Дерево казок

Кісточка (таджицька казка)

Кісточка (таджицька казка)

Був один чемний хлопчик. Якось знайшов він абрикосову кісточку, показав мамі й питає:

– Матусю, що мені робити з цією кісточкою. Розлущити й з’їсти чи посадити?

– Ні, не розлущуй,– порадила мама, – а візьми посади в землю й полий. Кісточка зійде. Ти доглядатимеш саджанець, з нього виросте велике дерево і вродить воно багато абрикосів, і ти ласуватимеш ними досхочу.

Послухався хлопчик мами, взяв кісточку, посадив у землю, полив гарненько й сказав:

– Якщо ти, кісточко, до мого приходу не зійдеш, я вигребу тебе, розлущу й з’їм.

Минув якийсь час. Приходить хлопчик на те місце, а кісточка вже зійшла. Побачив саджанця й радий-радесенький побіг до мами.

– Матусю, наша кісточка деревцем стала! Я зараз вирву його, зроблю собі кийка та цурку і матиму чим бавитися.

– Не виривай деревця, – сказала мама, – а дай йому водички. Воно виросте і віддячить тобі абрикосами.

Пішов хлопчик, полив деревце й каже йому:

– Якщо ти, саджанцю, до мого приходу не станеш деревом, я вирву тебе з коренем і викину геть.

Минуло ще трохи часу. Приходить хлопчик, а саджанець уже став великим гіллястим деревом. Полив він те дерево й каже:

– Якщо ти, дерево, до мого приходу не вкриєшся плодами, я порубаю тебе на дрова й спалю в печі.

Через якийсь час приходить, а дерево вже все в плодах. Зрадів хлопчик, виліз на гілляку й ласує.

А неподалік жила відьма. Перекинулася вона на підсліпувату бабу, взяла на плечі торбу, а в руку ціпок і йде дорогою. Аж бачить, хлопчик абрикосами ласує. Стала вона й міркує собі: «Коли зведу зі світу цього хлопчика, дерево стане моїм, і я сама ласуватиму абрикосами, скільки хочу».

Подумала так і каже хлопчикові:

– Онучку, йду я з далекої дороги, і так мені в горлі пересохло, що аж умліваю. Мабуть, остання моя мить надходить. Дай мені трішки абрикосів, душу перед смертю закропити.

Натрусив хлопчик абрикосів і каже:

– Збирайте, бабусю, їжте на здоров’я!

– Ой, онучку,– каже відьма, – я стара немічна баба, очі мої не бачать, руки трусяться. Якщо ти не злізеш і не подаси мені, я сама не позбираю.

Зліз хлопчик з дерева, позбирав абрикоси й подав бабусі. А відьма хап його за руку – і в торбу. Завдала собі на плечі, і тільки її й бачили.

Прийшла додому, поклала торбу в куток, кинула в казан лою й розпалила вогонь.

Та поки відьма поралася коло вогню, хлопчик нишком прорвав горбу, вислизнув з хати й виліз на тополю.

Відьма до торби, а торба порожня. Вона сюди, вона туди, а малого й сліду нема.

– Внучку, агов, куди ти пішов? – гукає.

А хлопчик з тополі:

– Я тут, відьмо! Задери голову та розплющ очі, то й побачиш, де я.

Уздріла відьма, що хлопчина виліз на найвищу тополю, й не знає, як його звідти зманити.

– Онучку, як же ти там опинився? – питає.

– Розпік до червоного залізну лопату, сів зверху й полетів.

– Ой, та це ж так просто! – зраділа відьма, розпекла залізну лопату, сіла зверху і спеклася.

Отак мудрий хлопчина і себе, і дерево своє од відьми врятував і надалі став обачніший.

І зажили вони з мамою в щасті й достатку.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 голосів, середня оцінка: 5,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн