Дерево казок

Життя і смерть (українська народна казка)

Життя і смерть (українська народна казка)

Оженився молодюк, почав ґаздувати. Побудував собі хатину, посадив садок. Народилося в сім’ї двоє діточок – дівчинка і хлопчик. Жилося людям добре.

Та одного разу хлопчик захворів. Сидить коло нього батько, і мати, і сестричка. Хлопчик перевертається з боку на бік від болю, а вони зарадити не в силі.

Батько вже не може дивитися на муки своєї дитини. Вийшов надвір, ходить по садку. І бачить, хтось до нього наближається.

– Хто ти? – питає чоловік.

– Не впізнаєш? Я – Смерть. Маю забрати твого сина!

Чоловік почав просити:

– Ой, не бери сина! Візьми радше мене! За моїми плечима, небого, вже немала дорога, а йому ще треба йти. Перед ним – усе життя.

Простягнула Смерть кістляві руки і каже:

– Ну, ходи!

Та чоловік одразу почув, як б’ється його серце, як кров тече у тілі. І подумав, що він, правду кажучи, ще в таких літах, коли жити хочеться. Оглянувся довкола – на хату, на сад. За садом видно гори… А Смерть держить простягнуті руки, хоче його взяти! Пошкодував чоловік віддати життя за малого сина. Почув, як кінь заіржав у стайні, як пес загавкав на прив’язі. І так йому зробилося тяжко! А Смерть уже й квапить:

– Ну, чого стоїш?

– Я ще не готовий, – відповів чоловік і зник у своїй хаті. Але тепер уже не смів поглянути синові у вічі. Сів до столу, тяжко схилив голову й мовчить.

Вийшла надвір сестричка. Побачила, що хтось у саду стоїть і чекає. Коли дівчинка підійшла, Смерть до неї каже:

– Не бійся мене. Я маю забрати твого братика.

Дівчинка теж почала просити:

– Не забирай братика, забери мене! Я його люблю більше, як саму себе.

– Раз так, ходи зі мною! – і Смерть простягнула свої довгі руки.

Та дівчині привиділося, що зорі на небі ніколи ще так ясно не світили. Почула, як за садом шумить потічок… І подумала собі: «Моє життя тільки починається. А воно таке красне! Брат менший – знає мало. Йому не так шкода помирати…»

Дівчина без слова утекла до хати.

А над ранок надвір вийшла мати. Не бачила довкола нічого, бо очі заливалися сльозами. Та до неї озвалася Смерть:

– Я прийшла забрати твого сина.

Мати попросила:

– Забери мене. Тільки попрощаюся із сином – і прийду.

– Я тебе чекаю! – промовила Смерть.

Мати вернулася до хати і мовчки довго-довго дивилася на сина. Та подумала, що хлопчик залишиться живим, і так легко стало їй на серці…

Вийшла надвір, дивиться: де Смерть? А довкола нікого не видно. Тільки на дорозі хтось дибає геть.

– Чекай! – гукнула мати.

Та її не чули.

Мати знову забігла до хати. Бачить – син усміхнений, здоровий.

І казці кінець.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 голосів, середня оцінка: 5,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн