Дерево казок

Смерть (українська народна казка)

Смерть (українська народна казка)

Був собі чоловік багатий, і був він недобрий хазяїн; і не вибувають у його наймити. Підходить до його парубок, здоровкається і каже:

– Треба вам, хазяїне, робітника? Мені люди посовітували.

– Треба, – каже.

– Ну, так найміть мене на год.

– Можна, – каже, – що тобі за год?

– Мені грошей не треба, я лічити не вмію. А нехай, як я год прослужу, хазяйка ваша зварить мені борщу та каші у маленьких горщечках, тільки щоб не сердилася, як буде варити.

Вона сказала:

– Я сердитись не буду, коли ти так дешево наймаєшся до нас.

Він став і вибув год, служив хорошо.

– Тепер, – каже, – хазяйко, варіть борщ та кашу.

Зварила, не сердилась.

– Розстеляйте платок, ставляйте борщ і кашу разом туди, покладіть паляничку, мисочки і дві ложки.

Поклала вона все, згорнув він у платок, подякував хазяїну і хазяйці, забрав ту годовщину, що заслужив, і пішов собі. Зійшов на стовпову дорогу, іде довго-недовго, зустрічає його Смерть. Женщина чорна уся, як вугіль.

Здрастуються. Смерть питає:

– Куди ти йдеш?

А він каже:

– Я заслужив собі обід, так іду, щоб кого зустріти і пообідати, щоб не одному.

– А я за тобою давно шукаю, – каже Смерть, – я тебе хочу умертвити.

– Ну, – каже, – сядемо, покушаємо, коли я заслужив обід, так хоч не голодний буду, а коли умертвити, так і умертвити. Сідаймо ж та покушаем.

Розіслав платочок, паляничку ножиком розрізав, у мисочку борщику насипав, кушають, підливає він з горщика. Поїли борщ, давай кашу їсти; виїли і кашу. Встали, помолились Богу, за обід подякували. Тепер він і каже:

– Коли ваше бажання, так і умертвіть, коли вже намітили мене, так нема що.

– Ні, я, – каже, – не буду тепер тебе мертвити, бо я за тридцять літ так не кушала, як оце покушала. А іди собі і живи. Ось тобі на п’ятдесят літ одстрочки, а тоді я тебе і умертвлю, я тебе знайду.

Розпрощалися і пішли собі. Смерть собі, а він собі. Уходить він у слободу, а у нього нема ні отця, ні матері, і сам він не зна, відкіля він. Знаходить він людей і питає:

– Чи не знаєте, може, кому треба робітника, щоб мене найняли?

– Ось, – кажуть, – тут дід є, що шукає робітника.

Він і йде до діда і каже:

– Здрастуйте! Люди казали мені, що вам треба робітника, так мене наткнули, і я прийшов.

Найнявся він і служить. У того діда є дівчина, дочка підходяща, їй заміж треба йти. Служить він місяць і другий, робить добре. Полюбив його дід і баба. І питають вони у дочки:

– Чи згодна ти йти заміж за наймита?

– Як ви, – каже, – згодні, то і я згодна.

– Ну гукни його.

Вона гукнула.

– Чи згоден ти узять мою дочку за себе?

– Як ви згодні та вона згодна, то і я згоден.

– Ну йди попа договорювати.

Пішли попа договорили, обвінчався, свадьбу одгуляли і живуть год і другий добре. Стало хазяйство у них краще, ніж було, пішли вони вгору. Пожили вони год і два, старі позанедужали і померли в один день. Поховали їх в одну яму. Остався він і живе з жоною, і діти у них є. Багатіють вони, синів поженили, дочок повіддавали заміж. Підходить п’ятдесят літ, підходить Смерть.

– Оце я прийшла тебе умертвити, оце уже вийшло п’ятдесят літ, що я тобі одстрочки давала.

– Смерте, моя мати, мені добре жити, у мене усе є, куди не повернусь, усе є, і мене почитають і поважають.

– А може б, умертвити?

– Ні, проминіть, я ще хочу жити.

– Ну, – каже, – живи, коли не хочеш умирати.

Розпрощалась і пішла собі.

Як узяв жить, і сини його вже померли, і внуки поженились, а він став уже негодящий нікуди, і ніхто його не вважає ні за віщо, він, як головешка, качається, ніхто його не доглядає, усі від нього одцурались і Смерть від його відцуралася.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Ще ніхто не голосував!)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн