: «Вистріли стрілу, де впаде, там і заночуємо». Пустив стрілу найстарший брат, і впала вона в гаю. Запалили царенки багаття, аж приходить орел і просить старшу сестру за нього віддати. Віддали брати.

Поклав царенко третього золотого і взяв ще одного.

– Наступного вечора пустив стрілу середульший брат, і впала вона на лисій горі. Тільки сіли царенки вечеряти, як прийшов ведмідь і попросив середульшу сестру. Віддали брати.

Слуга одіклав цього золотого та взяв іншого.

– Уранці їдуть царенки далі, їхали цілий день, а ввечері пустив стрілу найменший брат, і впала вона в густому лісі. Розвели брати багаття, коли це йде вовк і просить найменшу царівну. Віддали брати й полягали спати.

Знову одіклав слуга золотого, а взяв іншого та й говорить:

– Серед ночі прокидається найменший брат та й бачить, що вогонь погас. Поліз він тоді на дерево й бачить звідти, що десь у лісі багаття палає. От і пішов туди жару набрати. Підійшов, коли там сидить дід і чорний клубок змотує, а білий розмотує. Зв’язав царенко діда: аж бачить – стоїть на вогні казан із дев’ятьма вухами. Узяв царенко однією рукою казана та й, набравши жару, поставив назад. А неподалік сиділи деви та й дивувалися, що хлопець такий дужий. Ось і гукають деви царенкові: «Ходи з нами, покажемо, де живе сонцесяйна красуня. Якщо вона кому й судилася, то тільки тобі».

Так балакаючи, рахує та й рахує слуга золото.

Царенко та змій (грузинська казка)

– Кинулися деви забивати залізні паколи каменюкою –не виходить у них. Тоді царенко взяв та й забив кулаком, А потім по одному повбивав девів.

Нарешті взяв у руки останнього золотого й подав цареві свого меча. Глянув цар аж там царенкове ім’я написано. Уподобав цар найменшого брата й віддав за нього свою дочку. А братів поставив візирами. Сорок діб гуляли весілля. Стали жити царенко з царівною любо та мило. Царенко вряди-годи ходив на лови, а молода дружина з поцілунками й проводжала його й зустрічала.

Одного разу до міста заблукав на триногому коні змій. Побачив він царенка та й просить:

– Візьми мене до себе служити,

Люди й розраджують царенка:

– Не бери, то поганий чоловік.

Не послухав царенко, узяв конюхом. Доглядає змій коней, коли це якось іде відьма, він і каже їй:

– Приведи царівну до лазні.

Відьма спершу комизилась, та коли змій дав золота, погодилася. Пішла до царівни та й каже:

– Ой, відколи вже я тебе не бачила, а ти ж у мене на руках виросла. Ходи ж хоч до лазні зі мною.

А царівна їй:

– Спершу маю запитати чоловіка.

Увечері повертається царенко, обняла його дружина та й проситься до лазні.

Другого дня царенко знову на лови йде, а дружина до лазні. А тут змій прискочив своєю триногою конякою, схопив царівну та й утік.

Цар почув, посилає ціле військо. Гналися, гналися за змієм, не догнали.

Увечері приїжджає царенко. Як дізнався, що дружину вкрали, скочив на коня й помчав шукати свою суджену.

Три доби їхав голодний, не їлося йому, не пилося.

Аж ось приїжджає до одного лісу й бачить, стоїть великий палац і струмок поряд. Зліз він з коня, пустив його пастися, а сам поїв та й заснув.

Коли це приходить до струмка крива дівка з двома цеберцями. Набрала одне цеберце води й тільки хотіла зачерпнути другим, як побачила царенка. Припав він їй до серця, замилувалася ним та й думає: «От якби це він мене посватав». Схопила одне цеберце, а друге і забула набрати, подалася додому. Побачила пані-господиня, що дівка з одним цеберцем додому біжить, та й свариться:

– Що це тобі, дівко, причинилося, вертаєш додому впорожні?

– Ой, пані, там у леваді край струмка такий парубок спить, що й ви б упорожні прийшли, якби побачили.

Подалася пані туди, аж там брат її спить. Розбудила вона його, пораділи обоє, сестра й питає:

– Як це ти до нас прибився?

Ой, не питай, сестро, – відповідає брат. – Змій украв мою дружину.

Царенко та змій (грузинська казка)

– Ходи ж до господи, я тебе сховаю, бо чоловік часто лютий додому приходить, то хоч би тебе не з’їв.

Сховала вона його, аж увечері йде вовк, лютий-прелютий, дружина його й питає:

– Аби це прийшов до нас у гості мій старший брат, то що ти зробив би?

Кісточок не залишив би,

– А середульшому?

– Так само.

– А найменшому?

– Обійняв, поцілував, посадив би на себе, обвозив по всьому білому світу.

Відчинив тоді двері наймолодший брат та й заходить до кімнати. Обійняв його вовк, почав цілувати. Господиня подала вечерю, а царенко й застогнав. А зять і собі зітхнув та й питає:

– Чого це ти сумний та невеселий?

– Украли в мене дружину, як же мені бути веселим? А чого ти зітхаєш?

– А я бачив, як змій її ніс, кинувся доганяти, замалим не догнав, та зміюка все-таки втік. Але не журися, ми тобі кращу дружину знайдемо.

– Ні, не можу її забути. Або знайду, або помру.

Тоді вовк дав йому персня й каже:

– Як буде тобі скрутно, потри ним язика, і я одразу ж постану перед тобою з усім військом.

Повечеряли та й полягали спати. Уранці встав царенко й рушив далі. Іде собі, аж бачить гай, а в ньому палац, і струмок тече. Підобідав царенко та й ліг спочити. Аж прийшла наймичка по воду, та як побачила царенка, відразу й гайнула додому. Розповіла своїй пані, кого бачила в гаю. Пішла пані-господиня й собі подивитися, аж то її брат. Кинулася до нього, обняла, він і прокинувся:

– Ходи ж до господи,– каже сестра, – та спочинеш.

Увечері йде ведмідь, буркотить без угаву. Усміхнулася

йому дружина й питає:

– Якби це мій старший брат прийшов у гості, що б ти зробив?

– На шматки розірвав би та й з’їв.

– А середульший?

– І його.

– А якби найменший брат прийшов?

– Обійняв би, поцілував, посадив би на спину й увесь білий світ показав би.

Відчинилися двері, й увійшов найменший брат. Кинувся зять цілувати його. Сіли до столу. Зітхнув царенко, а ведмідь ще тяжче.

– Чого це ти зітхаєш? – питає ведмідь.

– Як мені не зітхати, коли змій дружину вкрав. А ти чого?

– А я лютий, що не зміг догнати його. Та вже не журися, ми тобі ще й не таку красуню знайдемо.

– Не треба мені іншої, поки живий, свою шукатиму.

Дав тоді ведмідь царенкові персня й каже:

– Як буде тобі скрутно, то лизнеш язиком цього персня, і я опинюся коло тебе. І не забудь, що недалечко звідсіля живе мій свояк, і коли хтось зможе тобі допомогти, то тільки він.

Повечеряли та й полягали спати. А вранці дав зять царенкові поводатаря, щоб провів до найстаршої сестри.

Царенко та змій (грузинська казка)

Приходить туди, аж вибігає сестра:

– Ой, брате, як це ти до нас утрапив?

Обняла його, поцілувала, а царенко й оповів їй своє горе.

– Сховаю ж я тебе,– каже сестра,– бо мій чоловік, буває, такий сердитий приходить, що одним помахом крила місто зруйнував би.

І справді, приходить увечері орел, та лютий-прелютий. Усміхнулася до нього жінка, пригорнулася, він трошки й одійшов. Тоді вона й питає:

– А що, якби це завітав до нас мій старший брат?

– Посадив би його на одне крило, зніс би під небеса та й пустив би звідти на землю.

– А середульший?

– І тому те саме було б.

– А якби найменший?

– Посадив би на себе, обносив би понад усім білим світом та й приніс би, цілуючи, додому.

Виходить найменший брат, орел так і кинувся до нього.

Сіли вечеряти, зітхає царенко, зітхає й орел. От орел і питає:

– Чого це ти зітхаєш тяжко?

– Гай-гай, другеє, де вже мені не зітхати, коли змій дружину вкрав. А ти чого зітхаєш?

Бо все своє військо послав за ним, а не впіймав. Та ти вже не журися, ми тобі ще й не таку красуню висватаємо.

– Ні,– каже царенко,– доки живу, свою шукатиму.

Тоді орел дав йому величезного птаха, на якого посадили

царенка з конем.

І поніс їх той птах аж до змієвої домівки.

Заходить царенко туди, аж змій спить, голову поклав царівні на коліна. От царенко й каже їй:

– Тихенько встань, та й підемо.

Встала тихенько царівна, поклала змієві під голову подушку й побігла до царенка.

А триногий кінь як заірже, так і розбудив змія.

– Нічого,– каже змій,– нікуди вони не втечуть.

Сів на коня, наздогнав втікачів і порубав царенка на шмаття.

Почув це орел, приніс живлющої води, оживив царенка, а тоді й каже:

– Триста років, як на землі живу, а ще нікому добра не зробив, дай хоч тепер вчиню.

І дав царенкові шапку-невидимку. Одягнув її царенко, пішов до змія, каже дружині:

– Випитай у змія, в чому його сила, чи в ньому самому, чи в його коні триногому.

От царівна й питає:

– Вже ти вбив мого чоловіка, лишилося нас тільки я та ти. Може, хоч тепер скажеш, у чому твоя сила, чи в тобі самому, чи в твоєму коні?

– Правду кажеш, нічого я не боюся. Сила моя не в мені, й не в моєму коні, а в тому табуні, що живе у морі, а воду п’є із тої криниці, що викопана край моря. Хто тих коней підкорить, той і мене вб’є. А щоб тих коней приборкати, треба дванадцять тюків вати, аби воду з криниці увібрала, і дванадцять барил вина, щоб у криницю вилити. Криницю стережуть черви, а щоб їх нагодувати, треба сорок овечок. І ще треба, щоб знайшовся коваль, який тих коней попідковував би.

Підслухав царенко, пішов до орла й усе розповів тому. Посадив орел царенка собі на крило, й полетіли додому. Лизнув царенко язиком одного персня – так і вродився перед ним вовк із своїм військом, лизнув другого – а вже стоїть ведмідь зі своїми вояками.

Послали вовка тукати сорок овець, ведмедя – вату, а вино взявся дістати орел.

Недовго й барилися, поприносили все, що треба було, поскладали на птаха-велетня, посадили й коваля та й полетіли.

Приніс їх птах на край моря. Кинулися ведмеді вимочувати з криниці воду та вино наливати. Тільки-но поховалися бони б лісі, як виринули з моря коні, нюхнули та й не п’ють. Аж вискакує ще одна лошиця, нахилилася, напилася та й беркицьнулася п’яна. Черви як побачили овець, годі стерегти ту лошицю, а коваль хутко й підкував її. Сів царенко на неї й помчав до змія.

Вихопив там меча й посік змія на дрібні шматки. А тоді забрав дружину, та й поїхали до орла.

Як побачили всі, що царенко везе свою суджену, кинулися нове весілля справляти. Три дні й три ночі пили та веселилися.

Не забули випити й за здоров’я тих красунь, що їх найменший брат знайшов, як вогню шукав.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Новинки від видавництва ранок

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн