Дерево казок

Дивовижна шуба Алдар-Косе (казахська казка)

Дивовижна шуба Алдар-Косе (казахська казка)

Тільки в лисячій шубі не замерзнеш такої холодної зими! А в драній-предраній кожушині Алдар-Косе мерзнув би щодня.

Їхав він якось степом – руки, ноги померзли, ніс посинів, швидше б до теплої юрти дістатися!

Вітер свистить, за вуха хитруна хапає. А в степу ніде не видно диму над аулом.

Даремно махав камчою Алдар-Косе: старий худющий кінь не міг бігти. Мотне гривою – і знову насилу шкандибає.

«Поганий кінь – довга дорога, – хитаючи головою, говорив Алдар-Косе сам до себе. – їхати ще далеко, собачого гавкоту не чути, і жодної юрти в степу нема… Загинеш при такому морозі!»

Раптом бачить він – їде назустріч вершник. Алдар-Косе здогадався, що то їде бай. От хитрун і надумав його обдурити. Він розхристав свою драну кожушину, випрямився в сідлі й заспівав веселої пісеньки.

Зустрілись вершники, зупинили коней, привіталися. Алдар-Косе шапку набік зсунув, обмахується, наче сидить на осонні літньої днини.

– Невже ти не замерз? – здивувався бай.

– Це в твоїй шубі холодно, а в моїй – ой як тепло, – відповідає Алдар-Косе.

– Як же може бути тепло в такій шубі? – дивується багатій.

– Хіба не бачиш?

– Бачу, що вороння розірвало твою кожушину і в ній більше дірок, ніж хутра!

– Це й добре, що дірок багато. В одну дірку холодний вітер залітає в іншу вилітає. А мені залишається тепло.

«Треба видурити в нього цю дивовижну шубу»,– подумав бай.

«Ох і тепло ж буде, якщо байську шубу надіти!» – міркує й собі хитрун.

– Продай мені шубу! – сказав бай Алдар-Косе.

– Не продам. Я без неї відразу замерзну.

– Не замерзнеш! Візьми мою лисячу шубу,– запропонував бай.– Вона теж тепла.

Та Алдар-Косе вдав, що й слухати не хоче. А сам очей не зводить з теплої шуби і байського скакуна.

– До шуби ще й грошей дам! – підлещується бай.

– Грошей мені не треба. Ось коли й коня даси, тоді подумаю.

Зрадів бай, погодився. Зняв свою шубу, віддав коня.

Надів Алдар-Косе лисячу шубу, сів на байського скакуна й полетів, обганяючи вітер.

Добре було тепер Алдар-Косе їздити від аулу до аулу в теплій шубі, на чудовому коні.

У кожній юрті запитували хитруна:

– Звідки це у тебе лисяча шуба й такий диво-кінь?

– Обміняв на дивовижну шубу, в якій було сімдесят дірок і дев’яносто латок…

Забавляючи людей, Алдар-Косе розповідав, як бай накинувся на його драну кожушину й віддав йому свою лисячу.

Сміялися люди, частуючи хитруна кумисом. Коли сміх ущухав, Алдар-Косе щоразу повторював:

– Далекий шлях чи близький, дізнається той, хто проїде. Гірку їжу від солодкої відрізнить той, хто її покуштує!


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 голосів, середня оцінка: 5,00 3 5)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн