Дерево казок

Хлопчик-поросятко (грузинська казка)


Хлопчик-поросятко (грузинська казка)

Були собі чоловік та жінка, і не мали вони дітей. Ото й просять долю, щоб послала їм дитину. Яка б не була, хоч як цуцик, хоч як порося, а вже виростили б.

Минуло там скільки часу, й знайшовся у них хлопчик.

Дуже любили його батько й мати, дарма що голова у малого була поросяча.

Ось виріс син, час би вже й женитися. Журяться батько з матір’ю: хто віддасться за парубка зі свинячою головою!

Аж одного разу й каже син батькові:

– Я хочу з царівною одружитися.

– Хто за тебе видасть царівну, коли ми злидарі нужденні,– каже йому батько.

– Ні,– одказує син, – іди свататися!

Що мав батько робити? Пішов та й каже цареві:

– Мій син кохає твою дочку й хоче за дружину взяти.

– Коли твій син завтра до ранку поставить у моєму дворі золотий палац, то віддам за нього дочку, а ні, то голову зітну.

Зажурився батько та й подався додому. А дома й розповів синові, що переказав цар.

– Не журися, – утішає син батька та й лягає спати.

Уранці батько схопився, дивиться – аж сина немає дома. Вийшов надвір – і що ж він бачить! Стоїть у царевому дворі золотий палац та так сяє, що аж очі краде.

Приходить син та й каже:

– А йдіть, тату, до царя, що він повість.

Пішов чоловік до царя та й питає:

– А що, царю, палац стоїть.

– Коли твій син,– цар йому у відповідь, – до завтра вистеле мармуром дорогу від свого двору до мого палацу, віддам за нього дочку, а ні, то голову зітну,

Прийшов батько додому та й хвалиться синові, а той і каже:

– Ет, не журися, якось буде.

Та й вийшов із хати. Вранці батько прокидається, дивиться, аж таким мармуром дорогу викладено, що очі вбирає.

Посилає син знову батька до царя. Пішов той.

– Виконав, царю, мій син і цю забаганку, що ви ще загадаєте?

– Перекажи синові,– каже цар,– хай готується до весілля.

Побіг батько додому, щоб швидше сина втішити. Почали готуватися до весілля, наскликали гостей, сів син у бричку, і поїхали до палацу.

Цар як уздрів свинячу голову, мало не здурів. Скликав візирів і наказав, щоб убили нареченого. Але той підступив до царя й каже:

– Коли зречешся свого слова, то оцю дорогу й палац на порох перетру, а там і за тебе візьмуся.

Що робити цареві, просить зятя в покої. Виходить і наречена, та як забачила молодого – в крик, у плач, насилу батько вмовив її сісти коло свинячої голови.

Відбулося весілля, став зять жити в царському палаці. Тільки ж дружина його з ранку до вечора сидить та плаче, надвір і не потикається. От якось сидить вона, тужить та своє лице дряпає, аж свинячій голові жаль її стало. Скинув він свинячу шкуру й став такий гарний, що й сказати не можна. Царівна закохалася в нього й просить, щоб не натягав більше тієї шкури, але він надягнув і не скидає. Тоді царівна тихенько зняла ту шкуру та й укинула в піч.

Прокинувся хлопець, глип – немає шкури. Він до жінки, а та й каже, що спалила.

Перекинувся хлопець голубом і полетів, тільки жалібно-жалібно застогнав. А царівна як почала плакати, то й не втихає. Сидить – плаче, лежить – плаче, ніяк її не вгамувати.

Засумував цар, а далі й каже, що хто царівну розвеселить, того обдарують, чим він захоче.

Хто не приходив, чого царівні не казано – і бровою не повела, а тоді й каже батькові:

– Дайте мені, пан-отченьку, залізні шати, я вберуся й піду світ за очі.

Що чинити батькові,– увібрали царівну в залізну одіж, випровадили шукати голуба.

Довго йшла царівна чи ні, аж здибалася з оленем. А в того один ріг у небі, а другий землі торкається. От царівна й питає в нього:

– Любий оленю, чи не пролітав тут голуб?

– Я тільки один бік бачу, може, він пролетів тією стороною.

Заридала царівна, от-от море з тих сліз розіллється. Жаль стало оленеві, він і каже царівні:

– Лізь мені на рога, дістанешся неба й запитаєш у сонцевої та місяцевої матері. Вона знає, куди полетів голуб. Тільки запитай іще, чи можна мені якось позбутися моїх рогів.

Полізла царівна, дісталася неба. Дивиться, аж високий-високий палац стоїть, а в ньому сонцева й місяцева мати живе. Заходить царівна до палацу, а сонцева мати їй назустріч та й питає здивована:

– Ой дочко, як це ти сюди прибилася, таж прийде сонце і спалить тебе дощенту.

Царівна розповіла їй, чого прийшла. Пожаліла її сонцева й місяцева мати й заховала.

Хлопчик-поросятко (грузинська казка)

Приходить увечері сонце додому та й каже матері:

– Щось у нас людський дух чути.

– Та що ти, сину,– мати йому.– Хіба посміє хто прийти сюди?

Потім принесла води, помив син руки й сіли вечеряти. Ось мати й питає:

– Ти, сину, всю землю обіймаєш, невже оце ніякого дива не забачив?

– Чи мало того дива на світі, мамо, але ще такого, як оце, й не бачив. Перекинувся хлопець голубом, сидить та цілий день плаче.

– І як же його відрізнити від інших голубів?

Він сидить, – каже сонце,– край поля посеред двох голубів, і чорна краплинка на ньому.

– І вже ніколи не стане він людиною?

– Чому ж, якби хто скупав його у тій воді, що я та мій брат руки помили, то він знову людиною став би.

Сховала сонцева й місяцева мати ту воду, що сонце руки мило.

Пішло сонце, а прийшов місяць. Подала мати і йому води, помив місяць руки, а мати сховала її. Сіли вечеряти, а мати й питає сина:

– Вся земля, сину, на твоїх очах. Невже ніякого дива ти ніколи не бачиш?

– Як же ні, такого дива набачишся завше. Але такого, як оце, ще й не бачив. В одної царівни був любий чоловік, а це перекинувся голубом і полетів світ за очі. Плаче царівна, втіхи не має, а з нею тужить уся земля.

– Так невже ж, сину, ніяк зарадити тому голубові?

– Е, якби та царівна впіймала голуба й сховала його в пазусі, щоб світа божого не бачив, а тоді скупала у тій воді, що я та мій брат руки помили, то голуб знову став би людиною,– сказав місяць і пішов.

Покликала сонцева й місяцева мати царівну й дає їй воду, а царівна й питає:

– Л чи можна якось зарадити оленеві?

– А чого ж він стоїть на одному місці, наче вкопаний. Хай щодуху крутне головою, то ті роги й поспадають.

Злізла царівна на землю й переказала оленеві пораду сонцевої й місяцевої матері. Крутнув олень головою, що мав сили, роги так і поспадали. Зрадів олень, подякував царівні й полетів як вітер.

А царівна пішла шукати поля. Іде та й іде, аж дивиться, сидять у полі троє голубів. От вона схопила нищечком середнього та й сховала в пазуху. Голуб гуде й гуде, але царівна не зважає. Принесла додому, налила тієї води, що сонце й місяць руки мили, скупала голуба, й перекинувся він знову її чоловіком.

От вони повінчалися знову та й дотепер живуть.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Новинки від видавництва ранок

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн