Дерево казок

Лелека-божий посланець (таджицька казка)

Лелека-божий посланець (таджицька казка)

В одному селі жили такі нестелепні на розум люди, що не знали навіть, звідки до них вода прибуває й куди вона далі тече.

Якось до того села залетів лелека й сів собі на чинор.

Збіглося все село, стали його роздивлятися.

– Що воно за чудасія? – питають одне одного, але ніхто нічого певного сказати не може.

Звичайно, і в таких селах є свої розумаки. Тож тільки вони можуть відповісти на подібні питання. Був розумака і в цьому селі. Приходять до нього односельці, показують на лелеку й питають, що воно таке. Той подивився й мовив з докором:

– Ну й дурмани ви! Не питайте: «Що воно?», коли не хочете накликати на свої голови гніву божого, а питайте: «Хто він?», бо це божий посланець. Утямили?!

– Раз до нас завітав сам божий посланець, то його треба як годиться пошанувати й добре почастувати. Чого ж ми стоїмо? – заметушилися дурмани.

– Звичайно, треба почастувати!

– А що він їсть? – запитав один.

– Коржі! – відповів другий.

Тієї миті лелека наслідив на землю білим.

– О, божий посланець кисляк п’є! – загукали враз дурмани. Кілька з них збігали додому й принесли кисляку.

– Ви наш староста, ви найрозумніший серед нас, тож лізьте на дерево й почастуйте божого посланця, – заходилися прохати розумаку.

– Я з ним не знайомий, – одказав той. – Якщо я йому не сподобаюся, він може мені лихе заподіяти. Тож коли хочете, аби я живий і здоровий повернувся на землю, принесіть мотузок і прив’яжіть мені до ноги. Як тільки побачу, що божий посланець розгнівався, гукну: «Тягніть!», і ви стягнете мене.

Дурмани принесли довгого мотузка й прив’язали розумаці до ноги. Той поставив на голову миску кисляку й поліз на дерево. Коли вже дістався майже до самої верхівки, лелека сполохався й замахав крильми, щоб злетіти. Розумака й собі злякався й зарепетував:

– Тягніть мерщій, бо він мене заб’є!

Кілька чоловіків смикнули за мотузку, але розумака головою застряв між гіллям. Бачать дурмани, що нічого не вдіють, усі гуртом ухопилися за мотузку й потягли щосили. Додолу гепнувся сам тулуб, а голова лишилася на чинорі.

– Куди поділася голова? – спитав котрийсь із дурманів.

– А хіба він мав голову? – перепитав другий.

– Хто його знає…– одказав третій.

– Треба спитатися в його жінки! – порадив четвертий.

Ось приходять та й питають:

– Тітко, ваш чоловік мав голову чи ні?

– Мабуть, мав, бо як жував коржа, то кивав бородою, – відповіла жінка.

– Виходить, мав-таки голову! – вирішили ті й побігли назад до чинора.

Довго ще думали-гадали дурмани й нарешті дійшли висновку, що розумака не вгодив божому посланцеві, а той відірвав йому голову та й полетів.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Ще ніхто не голосував!)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн