Дерево казок

Жменя (грузинська казка)

Жменя (грузинська казка)

Був собі чоловік та жінка, а такі убогі, що тільки й мали горщик квасолі. Можна б ізварити, так солі нема. Ото молодиця й каже:

– Іди, чоловіче, до міста й купи жменю солі.

– Коли я забуду, – каже їй чоловік.

– То йди дорогою та й прибалакуй: жменя, жменя..

Пішов той чоловік купувати солі. Іде, аж бачить ходить по полю чоловік, розсіває зерно й примовляє:

– Тисяча, з одного тисяча.

А той іде дорогою та й горлає:

– Жменя, жменя!

Розгнівався сівач. Він просить, щоб одне зернятко дало тисячу, а той «жменя» валує. Наздогнав дядька та й відлупцював.

Чоловік і питає:

– За що ти мене б’єш, ледь не вбив?

– За те,– каже сівач,– що я прошу з одної зернини тисячу, а ти жменю!

– А як же я мав казати?

– З одного тисяча, з одного тисяча. І я б тоді подякував.

Пішов дядько далі. Аж в одному селі похорон, небіжчика несуть. Ото підійшов до них чоловік та й кричить:

– З одного тисяча, з одного тисяча.

Як підхопилися родичі, як почали дядька лупцювати. Молотили вже, молотили, аж стомилися.

Тоді чоловік і питає:

– За що ви мене вбиваєте, може, я не так сказав? То що я мав сказати?

– А ось як. Треба було підійти, скинути шапку та й сказати: «Дай боже, щоб це у вас уперше було й востаннє». Ото ми тебе й пошанували б.

Поплівся дядько далі. Аж це поїзд весільний їде. Зняв чоловік шапку та й кричить:

– Дай же боже, щоб було це у вас вперше й востаннє. Як ухопили його бояри, товкли вже, товкли, аж кулаки заболіли. Тоді дядько й питає:

– Чим же я не догодив вам, що мало не вбили мене? Як мене навчили, так я й сказав.

А бояри йому:

– Ти б же, телепню, скинув шапку та й крикнув: «Доброго здоров’я молодому!»

Плентається дядько далі, а боки болять, доторкнутися не можна. А все-таки думає: «Що ж його сказати, як хто стрінеться?»

Коли це бачить, ловець підкрадається до голубів, які сидять край дороги. Скинув дядько шапку та як загорлає:

– Доброго здоров’я молодому!

Голуби тільки пурх та й полетіли. Заскреготів зубами ловець та й ну молотити дядька рушницею, замалим душі не витрусив.

– Правди ти не маєш за собою, насилу вимовляє дядько,– Що я тобі зробив, що ти мене так б’єш? А що ж мені треба було чинити?

– Нічого не треба було кричати,– каже йому мисливець,– а нагнутися та нищечком і пройти. Голуби тебе б не побачили, а ти цієї рушниці.

Нагнувся дядько та почвалав далі. А четверо селян загубили капшук грошей та й шукають. Бачать, аж якийсь чоловік нищечком попід тином скрадається. Ухопили його ззаду за манаття та й гнітять:

– Гей ти, злодюго, знайшов капшука та й ховаєшся!

Тусали вже його, тусали, що наледве ноги додому притяг.

А вже чого люди не наскладали, то вдома жінка додала.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 голосів, середня оцінка: 5,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн