Дерево казок

Овез Ялта (туркменська казка)

Овез Ялта (туркменська казка)

Були собі колись давно чоловік та жінка, і мали вони сина Овеза. Вже й парубком став, а з хати не виходить– лежачи об’їдає старих батьків. Це вже йому й вісімнадцять сповнилося, а він ані за холодну воду. Через те й дали прізвисько Ялта – лежень, мовляв.

Тільки настав час, коли вже несила було знести людський глум, і Овез Ялта надумав ось що вчинити: «Усі люди щось роблять. А я теж людина. Мабуть, недобре, що я лежма лежу. Ну-бо піду я з караваном до іншого міста та зароблю грошей».

Пристав Овез до купців і помандрував з ними світ за очі. Довго йшов той караван чи ні, а приїхали одного дня купці до чужого міста. Відпочив Овез, а вранці пішов на базар шукати роботи.

Аж це йде якийсь купець базаром та й гукає:

– Хто найметься до мене, тому платитиму нечесних грошей – тисячу тенгне, а чесних – одне тенгне! Хто найметься, ходи сюди!

Підійшов до нього Овез та й найнявся за одне тенгне чесних грошей на місяць. Минув місяць – віддає йому купець зароблене тенгне. Пішов Овез на базар запитати, чи ніхто не їде в його рідне село. Аж чує, лаштується туди той самий караван, з яким він сюди приїхав. Кинувся Овез по крамничках, щоб накупити гостинців батькам, тільки ж за одне тенгне ніхто нічого доброго не продавав, саму лише кішку. Купив Овез ту кішку та й просить караван-баші, щоб передав батькам. Зав’язав той кішку в торбину та й повів караван у дорогу. А Овез лишився працювати далі.

Пройшов караван чималенько шляху та й зупинився в одному місті перепочити. А там розвелося стільки мишей, що навіть у юшку падали. І не було в усьому місті жодної кішки. Дізналися мешканці того міста, що у караван-баші є кішка, й почали благати, щоб він їм продав її.

На що караван-баші відповідав:

– Ця кішка не моя. Це мені один чоловік доручив, щоб я одвіз її до нього додому.

Тоді зібралися найстаріші люди міста й запропонували караван-баші:

– Чоловіче добрий, віддай нам кішку, а ми насиплемо тобі повну торбу золота.

Віддав їм караван-баші кішку й, забравши торбу золота, повіз його батькам Овеза.

А Овез пронаймитував у свого хазяїна ще один місяць і знову заробив одне тенгне. Пішов на базар, щоб купити додому якийсь подарунок, але так нічого й не виходив. Протинявшись даремно, купив на своє тенгне пса. Вирішив, що завтра знайде чоловіка, який ішов би в їхнє село, і передасть батькам того пса. А поки що уклався спати. Прокидається Овез уранці та й бачить, що біля нього корчиться величезний дракон.

– Агей, юначе,– промовив він до Овеза,– я єдиний син падишаха драконів. Багато років минуло, як я посварився з батьком. Якщо ти помириш мене з ним, то всі твої бажання здійсняться, а ні–я тебе з’їм.

Овез Ялта (туркменська казка)

Овез так перелякався, що й не знав, як йому вчинити. Нарешті відповів:

– Гаразд, я помирю тебе з батьком.

Та й пішов за драконом. Кілька днів мандрували вони вдвох, аж поки дракон не сказав:

– Дорогою траплятимуться нам здоровенні змії – ти їх не бійся. Якщо я з тобою, нічого лихого те гаддя тобі не заподіє. Коли ж помириш мене з батьком і він запитає, як тобі віддячити, то зроби так, як я навчу. Є в мого батька перстень, який виконує будь-які забаганки. Отого персня ти й проси в батька. Нічого не бери, що б він тобі не пропонував, тільки перстень. »

Довго ще йшли вони, аж стали їм траплятися величезні змії, які кричали:

– Ось син падишаха!

Нарешті прийшли вони до падишаха, чемно привітали його, і Овез почав таку мову:

– О падишах! Ти господар безмежного краю – навіщо тобі сваритися з одним-єдиним сином? Падишах сам повинен мирити тих, хто ворогує, а тому й тобі годилося б негайно помиритися зі своїм сином.

Почувши такі слова, падишах драконів одразу ж помирився з сином. Усі страшенно пораділи і влаштували веселий бенкет на три дні і три ночі.

Минуло ще кілька днів, протягом яких Овеза вітали й шанували, мов найдорожчого гостя. Нарешті він захотів повернутися назад, і падишах драконів сказав:

– Ти вчинив мені таке добро – я теж хочу тобі віддячити. Що хочеш, те й проси.

– Я хочу, щоб ти був здоровий, та й тільки. Кажуть, правда, ніби у тебе є один перстень. Якби ти мені його дав…

Почувши таке, падишах драконів тяжко зажурився. Жаль було йому цього персня, та все ж таки віддав його Овезові. А юнак попрощався з драконами й пішов додому.

Овез Ялта (туркменська казка)

Зустрівшись із батьком та матір’ю, Овез розповів їм усю свою пригоду, а потім наказав персневі, щоб привів до нього продану кішку.

Після цього попросив матір, щоб пішла посватати за нього падишахову дочку. А падишах цього краю був лютий і свавільний, тож Овезова мати боялася йти до нього.

А син усе благає: «Іди, мамо! Хоч би який калим він запросив, я все виплачу».

Багато хто вже сватався до падишахової доньки, але як тільки падишах казав, який він хоче калим, усі йшли ні з чим.

Овезова мати, ні жива ні мертва, підступила до падишаха й розповіла, чого прийшла. Як побачив падишах таку убогу сваху, то аж закричав од люті. І щоб ніхто більше з бідняків не потикався до нього й на поріг, загадав Овезовій матері таке:

– Щоб завтра на ранок стояла отут кам’яниця на чотири покуття і вся в золоті. На кожному покутті – по золотій оселі, а в них: у одній – весна, в другій – осінь, у третій – літо, а в четвертій – зима. Зробить твій син усе це – забере мою дочку, а як ні – хай прощається з життям.

Вислухала все це Овезова мати та й пішла додому, вбита горем.

– Ну як, мамо, на коні чи під конем? – зустрічає її син.

– Ой, добра б йому не було, такому коневі! Падишах такий калим запросив, що де вже там подужати! І ще сказав, що коли його наказ не виконаємо, то всіх нас згубить.

– Не журися, ненько,– одказує Овез,– нічого нам падишах не заподіє, швидше ми з нього душу витрясемо. Зараз ми набудуємо всього, чого забажав падишах, і навіть більше.

Він загадав персневі, і все було зроблено, як того жадалося. Одружився Овез із дочкою падишаха, і люди гуляли на весіллі сім днів і сім ночей – так щедро розіслав молодий весільну скатертину.

А падишах усе дивувався та думав: «Душею присягаюся, що тут щось не те. Кілька падишахів не могли виплатити мені калим, а злидар узяв та й заволодів моєю дочкою. Що це таке?»

Дочка падишаха добре знала свого батька, а тому й каже чоловікові:

– Недаремно кажуть: «Дві баранячі голови в одному казані не варяться». Мій батько не дасть тобі спекою, а весь час думатиме: «Яким чином простий парубок заволодів моєю дочкою?» І не буде нам через нього життя. Давай оселимося по той бік річки!

Послухався Овез дружини, забрав із собою кішку та пса й загадав персневі, щоб поселив їх на тому березі. Там вони й стали жити.

А до падишаха вже дійшла чутка, що Овез має чарівного персня. Ото й оголошує падишах:

– Хто здобуде персня, тому дам багато золота.

Почула про це одна старезна баба та й погодилася.

– Я,– каже,– дістала б того чарівного персня, якби мене перевезли на той бік річки.

Наказав падишах слугам, і вони перевезли бабу. А та лягла на березі річки неподалік від Овезової оселі й стала стогнати. Невдовзі побачив її Овез та й питає:

– Чому це ти, бабусю, плачеш?

Овез Ялта (туркменська казка)

– Як же мені,– каже стара,– не тужити, коли мою єдину, мою кохану дитину вбили падишахові слуги! А мене завезли по цей бік річки, і я тепер не знаю, куди мені йти, що робити.

– Ходіть, бабусю, до нас,– сказав Овез,– будете жити з нами. Допомагатимете моїй дружині, вона все скаржиться, що самій нудно. Це нічого, що ви вже старенькі.

Стала баба жити у них, і Овез з дружиною звикли до неї. Одного дня Овез поїхав на полювання, а баба й каже його дружині:

– Криється від тебе твій чоловік, мабуть, не любить. Якби любив та вірив, то дав би тобі свого гарного персня.

І все краяла молодій жінці серце отакими розмовами. Ото якось повернувся Овез із полювання, а дружина й просить:

– Дай мені поносити твого персня.

Дав їй Овез, тільки наказав:

– Дивися, бережи його.

Наступного дня пішов Овез знову на лови, а стара побачила персня та й каже:

– Давай я нагрію води та покупайся. Така молода жінка, як ти, повинна чепуритися.

Коли вода нагрілася, Овезова дружина скинула з пальця персня й поклала його на ковдру. Стара це помітила, адже їй тільки цього й треба було. Тільки-но жінка о дійшла, стара вхопила персня, надягла його на пучку й крикнула:

– О, чарівний персню! Вбий Овеза на смерть, а його жінку до напівсмерті, мене ж постав перед падишахом!

Так усе й сталося. Погана баба зняла з пальця персня, віддала його падишахові й, забравши золото, пошкутильгала додому.

Надумали тоді пес та кішка дістатися того берега й пошукати Овезового персня. Сіла кішка собаці на спину, й вони попливли річкою на той берег. Незабаром вони вже знали, що перстень тепер у падишаха.

– Друже песику,– сказала кішка,– ти посидь надворі, а я пролізу в палац і пошукаю персня.

Залишився собака на вулиці, а кішка залізла прямісінько в покої, де спав падишах, і сіла навпроти нього. А падишах спав, сховавши персня у себе під язиком. Сидить кішка та й думає, як би їй персня дістати, аж тут мишка шаснула повз неї. Кішка мерщій за нею. Упіймала й каже:

– Я відпущу тебе, якщо ти зробиш так, щоб падишах чхнув.

Пообіцяла мишка. А тоді плиг на падишаха й, сівши прямо перед носом, засунула хвостика йому в ніздрю. Падишахові залоскотало в носі, і він так чхнув, що перстень так і вилетів з рота. Кішка схопила його й чимдуж утікати. А падишах прокинувся й зарепетував:

– Ой-ой! Пропав мій перстень!

Та ба, було вже пізно.

Прибігли кішка з собакою до річки.

– Кицю, люба, дай персня мені,– сказав пес.

– Ні, друже песику,– відповідає та,– ти впустиш його у воду, і як я потім знайду його?

Але пес так просив, що кішка змушена була віддати. Узяв пес того персня та й сховав під язиком, а потім посадив собі на спину кішку, й вони попливли до оселі Овеза. Та поки пес плив, то зовсім забув, що в нього в роті перстень і, ковтаючи воду, випустив його в річку. Допливли собака з кішкою до берега, кішка й каже:

– Друже песику, давай персня.

Згадав собака про персня, покрутив язиком у роті та й каже:

– Кицю, люба, а персня немає. Мабуть, я випустив його, коли пив воду.

– Та й накоїв ти лиха-біди! Не хотіла я давати тобі персня, а ти не послухав – тепер уся наша праця марно пропала! Адже у нас не вистачить снаги вибрати всю воду з річки та обнишпорити дно. Що нам тепер робити? – дорікала йому кішка.

Зажурилися обоє, що загубили персня,– і пес, і кішка. Нарешті собака каже:

– Кицю, люба, адже кажуть: «Тисяча смутків і одного діла не зробить». Давай краще ловити рибу та шукати в них у шлунках, може, й знайдемо.

Так вони й зробили. Стали рибу ловити та їсти, аж поки в середині однієї рибини кішка не знайшла персня.

Пораділи кішка з собакою. Промовивши: «Хто старається, тому віддячиться»,– вони віднесли персня дружині Овеза. А та наказала персню:

Овез Ялта (туркменська казка)

– Зроби так, щоб я й Овез були знову живі й здорові і щоб мій чоловік прибув негайно до мене.

В ту ж мить Овез опинився перед дружиною, живий і здоровий, ніби заново на світ народився. Дружина розповіла йому про злу бабу та про те, як їм допомогли кішка з собакою.

– Я чув від старих людей: на світі найдорожче те, що зароблене чесною працею. Це щира правда. Кішку й собаку я викупив за чесно зароблені гроші. Отже я пишаюся моїми друзями, вони віддячили мені добром,– промовив Овез, а потім наказав персневі: –Ти повинен знищити падишаха та його візирів і векілів, а також підступну бабу. А всі мої родичі й друзі хай переїдуть сюди.

Перстень виконав усе це якнайкраще. А тоді Овез із молодою дружиною запросили всіх родичів та друзів їсти-пити й веселитися.

І була друзям радість, а ворогам – лихо.

* Тенгне – срібна монета вартістю в двадцять копійок.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 голосів, середня оцінка: 5,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн