Дерево казок

Коштовність (таджицька казка)

Коштовність (таджицька казка)

Колись давно був у одній країні звичай не догодовувати старих людей до смерті, а скидати з височенної гори в провалля. І мали це робити із старими батьками їхні рідні діти.

Ось нагадав падишах одному з своїх найкращих воїнів, що пора тому вже нести скидати з гори свого батька. Мусив той воїн брати на плечі рідного батька й нести на смерть. Дорогою сіли вони на камені перепочити, й батько тяжко-тяжко зітхнув

– Не зітхайте, тату, бо в мене й так душа болить, – каже син.

– Та як же, сину, не зітхати, коли аж оце згадав, як і я ніс на гору свого батька, і ми теж відпочивали на оцьому камені.

Воїн той був чоловік милосердний і розумний, збагнув, що невдовзі й він опиниться на батьковому місці. Тому не поніс батька далі, а дочекався ночі й повернувся з ним додому. Посадив батька в скриню, звелів жінці подавати йому туди їсти і нікому про те не казати.

Через якийсь час вирушив падишах у похід і призначив того воїна тисяцьким. Вів падишах своє військо понад річкою та й загледів сяйво в глибині води. Став придивлятися – наче діамант висвічує з дна.

– Ця коштовність варта бути в моїй скарбниці. Ану дістаньте її, – звелів падишах воїнам.

Пірнали воїни, пірнали, а коштовності так ніхто й не дістав.

Розлютився падишах і звелів з порожніми руками не виринати. Так потонуло тисяча воїнів. Знетямився падишах і накинувся на тисяцького:

– Нема твоєї тисячі, тепер мусиш сам дістати коштовність.

Засмутився тисяцький та й каже:

– О милосердний володарю, дозвольте мені з’їздити попрощатися з родиною. Я за дві години повернуся.

Приїхав той чоловік додому, попрощався з дітьми, з жінкою, дійшла черга й до батька:

– Беріг я вас, тату, скільки міг, а тепер доживайте віку без мене, бо я й сам іду на видиму смерть.

– Що таке, сину? Ану розказуй, – батько йому.

– Ішли ми походом понад річкою, та й нагледів падишах у воді якесь сяйво, наче діамант висвічує з дна. Тисяча воїнів потонуло, а нічого не дістали. Тепер моя черга пірнати. Оце відпросився попрощатися з рідними.

Вислухав його батько та й мовить:

– Сину мій, якби той діамант справді лежав на дні річки, то його дістав би перший-ліпший воїн. Виходить, нема в річці ніякого діаманта, а десь він у іншому місці й звідти сяє, а в воду проника відсвіт од нього. Мабуть, на березі є скеля чи дерево а там пташине гніздо має бути, бо хто ж іще, як не птаха, занесе коштовність на таку височину. Іди й розшукай.

Повернувся той чоловік до річки, дивиться, а на березі й дерево, а на гілляці над водою гніздо з тоненьких прутиків звито, і звідти сяє діамант. Поліз тисяцький на дерево, узяв коштовний камінь і віддав падишахові. А той мовив грізно:

– Чого ж ти одразу не дістав цього діаманта? І я не занапастив би тисячу своїх відважних воїнів.

Тисяцький сказав, що не відав ще тоді, звідки ллється світло коштовності. І змушений був зізнатися, що не виконав падишахового наказу й залишив батька жити і що таїну коштовності відкрив йому старий мудрий батько. А він лише ви-конав батькову волю. Глибоко замислився падишах.

А тоді звелів оповістити по всій країні, щоб віднині діти не скидали старих батьків з гори, а догодовували до смерті та навчалися в них мудрості. А тисяцького за його милосердя, розум і правдивість падишах призначив правителем одного з країв своєї держави. І зажили люди в краї у мирі та злагоді.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Ще ніхто не голосував!)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн