Дерево казок

Королівна-упир (українська народна казка)

Королівна-упир (українська народна казка)

Десь-колись жили на світі король з королевою. Так довго у них не було дітей, що вони уже втратили усяку надію. Нарешті, через багато літ, з’явилася на світ королівська дочка. Але як тільки вона народилася, батько з матір’ю одразу зрозуміли, що хтось прокляв увесь їх рід: личко малої королівни та й усе тіло були темно-червоного кольору.

– Що поробиш? – зітхнув король. – На те воля Божа…

Він наказав заточити доньку у високій вежі, а сам звернувся до ворожбитів за порадою. Однак усі ворожбити лишень знизували плечима й зітхали – ніхто не міг нічим зарадити. Нарешті одна проста селянська жінка, яка зналася на зірках, напророкувала королю, що коли дівчині виповниться вісімнадцять років – вона помре, але якщо доля все ж змилосердиться над нею, королівна встане з домовини найгарнішою дівчиною в світі. Як не дивно, але пророцтво збулося.

Вісімнадцятирічна дівчина померла, а перед смертю попросила, щоб батько поставив її домовину в королівському склепі й щоночі посилав на варту вояка.

Першої ж ночі біля померлої королівни виставили варту. Коли на годинниковій вежі пробило дванадцять разів, червонолиця королівна встала, кинулася до вартового і випила з нього кров.

Наступної ночі все повторилось. Перелякані придворні не знали, що й думати, і ніхто не хотів йти вночі вартувати біля королівни. Врешті дав згоду один відважний вояк. Але як тільки він зайшов до королівського склепу, жах охопив його і він кинувся геть. На щастя, недалеко від того місця вояк зустрів якогось дивного старого чоловіка з довгою сивою бородою.

– Куди тікаєш, хто тебе так налякав? – поцікавився дідок. Вояк розповів старому все.

– Що ж… Твоїй біді можна зарадити. Я знаю, як це зробити. Але ти повинен мене у всьому слухатися. Якщо хоч раз вчиниш не так, як я звелю, – тобі не жити.

І дідок навчив вартового, що той має робити.

Вояк повернувся до склепу, з рушниці, плаща й шапки зробив опудало та й поставив його біля домовини. Сам сховався за найбільшою іконою. Опівночі королівна встала і закричала:

– Сьогодні в мене знову молоденький воячок!

Вона кинулася до опудала, а коли побачила, що це не людина, заверещала з люті і стала шукати справжнього вартового.

Королівна обнишпорила все навкруги, але нікого не могла знайти. Коли ж нарешті побачила вояка, заспівали півні, й упириця швиденько лягла на своє місце.

Вранці усі були дуже здивовані, що вояк залишився живий. Але наступної ночі його знову змусили вартувати.

Цього разу юнак сховався в каплиці, а на порозі залишив молитовник. Так йому звелів зробити дідок. Королівна і цього разу довго шукала вояка, а коли знайшла, то не могла увійти в каплицю, бо на сходах лежала освячена книга. Розлютившись, вона довго шукала іншого входу, аж тут заспівали півні, й упириця знову змушена була повернутися в домовину.

Третього разу вояк дочекався півночі, а коли королівна встала і кинулася його шукати, швидко ліг на її місце. І воно виявилося найбезпечнішим! Як не погрожувала вартовому упириця, як не лякала його – вдіяти нічого не могла. Юнак несміливо зиркнув на королівну й побачив, що обличчя й руки її стали білими, як у звичайної людини. Знову заспівали півні! Королівна безсило впала на коліна, потім повільно підвела голову… На юнака дивилися ясні добрі очі змученої дівчини.

– Дякую тобі, мій визволителю! Ти врятував мене од лютих мук. Вже ніколи більше я не питиму людської крові. А за твою відвагу, якщо погодишся, стану тобі дружиною.

Через кілька днів у королівстві справляли гучне весілля: простий вояк одружувався з прекрасною, як сонце, королівною.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 голосів, середня оцінка: 5,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн