Дерево казок

Гурзод (таджицька казка)

Гурзод (таджицька казка)

Так воно було чи ні, однак переказують, що жив собі колись мисливець. І народила йому дружина донечку. Батько з матір’ю дуже любили свою одиначку, плекали, викохували її.

А як дівчинка підросла, тато з мамою порадилися й віддали її в науку. Повчилася вона в школі та вже й на порі стала – можна заміж віддавати.

Але така вже їй доля випала, що з доброго дива зайшла вона в тяж. Відчула під серцем дитинку, розгубилася, та не могла нікому того виповісти. А одна підступна баба дозирила й нашептала падишахові:

– О володарю світу, о щедрий з най щедріших! У твоїх чистих володіннях сталася нечиста оказія. Це недобре віщування.

Розлютився падишах, звелів привести дівчину, відтак покликав двох катів і наказав їм:

– Убийте цю нечестивицю, а поховайте за звичаєм.

Привели кати дівчину на кладовище, зірвали з обличчя запинало, а вона така вродлива, зроду такої не бачили. Дивляться зачудовано й надивитися не можуть. А тоді порадилися й зробили ось що: сходили на базар, купили ягня, принесли на кладовище, зарізали й вимастили ягнячою кров’ю дівоче вбрання. А сердешну дівчину живу завели в могилу й кажуть:

– Як тобі судилося жити, то з’явиться на світ твоє дитя.

Принесли їй харчів на кілька місяців і подалися.

Закривавлене дівоче вбрання показали падишахові й віднесли батькам.

Бідолашні батько з матір’ю як побачили кров на вбранні своєї безталанної доньки, потужили над ним та врешті-решт змирилися з долею.

Гурзод (таджицька казка)

Минув якийсь час. Раз батько тієї дівчини довідувався до свого табуна й завважив, що всі коні вигуляні, а одна кобила перепалася на тріску.

Тут така паша добра й вода цілюща, чого ж ця кобила худа? – спитав він табунника.

– О господарю, з цією кобилою дивне діється, – одповів табунник.– Щодня опівдні вона кудись зникала. Тож я пішов раз назирці й побачив, як вона лягла боком під старою могилою. Придивляюся, аж з тої могили вискочило голеньке дитинча – поссало, поссало кобилу й сховалося в могилу.

– Хто ж то був, дівчинка чи хлопчик?

– Я не роздивився, – відказав табунник.

Другого дня мисливець приніс на кладовище пару бабок, ляльку й поклав усе те на могилу. А коли трохи згодом знову прийшов, то побачив, що дитинча бабки забрало, а ляльку лишило. Отже, то був хлопчик.

Мисливець одразу замовив у кравця гарненьке вбрання, а коли воно було готове, відніс на могилу. Хлопча визирнуло, роздивилося те вбрання й каже мамі:

– Ненечко, хтось приніс сюди щось дуже гарне й залишив на могилі. Можна взяти чи ні?

Мама дозволила. Хлопчик узяв убраннячко. Ненька вдягла його й не могла намилуватися – так та одежина личила йому.

А мисливець відтоді, як довідався про цю таємницю, місця собі не знаходив. Тож одного дня зібрав гурт дітлахів, привів на кладовище і звелів там погуляти.

Діти стали забавлятися. Хлопчик почув їхні голоси, вийшов з могили й озвався:

– Чи не приймете й мене до гурту?

Діти прийняли і його до забави. Стали боротися. Один здоровкуватий хлопець переборов усіх. Дійшла черга до хлопчика з могили. І тільки-но хлопчик схопив здорованя за поперек, як той гепнувсь на землю й заволав од болю. Перелякані дітлахи кинулись до мисливця й загукали один поперед одного:

Гурзод (таджицька казка)

– З могили вийшов якийсь хлопчик і поборов дужака!

Чутка про маленького богатиря з могили загула по всьому краю. Позбиралися дужаки звідусіль і влаштували коло кладовища змагання. Почув хлопчик гамір, визирнув з могили й назад сховався.

– Ой, нене,– гукнув,– тут стільки люду зібралося. Мабуть, теж боротися хочуть зі мною.

– Що ж,– мовила йому ненька.– Іди до них, може, там і твій дідусь та візьме тебе до себе. Тільки не забувай мене час від часу провідувати.

Хлопчик попрощався з матір’ю й подався до людей. Трохи постояв, подивився збоку, а тоді підійшов до борців. Його обступили й почали розпитувати:

– Хто ти такий, маленький богатирю, чого живеш у могилі, як тебе звати?

Хлопчик не знав, що їм відповісти, й стояв зніяковілий.

– Треба дати йому гідне ім’я,– озвався хтось із гурту.

– Він народився в могилі, тож назвемо його Гурзодом – сином могили, могилюком,– запропонував другий.

Відтоді стали звати хлопчика Гурзодом. І пішов він од міста

до міста, від села до села, навчався всякого ремесла й придивлявся, як живуть люди.

Народ тяжко страждав під падишаховим гнітом. Та й мама скаржилася, що колись не-справедливий, жорстокий володар не з’ясувавши істини, звелів скарати її на смерть.

Проте кати не вбили, а живу залишили в могилі.

Що день, то дужче обурювався Гурзод. Нарешті не витримав і повбивав усіх падишахових посіпак. Довідався про те володар, прикликав хлопця до себе й сказав:

– О богатирю! Навіщо повбивав ти безвинних людей?

– Я вчинив це за вашим прикладом, володарю,– відказав на те Гурзод,– Адже ви теж караєте безвинних.

Почув таке падишах і став міркувати, як би позбутися Гурзода. Скликав він своїх візирів і став з ними радитися.

– Гурзод – могутній богатир,– сказали ті,– його не так просто із світу звести. Тут треба щось придумати.

– А що? – спитав падишах.

– Послати його так далеко, щоб назад не повернувся.

– Він нас не послухає! – заперечив володар.

– Це неважко зробити,– озвався перший візир.– Богатирі – люди жалісливі, доброзичливі, беруться всім допомагати. Його треба хитрощами запроторити в якісь далекі краї.

– У володіння зміїного царя! – підказав другий візир.

– Це добре, але якими хитрощами? – спитав падишах.

– То вже дорeчіть мені,– улесливо мовив перший візир.

А той візир мав таку вродливу доньку, що й не розказати.

А ще була вона дуже грамотна й лукава. У якій скруті не опинився 6 батько, завжди знаходила вихід.

Прийшов того дня візир додому й тяжко зітхнув.

– Яке лихо спіткало вас, тату? – спитала донька.

– Падишах хоче позбутися Гурзода, –пояснив батько.–

Богатиря треба послати в якесь далеке й небезпечне місце, аби він не зміг повернутися назад. Довго думала дівчина й нарешті промовила:

– Не журіться, тату, я знаю, що зробити.

Вона вбралася в тонку шовкову сукню й подалася до підніжжя гори Гасир, де на той час полював Гурзод.

– Я насправді бачу тебе чи мені сниться? – гукнув зачарований її красою хлопець,– Ти не людина, ти пері! Бо хіба може бути дівчина такої чарівної вроди?

– Ні, я людина, і бачиш ти мене не в сні, а насправді, тільки людина я дуже нещасна.

– Чому? – спитав зворушений Гурзод.

– Мені лишилося дуже мало жити. Якщо безстрашний богатир не принесе мені персня доньки зміїного царя, я незабаром зів’яну й засохну, мов зірвана квітка.

– Де живе донька зміїного царя? Покажи мені до неї дорогу! – попросив юнак.

– Перейдеш через гору Гасир, ітимеш сім днів і сім ночей а захід сонця і потрапиш у володіння зміїного царя. А там се залежатиме від твоєї спритності, сили й відваги.

Богатир одразу ж узявся виконувати її бажання.

А візирова донька прибігла до батька й каже йому:

– Я послала Гурзода в країну зміїного царя. Звідти він живий не повернеться.

А Гурзод тим часом долав гору Гасир. То була дуже висока гора, своїм шпилем вона сягала неба. Ніхто ще досі не побував а тому схилі.

Насилу дійшов богатир на шпиль, з неменшими труднощами спустився вниз і рушив на захід сонця.

Шість ночей і шість днів ішов він, доки побачив зміїну шкуру . «Уже недалеко»,– подумав і наліг на ноги. Увечері дістався до широкої рівнини. Уся вона була встелена зміїними шкурами. Хлопець перейшов через рівнину й побачив височезний замок. Довкруг замку лежали, згорнувшись кільцями, величезні страшні змії. Не було навіть де ногою ступити. Великі й малі, червоні й жовті, чорні й зелені, вони вмить оточили Гурзода.

Раптом одна зелена змія, що лежала біля входу до замку, роззявила величезну, мов печера, пащу й поповзла до богатиря. Інші за її прикладом і собі пороззявляли пащі й заповзялися так шипіти, що від того їхнього шипіння богатир мало не оглух. Гурзод не міг більше терпіти. Він щосили стиснув кулак і так луснув змію по горішній щелепі, що та аж прилипла до нижньої. Всі інші вмить постуляли свої пащі й закам’яніли.

Богатир відчинив браму й зайшов до замку. Тут на покуті на золотому троні сидів у золотій короні зміїний цар.

Гурзод (таджицька казка)

– Хто ти такий? – спитав він богатиря.– Чи ти з моря вийшов, чи з неба злетів, чи на землі вродився?

– На землі,– відказав Гурзод,– я людина, чоловік.

– З яким наміром ти прийшов до нас, чоловіче? Якщо з лихим, то живий-здоровий звідси не вийдеш.

– Я прийшов з проханням до твоєї доньки,– пояснив богатир.

Зміїний володар покликав доньку й сказав їй:

– Це чоловік, він прийшов до нас із-за гори і хоче щось у тебе просити.

– Чого тобі треба? – спитала царівна.

– У нашому краї,– почав Гурзод,– живе дуже вродлива дівчина, така вродлива, що її вроді могли б позаздрити навіть місяць і сонце. Жаль тільки, що жити їй лишилося дуже мало. Лише твій перстень може врятувати дівчину від смерті. Я дав їй слово не вертатися без твого персня.

– Непросте твоє прохання,– озвалася царівна,– якщо я віддам тобі свого персня, мені доведеться незабаром померти.

Гурзод геть занепав духом, засмутився.

Глянула на нього зміїна царівна, і жаль їй стало хлопця.

– Якби ти роздобув мені сорокакутного казана, – сказала вона – я щодня їла б із нього плов і продовжила б собі життя.

– Де ж той казан? – спитав Гурзод.

– За горою Каф,– пояснила царівна.– Дорога важка й довга, а живуть там деви й пері. Одначе, якщо захочеш я допоможу.

– Піду! – мовив богатир.

Царівна написала щось на папері, дала його хлопцеві й сказала:

– Як дійдеш до гори Каф, побачиш замок. Біля брами сидітиме пері. Передаси їй цього листа, а вона скаже, що тобі робити далі.

Царівна покликала крилату змно й звеліла їй віднести богатиря за гору Каф. Сів Гурзод верхи на ту змію, і та вмить донесла його до місця.

І За горою, як і казала донька зміїного царя, хлопець побачив білий замок з високими мурами, а неподалік від того замку сиділа пері.

Підійшов до неї богатир, чемно привітався.

– О нещасний та непутящий хлопче. Чого ти забрів туди, де правлять деви? Живий та здоровий ти звідси не вийдеш.

Нічого не відказав на те Гурзод, тільки мовчки дістав і подав їй листа. Та прочитала, написала щось на звороті й повернула папірця хлопцеві. Тоді відчинила браму й мовила:

– Трохи далі всередині замку є ще одна брама, там сидить моя старша сестра, піди до неї й дай їй цього листа.

Увійшов хлопець до замку, віддав листа другій пері. Та прочитала написане й пояснила:

– У потрібному тобі казані тепер повно плову. Зараз прийде страшезний дев, виїсть усе чисто, вип’є ставок води і піде під чинор спочивати. Якщо ти чуєшся на силі, зітнись із тим девом, здолай його й забери казана, а як не впевнений у собі, вертайся, звідки прийшов!

– Я краще вмру, а з дороги не зверну! – стояв на своєму Гурзод.

Незабаром з’явився дев. Він умить спорожнив казана, випив геть усю воду й загорлав:

– Я ще не наївся! Я голодний!

– До нас завітав один богатир,– сказала йому пері,– подужаєте його – наїстеся досхочу, не подужаєте – голова полетить вам із пліч.

Побачив дев Гурзода і розсміявся.

– Чого смієтеся? – спитала його пері.

– Того, що ти казала мені про богатиря, а це якийсь дітлах. У нього з рота ще молоком пахне, а від тіла – колискою.

– Обидва ми вигодувані материним молоком, деве! А справжнього богатиря в бою видно,– одказав Гурзод.

Вони вийшли на майдан і почали битися. Билися три ночі й три дні. Гурзод таки виявився дужчий. У чудовиська з носа цівкою потекла кров, однак воно не піддавалося.

– Спочиньте трохи,– підійшла до них пері.

Перевели дух. Дев випив ще ставок води, від чого зробився ще вайлуватіший. Це завважила пері й притримала його за ногу. А Гурзод влучив мить, звалив чудовисько з ніг і за одним махом відтяв йому голову.

Пері скликала всіх девів і повіла їм:

– Із країни людей до нас прибув один дужий богатир і здолав вашого володаря. Зараз він загадає вам одне завдання. Виконаєте його – відпустить вас, не виконаєте – усім вам смерть.

Почули ці слова деви й промовили:

– О пері, яке б важке було це завдання, ми виконаємо його.

– Візьміть казана, з якого їв ваш володар, і віднесіть туди, куди звелить цей богатир!

Хлопець сів у казана, а сорок девів схопили казан за сорок кутів і скоро опинилися в зміїної царівни. Царівна взяла казана, віддала Гурзодові свого персня, відтак покликала ту саму крилату змію й звеліла їй віднести богатиря у рідні краї.

Та полетіла, мов стріла, й хутко домчала хлопця на батьківщину.

Гурзод (таджицька казка)

Як побачили люди величезну змію, поперелякувалися й порозбігалися по хатах. Гурзод відпустив змію, заспокоїв людей і пішов до могили, де була його мати.

– Неню, ви живі чи ні? – погукав.

– Жива, але життя моє гірше від смерті,– долинув із могили голос,– Де ти так довго барився, чого не провідав мене, не спитав, як мені тут ведеться?

– Я закохався в дуже вродливу дівчину. Але вона, бідолашна, смертельно хвора, тож їздив я, щоб порятувати її від загибелі, – одказав хлопець і розповів матері про всі свої пригоди.

– Ти добре вчинив, що трохи збив тому деспоту падишахові пиху,– мовила ненька.– Але будь обережний, бо та красуня – візирова донька, а падишах з візиром хочуть тебе занапастити. Дивись, аби й дівчина не була з ними заодно.

– Мій занапасник ще на світ не народився! – промовив

Гурзод і подався до візирової доньки.

Почув про богатиреве повернення візир, пополотнів від жаху й перший прибіг до доньки.

– Кепські наші справи, – сказав,– Гурзод повернувся. Тепер володар живих нас не залишить.

– Заспокойтеся, батьку, – потішила його дочка,– Гурзод бере силою, а я – вродою, він відвагою, а я – хитрощами.

Побачимо, хто дужчий.

Вона вдала, що дуже хвора, застогнала, заойкала й лягла. Гурзод застав кохану в ліжку. Коло неї сиділи сорок служниць і гірко плакали.

– Ох, славетний богатирю, – простогнала дівчина. – Якби ти прийшов хоч на день раніше, то врятував би мене від смерті. Тепер уже запізно, не допоможе мені й перстень зміїної царівни.

– О чарівна дівчино! Що маю зробити, аби врятувати тобі життя? Я не хочу, аби твоє ніжне, мов троянда, личко, завчасу зів’яло.

– Нема на те ніякої ради, богатирю! – відказала дівчина вдавано кволим голосом.– Підійди ближче, нехай ще раз гляну на тебе перед смертю.

Підійшов до неї хлопець і ледь не заплакав. Але ж богатирі не плачуть, не викотилася сльоза і в Гурзода з очей.

– Лікарі кажуть, що на слабість нашої панни є лише один лік,– озвалася служниця, з якою візирова донька про все домовилася наперед,– їй треба випити лев’ячого молока, надоєного в левину шкуру.

Вийшов Гурзод від дівчини й подався шукати левів. Ішов він кілька ночей і кілька днів, доки дістався ріки Алконтак. Неподалік ріс густий ліс, у якому й жили страшні леви. Зайшов хлопець у той ліс і побачив величезну левицю, що лежала, припавши до високого дерева й тяжко стогнала.

– Що з тобою, левице?

– Ох, подорожній, страждаю від страшного болю, і нема мені від нього спасу. Колись загнала в лапу скіпочку з дерева, і ніяк не могла її витягти. А та скіпка пустила коріння, з неї вигналось оце дерево, й приросла моя лапа до землі.

– Я порятую тебе,– пообіцяв Гурзод,– але чи виконаєш ти моє прохання?

– Виконаю все, що скажеш.

Зрубав богатир дерево і вивільнив лапу. Тоді левиця так заревла, аж гори озвалися на те ревіння, а біля неї враз з’явилися семеро її синів.

У ті часи звірі ще вміли говорити. От старший син і питає:

Гурзод (таджицька казка)

– Чого ви, матінко, нас гукали?

– Сини мої, – звернулася до них левиця,– присягніться, Що зробите все, що я вам звелю.

Леви заприсяглися.

– Любі мої діти, цей чоловік зробив мені велику ласку, тож виконайте його бажання!

– Кажіть, що зробити, мамо.

– Йому потрібне лев’яче молоко в левиній шкурі.

Звірі вбили старого лева, злупили з нього шкуру, надоїли в неї материного молока й понесли разом із хлопцем додому.

Звістка про те, що повертається Гурзод із сімома левами та молоком у левиній шкурі, облетіла весь край. Як почули її падишах та його візирі, на смерть поперелякувалися й заволали: «Ми не змогли вбити Гурзода, тепер він повернеться й переб’є всіх нас!» – і порозбігалися, хто куди.

Аж тоді Гурзод нарешті зміг вивести з могили свою неньку.

Народ обрав падишахом його діда-мисливця, і в країні запанували мир та злагода.

* Бабка – кісточка суглоба копитної тварини, що вживається в хлопчачій грі.

* Візир – міністр.

* Гасир – легендарна гора, ймовірно Гіссарський хребет.

* Алконтак – легендарна ріка; назва означає – зв’язок, єднання.


Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть сполучення клавіш Ctrl+Enter.


Сподобалось? Оціни!
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Ще ніхто не голосував!)
Loading...


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Яндекс.Метрика каталог сайтів Украина онлайн