Дерево казок

Хто діло робить, той і хліб їстиме (грузинська казка)

Хто діло робить, той і хліб їстиме (грузинська казка)

Була собі бідна вдова і мала сина-одинака.

І не було в них ніякої скотини, тільки один віл. Отож як настає час орати, то в ярмо до вола або син упрягається, або мати.

Якось у тих краях мандрував цар та й побачив у ярмі з биком стару матір і сина, що ходив за плугом.

– Що це ти, парубче, робиш? – питає цар,– Хіба таки можна матір у ярмо запрягати?

– Що маємо чинити, царю, одного вола маємо, то оце так і допомагаємо плуга тягати.

– Ну, коли так, то ходімо зі мною, я дам тобі ще одного вола.

Зрадів парубок, пішов. А цар мав такого бика, що ніхто до нього не міг доступитися. Ото й кличе цар усю челядь, щоб вивели бика в загороду.

Подивився парубок та й каже:

– Не давайте йому кілька днів їсти.

Так і зробили, а хлопець по тому взяв оберемок сіна та й дав жмутик бикові, а решту поніс додому. Голодний бик слідом, слідом та й прийшов за парубком аж до хати. Завів його хлопець у хлівець та й знову не дає нічого їсти, а на п’ятий день вивів, ще й ярмо на шию почепив. Пішов цей бик у парі з волом. Отак і привчив парубок бика, що такий віл став, кращого й не треба.

Раз парубок запріг волів та й почав пшеницю молотити. Молотить і пісню співає, аж їде цар та й питає:

– А це чий віл?

– Мій, ясновельможний царю, що ви мені подарували.

Здивувався цар та й каже:

– Ходи зі мною, маю дочку, то хочу за тебе дати!

– Що ти, царю! – вигукнув хлопець.– Чи я царівні пара?

– А я тобі велю!

Що робити хлопцеві, мусив поїхати.

Аж цар мав таку дочку-ледащицю, що відколи найшлася на білий світ, то ще з подушок і не вилазила. Там її і годували, і напували.

Приходять до палацу. Хлопець як побачив таке діло, каже цареві:

– Коли моя така доля, то дайте мені іржавого меча, одного шолудивого пса та яку-небудь шкапу.

Дали йому все. Почепив він на себе іржавого меча, забрав пса, кобилу й царівну та й веде з двору.

Сам попереду, а ті за ним, ледь плетуться. Ото парубок і каже псові:

– Оце бачиш шаблюку, отож ступай за мною хутенько, бо так і зітну голову!

Собака, звичайно, на ті слова не зважає, чапає собі, як і раніше. Повернувся хлопець та й одрубав йому голову, а тоді й каже кобилі:

– Оце бачиш шаблюку? Дивися ж, ступай за мною хутенько, бо так і зітну голову!

Кобила теж не зважала на ті балачки, то парубок і їй відрубав голову.

А тоді й каже царівні:

– Ходи хутко, дівко, бо ось бачиш меча, то так і зітну голову, як оцим ледацюгам!

Злякалася царівна та вже як там не ступає, все-таки хапається. Прийшли додому. Лягла царівна в ліжко і ні за холодну воду.

Уранці чоловік із матір’ю пішли в поле, а та все лежить. Мати з сином натомилися, поприходили увечері та й сіли вечеряти. Мати й каже:

– Сину!

– А що, мамо?

– Діло хто робив?

– Я й ти.

– А їстиме хто?

– Та вже ж я й ти!

То сидять, вечеряють, а невістка лежить голодна.

Другого дня знову пішли мати з сином у поле, та й третього і четвертого, а невістка все лежить голодна. На п’ятий день і думає собі: «Треба, мабуть, вставати та щось робити, бо я в цій хаті з голоду помру».

Встала вона, знайшла віника та й обмела навколо ліжка.

Хто діло робить, той і хліб їстиме (грузинська казка)

Повертаються женці з поля, мати й гукає сина:

– Сину!

– А що, мамо?

– Діло хто робив?

– Я й ти.

– А їстиме хто?

– Та вже ж я й ти!

Ото сіли, вечеряють, а мати й каже синові:

– Одламай трохи хліба й жінці, бачиш, навколо ліжка обмела.

З’їла невістка того окрайчика, ще дужче їсти схотілося. Вранці тільки мати з сином поїхали в поле, схопилася невістка та й замела аж півхати, а відтак знову лягла.

То вже на вечерю дісталося їй півкоржа. Вранці встала невістка, вимела хату, повибивала подушки, знову послалася та й лягла. А вже син з матір’ю як приїхали, то дали їй цілого коржа.

А та й думає: «Хліб то хліб, а живій душі й страви ж хочеться». Тільки чоловік із свекрухою з хати, схопилася невістка, вмилася, прибрала в хаті, помила миски та й кинулася вечерю варити. Цілий день крутилася, вже й не

лягала. Приїхав чоловік із матір’ю, та як побачили, що невістка їх на воротях зустрічає, пораділи, цілують її та обіймають.

І така то вже стала молодиця з неї, що кращої й не треба.

А батько її, цар, і думає собі раз:

– Як воно там ведеться моїй дитині, може, вже й померла. Поїду провідаю.

Приїхав, дивиться, сидить дочка в сінях, квасолю лущить, а сваха з зятем у полі жнивують.

Кинулася дочка до батька, виціловує його, а той і сам радіє, що дочку при роботі побачив.. Посидів цар щось трохи, аж дочка й каже:

– Годі, батечку, сидіти, лізьте з візирами та стелю накладайте. Бо мій чоловік такий, що дарма хліба не дає.

Вивела дочка батька в двір та й показує їхню нову хату, тільки стеля неліплена. Що робити цареві, поліз із візирами нагору та й нум валькувати.

Аж увечері і сваха їде з зятем, пораділи всі, позгукували гостей, обдарували молодих і вже пили та веселилися, далебі, ще довго.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 голосів, середня оцінка: 3,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн