Дерево казок

Лисиця на полюванні (таджицька казка)

Лисиця на полюванні (таджицька казка)

Жив колись лев. А при ньому лисиця. Лев завжди ходив на полювання, а лисиця поїдала залишки здобичі. І хоч була вона сита й гладка, однак у глибині душі заздрила господаревій силі та вправності.

А одного разу таки не витримала й сказала:

– О славетний богатирю, ви такий спритний мисливець! Чи не навчили б і мене свого ремесла, аби я не вешталася марно лісом, а полювала, як ви.

– Що ж, коли хочеш вчитися, придивляйся, як я це роблю,– відказав лев і узяв лисицю з собою на полювання.

Коли вони стали на пагорбі, лев сказав:

– Поглянь, чи не видно якоїсь живності?

Лисиця вибралася на самий вершечок горба, роззирнулася довкола і сповістила:

– Бачу табун кобил з лошатами!

– Отут ми й пополюємо! – зрадів лев і почав готуватися до нападу.

– Які в мене очі? – спитав у лисиці.

– Червоні-червоні,– відказала та.

– Яка в мене грива? – спитав знову.

– Настовбурчена! – відповіла лисиця.

– А хвіст мій тугий?

– Тугий, немов канчук!

Лев схопився з місця, кинувся до табуна, підім’яв під ноги лоша й роздер.

Лисиця тільки облизалася.

– Ну, бачила? – спитав лев.

– Еге, бачила,– відказала йому, – не така то вже складна річ оте полювання!

Наступного дня відпросилася вона в лева й сама подалася полювати. Іде собі, йде, а назустріч їй заєць.

– Ходи-но послужиш мені на полюванні,– каже йому,– а здобич удвох їстимемо!

– Якби-то так було! Я вже третій день і рісочки в роті не маю,– мовив заєць і побіг за лисицею.

Дійшли вони до того самого пагорба, де вчора полював лев. Лисиця спинилася й каже:

– А вибіжи-но, зайцю, на вершечок та глянь, чи не видно якоїсь живності.

Вибрався заєць на пагорб, зирк туди, зирк сюди та й каже:

– Бачу табун кобил з лошатами!

Лисиця стала готуватися до нападу.

– Ану глянь, очі мої червоні чи ні?

– Ні, не червоні! – відповів заєць.

Кажи, що червоні! – гримнула на нього лисиця.

– Червоні, червоні,– відказав мимохіть заєць.

– Тепер глянь, яка шерсть у мене на шиї!

– Така, як і була,– мовив заєць.

– Кажи, що настовбурчилася, мов дріт,– гримнула знову.

– Настовбурчилася, мов дріт,– повторив заєць.

– Хвіст мій тугий? – спитала.

– Ні, висить, як і висів.

– Кажи, що тугий, немов канчук, – зарепетувала лисиця й побігла до лошати.

Та кобила одразу помітила її й так лигнула копитом, що тій аж голова тріснула, а очі запливли кров’ю.

– Отепер очі в тебе почервоніли,– сказав заєць.

Лисиця, конаючи, роззявила широко рота й ледве дихала.

Шерсть у неї на шиї стала сторч.

– І шерсть уже настовбурчилася,– мовив заєць.

Лисиця сконала, так і не навчившись лев’ячого ремесла.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Ще ніхто не голосував!)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн