Дерево казок

Лисичка-сестричка (українська народна казка)

Лисичка-сестричка (українська народна казка)  Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:
 – Добривечір, люди добрі!
 – Дай боже здоров’ячка.
 – Пустіть переночувати!
 – Ой лисичко-сестричко, у нас хатка маленька,– ніде буде тобі лягти.
 – Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
 Хазяї й кажуть:
 – Добре, ночуй!
 – А де ж я свою курочку подіну?
 – Пусти її під піч.
 От вона так і зробила. А вночі нишком устала, курочку з’їла й пір’ячко загребла.
 Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.
 – Ой, де ж це моя курочка?
 – А під піччю.
 – Я дивилась, там нема.
 Сіла та й плаче.
 – Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!
 Нема що робити – треба давати.
 Взяла лисичка качечку в мішок та й пішла.
 Біжить та й біжить, аж застигла її на дорозі ніч. Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:
 – Добривечір, люди добрі!
 Ті їй:
 – Дай боже здоров’я!
 – Пустіть переночувати!
 – Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
 – Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
 – Ну, добре, ночуй.
 – А де ж я свою качечку подіну?
 – Пусти її в хлів між гуси.
 От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з’їла й пір’ячко загребла.
 Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.
 – А де ж моя качечка?
 Глянули в хлів – нема. Каже їй хазяїн:
 – Мабуть, гусей випускали, та випустили й її.
 А лисичка плаче:
 – Тільки й добра було, що качечка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, 8а качечку гусочку!
 Нема що робити – треба давати. Взяла вона гусочку в мішок та й пішла.
 Іде та й іде… Аж ізнову вечір настає. Бачить вона, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:
 – Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!
 – Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
 – Дарма, я й під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся, так і переночую.
 Люди кажуть:
 – Ну, добре, ночуй!
 – А де ж я свою гусочку подіну?
 – Пусти в хлів до ягнят.
 От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з’їла і пір’ячко загребла.
 Другого дня устала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді;
 – А де ж моя гусочка?
 Подивились – нема. От вона й каже хазяїнові:
 – Де я не бувала, такої пригоди не знала, щоб у мене що вкрадено!
 Хазяїн і каже:
 – То, може, ягнята затоптали її.
 А лисичка:
 – То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.
 Нічого робити. Віддали.
 Узяла лисичка в мішок те ягня та й пішла.
 Іде та й іде,– застає її знову ніч. От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч:
 – Пустіть, люди добрі, переночувати!
 – Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.
 – Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
 – Добре, ночуй!
 – А де ж я своє ягня подіну?
 – Пусти в загороду.
 От вона так і зробила. А вночі нищечком устала та й з’їла те ягня.
 Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала та й питає:
 – А де ж моє ягня? 
 Далі сіла та й давай плакати та примовляти:
 – Де я не бувала, такої пригоди не знала, що одно було добро, та й те вкрадено.
 Хазяїн їй і каже:
 – Ото невістка гнала воли, то, може, й випустила.
 От вона й каже йому:
 – Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку!
 Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть. А лисичка таки зав’язала невістку в мішок. От іще вона не вийшла, та якось там на часинку відійшла із хати, а син узяв, вив’язав з мішка невістку, а ув’язав собаку.
 Прийшовши, лисичка взяла, не розв’язуючи, той мішок з собакою та й понесла. Несе та ще й приказує:
 – За курочку – качечку, за качечку – гусочку, за гусочку – ягнятко, а за ягнятко – невістку!
 Та як струсоне тим мішком, а собака: « Авурр…»
 А лисиця:
 – А, капосна невістко, пособачилась! Ану, гляну на тебе, яка ти є.
 Сіла та й розв’язала мішок. Тільки розв’язала – собака звідти як вискочить! Вона навтіки, собака – за нею та далі в ліс… от-от дожене! Ні, таки добігла лисичка до нори, заховалась. Сидить вона в норі, а собака – над норою, не може влізти. А лисичка і давай питатися ушей:
 – Ушечки мої любі, що ви думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
 – Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.
 35
 – Спасибі ж вам, мої любі ушечки, я вам сережки золоті куплю.
 Тоді до очей:
 – Що ви, оченьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
 – Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.
 – Спасибі ж вам, мої оченьки любі, я вам золоті окуляри куплю.
 Потім до ніг:
 – Що ви, ніженьки мої1 любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
 – Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше втікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.
 – О, спасибі ж вам, мої ніженьки, я вам куплю червоненькі черевички зі срібними підківками.
 – А що ти, хвостище-помелище, думало-гадало, як від того проклятого хортища втікало?
 А хвіст розсердився на те, що лисичка до нього так неласкаво заговорила, та й каже:
 – Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту кожушину зняв.
 Розсердилась лисиця на хвоста та й вистромила його з нори:
 – На тобі, хортище-собачище, хвоста, відкуси, поки біле!
 А хорт як ухопився, так увесь і відкусив.
 От тоді лисиця пішла між зайці. А зайці ще тоді хвостатими були. Побачили вони, що лисиця куца – давай з неї сміятися. Вона їм і каже:
 – Дарма, що без хвоста, але я вмію хоровода скакати.
 – Як?
 – Та так. Тільки треба вам хвости позв’язувати, то й ви навчитесь.
 – Ну, позв’язуй!
 Позв’язувала їм хвости, а сама збігла на шпиль та звідтіля як гукне:
 – Тікай, бо йде вовчище!
 Зайці як сунуть в усі сторони,– так хвости й пообривали. Після того, як посходились докупи зайці, бачать – усі без хвостів. От і давай питатись один одного:
 – Ти був у лисички?
 – Був.
 – І я ж, братику, був!
 Почали вони змовлятись, щоб як-небудь віддячити лисиці. А вона підслухала, бачить, що лихо, та мерщій з того лісу, більше про неї й не чули.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Ще ніхто не голосував!)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн