Дерево казок

Сніговик (Марина Кірносова)

Сніговик (Марина Кірносова)

Сашко прокинувся в дуже гарному настрої. Вчора весь день йшов сніг та батько пообіцяв, що вони будуть ліпити сніговика! Хлопчик швидко поснідав та з батьками вийшов на вулицю. Було сонячно та морозно.

Сім’я швидко скатала три кульки та поставила одну на одну. Хлопчик знайшов добрі гілочки для ручок.

– Треба йому зробити обличчя та причепити відерко на голову, – сказав Сашко.

– Пішли додому, виберемо все для прикраси сніговика, – закликала мати.

Дома хлопчик знайшов дитяче відерко, а мати шукала все для обличчя.

– Дивись, які ґудзики великі, – сказала мати. – Це для очей. А за допомогою цих маленьких можна ротик зробити. А ця морковка для носа.

Через двадцять хвилин сім’я Сашка знову була біля сніговика.

– Дивись, яке відерко! А які тобі очі ми зробимо, а який ніс, – хлопчик старанно трудився.

– Дуже дякую, мені подобається. До речі, мене звати Оллі, – раптом роздався чий-то голос.

– Хто це?

– Це я, сніговик. Я не міг говорити, бо не було рота. А зараз можу, дякую ще раз.

Хлопчику було чотири роки та він ще легко вірив у чудеса. А батьки стали озиратися навколо, бігати кругом дерев та шукати, хто говорить. Проте рядом нікого не було.

– Такого не може бути, – похитав головою батько.

– Ми мабуть перемерзли на вулиці, – злякалася мати. – Тільки чому всі чуємо одне й те саме?

– А ви просто повірте мені, будь ласочка… – попросив Оллі.

– Звичайно я тобі вірю, – радісний Сашко кружився коло нового друга. – Може ти ще чогось хочеш? Може тебе якось ще прикрасити?

– Ні, дякую. Я дуже скромний. Не хочу бути занадто яскравим, краще розкажи мені віршика новорічного.

Сашко дуже старався та продекламував цілих три віршика, що вивчив до новорічних свят разом з мамою.

– Який молодець! – радувався сніговик. – А ще я люблю, коли поють пісні та водять хоровод.

– Ми напевно втратили розум, – разом промовили батьки.

Але взявшись за руки вся сім’я стала співати та кружитися навколо Оллі. Раптом роздався скрип дерева поряд та зверху звалився хлопчик.

– Це ж Сергій з третього поверху! Я знаю твоїх батьків, – вимовив батько.

– Вибачте мене будь ласка… Я заліз на дерево, бо не діставав до кормушки для пташок. Я постійно приношу їм насіння, піклуюсь про них взимку… А потім вас побачив… Сніговик такий гарний… Та потім, якось став говорити від нього… Я не хотів вас образити, просто весело було…

– А й справді, я давно так не веселилась! Як у дитинстві побувала, – засміялась мати Сашка.

– Ну добре-добре, ми не сваримося, – голос батька подобрішав. – Ти молодець, що пташкам допомагаєш!

– В мене ще дві кормушки є! Я сам їх зробив.

– А в нас є насіння соняшника та трошки сала для синичок. Вони його взимку куштують.

Батько швидко збігав додому та приніс ласощів для пташок.

– Пішли, показуй де твої кормушки.

– Бувай сніговик! До зустрічі! – промовив Сашко та помахав рукою. На мить йому вдалося, що сніговик посміхнувся.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 голосів, середня оцінка: 3,67 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн