Дерево казок

Злодій та царенко (грузинська казка)


Злодій та царенко (грузинська казка)

Був собі один цар. Унадився до нього злодій, і нема від нього рятунку.

От цар налив на дорозі смоли, а зверху грошима присипав і поставив сторожу.

Ось злодій знову йде красти, а чоботи й прилипли до смоли. Він смик-смик, а варта й ухопила його.

Зрадів цар, запросив у гості двох сусідніх царів і сіли пити-веселитися. А всі троє мали по синочку. Побігли хлопчаки надвір бавитися.

От і каже малий царенко своїм гостям-товаришам:

– Отам у в’язниці сидить у нас злодій. Ану ж чи котрий із вас докине палкою до нього.

Кинув один – не попав, кинув другий – теж ні. Аж ось полетіла царенкова палиця та й попала прямо до злодія. Пішов царенко до злодія та й просить:

Віддай мені палицю,

А злодій йому?

– У твоєї матері в косах є ключ, іди принеси й відчини двері, а я тобі й палку віддам і ніколи не забуду тебе.

Пішов царенко до матері, витягнув ключа й випустив злодія. Віддав той царенкові палицю й каже:

– Я ще тобі знадоблюся,– тоді, коли ніхто не зможе допомогти.

Прибігає царенко зажурений до батька та й каже:

– Ой, тату, що я наробив, чи ти мені простиш?

– Прощу, сину, що б там такого було вже, що не вибачити тобі.

– Ні, знаю, що не простиш!

– Та кажу, що прощу!

– Ну коли так, то обіцяй при людях.

Покликав цар свідків, пообіцяв, що пробачить, тоді царенко і каже:

– Я випустив злодія.

Цар як почув, ухопив у руки меча, аж люди одраджують:

– Мусиш простити, бо ж пообіцяв.

Тоді цар і каже синові:

– Іди звідси, щоб ти світ за очі пішов.

Що робити хлопцеві, встав та й пішов. Іде та іде, аж назустріч йому хлопчак, трохи старший за царенка. Побраталися вони та й пішли далі. Коли це побачили річку край урвища, і царенкові захотілося води.

– Іди та й напийся,– каже йому побратим.

Пішов царенко напився, але ніяк на гору не видереться.

– Подай мені, брате, руку,– просить царенко побратима.

А той йому:

– Коли віддаси мені свій одяг та прізвище, то подам.

Що робити царенкові, погодився. Віддав побратимові свої, царські шати, переписав прізвище, і той допоміг йому вилізти на гору.

Довго йшли чи й ні, а прийшли до одного царя. Глянув цар на них і прийняв старшого хлопчика за царенка, через те що той мав і одіж та й ім’я теж царське. Отож і питає його цар:

– А це ж хто з тобою?

– Та мій товариш,– каже.

А в цього царя та була дочка, і вибрав він їй за нареченого старшого хлопця, царенка ж на кухню послав. Тільки ж царівна як глянула на хлопців, так і вподобала царенка. Ото й просить його:

– Побалакай зі мною.

А царенко наче німий, ані слова, ні півслова. Закохалася царівна, все ходить слідком за царенком.

Дізнався про те цар та й перевів царенка з кухні до свиней. Але увечері, коли царенко жене свиней додому, царівна де й візьметься, так і вибіжить до нього.

Злодій та царенко (грузинська казка)

Поскаржився наречений цареві, а той і послав царенка табуни пасти. Зажурилася царівна, насилу витримала один тиждень, а на другий пішла до батька та й каже:

– Цар ти, панотче, але чи знаєш, як упізнати вояка, коли йде шляхом?

– А не знаю!

– Ото ж бо й воно, – каже дочка. – А треба, щоб вони якісь позначки мали.

Сподобалася цареві ця думка, і скликав він військо. Прийшло військо, і всіх коней царенкові доручили. А царівна стоїть на ганку та й виглядає: чи йде вже мій хлопець, чи ні.

А царенко пригнав коней та й ліг спати. Прокидається, зирк,– нема й хвоста. Сів і плаче, коли це де не. взявся злодій. Глянув на царенка та й питає:

– Чого ти плачеш?

– Як мені не плакати, коли я табун проспав.

Забрав злодій царенка додому, поставив перед ним десять полумисків із стравами та й каже:

– Оце повинен ти з’їсти.

Прів, прів царенко над тією їжею, а таки виїв.

Ото й питає злодій:

– А чи бачиш мене?

– Та так, бачу,– каже царенко,– наче ти з муху завбільшки.

Узяв тоді злодій сопілку та як заграв – той табун наче вродився.

Знову погнав царенко коней на пашу та й заснув. Прокидається – немає коней. Ото сів та й плаче. Аж це знову злодій та й питає:

– Чого ти плачеш?

– Коли знову коні погубилися.

Веде його злодій знову додому й дає вже п’ятнадцять полумисків їжі. Як уже там не було, виїв царенко ту їжу, а злодій і питає:

– Бачиш мене?

– Бачу, такий ти, як комар завбільшки.

– То йди ж,– каже злодій, – та заграй на сопілку.

Заграв царенко, коні наче вродилися. Погнав їх до стайні, а тоді ліг спати. Прокидається – коней немає. Він у плач, коли це злодій та й питає:

– А що таке?

– Знову коні погубилися.

Повів злодій царенка додому, поставив перед ним двадцять полумисків. Наледве виїв царенко, а злодій і питає:

– То бачиш мене?

– Та щось таке літає, ніби мошка.

Тоді злодій дав йому хустку й загорнув у неї три кінських волосини.

– Оце,– каже,– як буде тобі сутужно, стряхнеш цю хустину і прибудуть до тебе троє лицарів. Що треба, усе зроблять. А спалиш ці волосини, постане перед тобою кінь.

Дав злодій царенкові ще й сопілку. Пішов той, заграв на сопілці, коні й прибігли. Тільки загнав до стайні, як уже й вояки йдуть, що їх цар позначкував.

Минув іще тиждень, знову захотілося царівні побачити коханого. От пішла вона до батька та й питає:

– Чи доберете, панотченьку, котрі коні ваші, а котрі ні?

– А бог його знає, – відповідає їй цар.

– Отож усіх треба позначкувати.

Сподобалася цареві доччина витівка, наказав пригнати усіх коней. Ото жене царенко на другий день табун, а царівна вже стоїть, виглядає: може ж, таки побачу мого хлопця.

Аж ось побачила, підбігла до нього, а той ані гу-гу.

Злодій та царенко (грузинська казка)

Позначкували коней, погнав царенко їх назад, а царівна й просить батька:

– Чи не гріх того хлопця все коло коней тримати, постав його знову до печі.

Перевів цар царенка на кухню, а царівна на свого нареченого й не дивиться, одно коло печі крутиться та любим милується.

Знову пішов наречений до царя та й каже:

– Не шанується твоя дочка, до кухаря залицяється.

Розгнівався цар і кинув царенка до в’язниці.

Сполошилася царівна, поскликала нишком візирів та й каже:

– Знайдіть мені такого копача, щоб вирив хід від в’язниці до моїх покоїв.

Привели їй такого копача, недовго й рив той чоловік. Обдарувала його царівна й пішла до в’язниці. А на другий день знову, і так день при дні, тільки ж той ні слова їй не мовить.

Коли це приходить до царя триголовий дев та й каже:

– Або шукайте кого, щоб зі мною побився, або віддавай мені дочку.

– Ану ж бо, зятю, – каже цар своєму обраному зятеві, – іди з девом битися.

А той:

– Хай бере дочку, я її на півдорозі одіб’ю.

Забрав дев царівну. Як почув те царенко, вихопив хустку, стряхнув її, так і постало перед ним троє лицарів. Пробили вони стелю й вивели царенка на волю. Спалив він червону волосину, аж підлітає до нього червоний кінь, осідланий, при збруї, ще й для царенка на сідлі шати та зброя.

Одягнувся царенко, скочив на коня й погнався за девом. Невдовзі наздогнав і каже:

– Хай царівна осторонь сяде, щоб не злякалася, як ми битися почнемо.

Почали битися. Переміг царенко дева, повідрізував голови й везе царівну назад. Коли це назустріч наречений. Ухопив він царівну, а царенко знову пішов до в’язниці.

Привозить наречений царівну додому та й хвалиться:

– Бачте, тату, казав же я, що на півдорозі відіб’ю, та й відбив.

А царівна:

– Ой ні, тату, інший мене визволив.

Але цар не слухає. Тоді царівна побігла до в’язниці та й каже царенкові:

– Визволили мене, чи ти радий?

А той мовчить.

На другий день приходить до царя шестиголовий дев і каже:

– Або виводь кого, щоб зі мною побився, або ж давай дочку.

Побігла царівна до в’язниці та й каже царенкові:

– Коханий мій, хоч обізвися ж до мене, тепер мене забирає вже шестиголовий змій, може, я тебе вже й не побачу.

Мовчить царенко, тільки думкою перекидається: нічого, мовляв, повідрубую я й шість голів.

А наречений знову каже цареві:

– Хай бере дев, я на півдорозі царівну відіб’ю.

Забрав дев царівну. А царенко знову майнув хустиною,

три лицарі пробили стелю й вивели його на волю. Спалив царенко синю волосину, аж підлітає до нього синій кінь. Скочив на нього царенко та й доганяє дева. Наздогнав та й каже девові:

– Хай царівна осторонь сяде, щоб нічого їй не причинилося, як ми битимемося.

Потім вихопив шаблю й відрубав усі шість голів. Тоді забрав царівну та й везе назад. Аж у дорозі знову зустрічає їх наречений. Забрав царівну й повіз, а царенко знову сів до в’язниці.

Привіз наречений царівну додому та й хвалиться:

– А бачте, казав же я, що на півдорозі одіб’ю, та й відбив.

А царівна знову:

– Ні, тату, інший мене визволив.

Знову не вірить батько.

Пішла царівна до в’язниці, обіймає царенка та все просить:

– Та скажи ж мені хоч слово, знову мене визволили.

Мовчить царенко.

На третій день, приходить дев’ятиголовий дев і каже цареві:

– Або шукай кого, щоб побився зі мною, або давай дочку.

– Іди бийся,– каже цар нареченому,

А той:

– Хай бере, я на півдорозі відіб’ю.

А царівна вже у в’язниці, молить, благає царенка, щоб хоч слово мовив:

– Вже я, мабуть, тебе не побачу! Хто мене тепер порятує?

Злодій та царенко (грузинська казка)

І на цей раз промовчав царенко. Пішла царівна до дев’ятиголового дева й просить:

– Дай мені ще тиждень дома пожити, а вже потім забереш.

Погодився дев, а царівна сіла вишивати на своїй хустині царенкове лице, щоб при собі мати.

Минув тиждень, забрав дев царівну.

А царенко знову майнув хустиною, прискочили троє лицарів, пробили стелю, вивели його на волю.

Спалив царенко чорну волосину, примчав до нього вороний кінь, сів на нього царенко й поїхав доганяти дева. Наздогнав і каже:

– Хай царівна сяде осторонь, щоб не злякалася, як ми битимемося.

Почали битися.;

Відрубав царенко вісім голів, а коли рубав дев’яту, з правої руки потекла кров. А царенко й не бачить, ліг царівні на коліна та й заснув. А кров аж дзюрчить. От царівна й каже сама собі:

– Тричі порятував мене цей лицар, а я кохаю того хлопця. Хтозна-чого я до нього припадаю, а він і не обзивається!

Ото взяла та й перев’язала руку тією хусткою, що на ній лице свого коханого вишила.

Прокинувся царенко, та й не знає, що поранений. Посадив царівну на коня й сам сів, та й поїхали.

В дорозі знову зустрівся їм наречений. Забрав царівну, а царенко пішов до в’язниці.

Привіз наречений царівну додому та й знов став хвалиться:

– Бачте, казав же я, що на півдорозі одіб’ю!

А царівна аж кричить:

– Ні, тату, це не він, інший мене врятував.

Знову не вірить батько. Що робити царівні, пішла до в’язниці. Увійшла, а її коханий спить, рука хусткою замотана.

Як глянула царівна, мало не зомліла:

– Так ось хто мене рятував,– каже.

Побігла до батька, веде до в’язниці. Цар як побачив хід, вихопив меча і хотів убити й царівну, й царенка.

– Як посміли! – кричить.

Аж прокинувся царенко, вихопив шаблю й до царя, а той:

– Хай тобі й царство, й царівна, тільки мене хоч не вбивай.

От повінчалися царенко з царівною та й живуть.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Новинки від видавництва ранок

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн