Дерево казок

Живий мрець (українська народна казка)

Живий мрець (українська народна казка)

В однієї жінки був чоловік, такий собі вайлуватий та неповороткий, та ще і не мав усіх дома. Хоча він був і роботяга, але усе ж жінці нудно, що він небалакучий і непоказний собі, і не такий красень, як інші мужики або як ось її кум, хай здоров бував.

А той кум таки дуже їй сподобався, дістав-таки жменьку куминої ласки. Не раз, не два балакали, було, куми, як би здихатись Максима – так звався кумин чоловік. Жінка хитра на вигадки; от і додумалася Максимиха, що зробити: давай вона щодня говорити мужикові своєму, що він хворий, усе нездужає, хоча той почувався добре.

Чи приїде чоловік з поля або з лісу – жінка зараз до його назустріч:

– Що ти, чоловіче, такий хворий, зовсім змарнів?

А тут, як спеціально, де не візьмись і кум, і той йому тієї ж:

– Що ти такий блідий, куме? Зовсім ледве ноги волочиш!

Чоловік і справді повірив, що він недужий.

Раз якось повернувся Максим з поля, дуже втомився, не віддихається. Жінка зараз до нього:

– Ляж, чоловіче, на лаву: ти зовсім вмираєш. І-і-і, ти, Боже мій!

Чоловік послухався, ліг, згорнув руки, мов перед смертю, а жінка як удариться об поли, як заголосить:

– Що мені робити на світі? Ти вмер, чоловіче? Побіжу до кума, спитаю, чи справді ти вмер?

Прийшов кум, поглянув на Максима та й пита:

– Чи давно він вмер?

А жінка й каже:

– Та він, як приїхав учора з поля, ледве коня розпріг та ввійшов у хату та й вмер. – Та як заголосить: – На кого ти мене, Максиме, покидаєш?

А кум і собі додає:

– Добрий був чоловік Максим, та вмер!

А Максим усе чує та думає, що справді він умер. «Бо якби не вмер, – міркує собі Максим, – то чого б же жінка голосила. Або й кум каже, що я вмер». Лежить собі, не ворухнеться. От жінка й каже кумові:

– Зроби, будь ласка, домовину, а я побіжу до попа, щоб прийшов завтра поховати!

Кум швидше за сокиру, зробив домовину, а жінка накрила його полотном, ніби мерця; а як побачила, що йде піп, давай побиватись за Максимом, підняла голос. Прийшов піп і пита:

– Чи давно він вмер?

– Та ще позавчора, як тільки приїхав з поля.

Відправив піп похорон, закрили Максима кришкою в домовину, а він усе мовчить; так його понесли й на кладовище.

А до кладовища, бач, було дві стежки; одна – в об’їзд кругом – дальша, друга – навпростець, через болото, – ближча.

Понесли Максима в домовині…

Донесли вже його до того місця, де дорога розходиться, і міркують собі люди, куди б його нести: чи в об’їзд, кругом, чи прямо, через болото.

Поставили домовину й радяться між собою, і потім вирішили нести навпростець, підняли домовину й несуть.

От тут уже Максим не втерпів, бо бачив, що люди зовсім не знали цього шляху, та як гукне з домовини:

– Не несіть навпростець, бо я позавчора втопив на болоті шкапу, насилу витяг.

Люди полякалися, кинули домовину на землю й відскочили геть; кришка з домовини зіскочила, Максим випав і лежить мовчки. Опам’ятався першим піп, наблизився до Максима та й питає:

– Чого ти, Максиме, лежиш?

– Та я ж вмер!

– Хто тобі сказав, що ти вмер?

– Та жінка сказала, ще й кум сказав, що я вмер.

– Уставай же, Максиме, тепер ти ожив! – говорить піп.

– Та чи справді я ожив?

– Та ожив же, я тобі кажу.

Підвівсь Максим і пішов додому – не на радість ні кумові, ні жінці.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 голосів, середня оцінка: 3,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн