Старі ворони (кубинська казка)

***

Старі ворони (кубинська казка)  Жила собі вороняча пара – чоловік і жінка. Вони крали в сільських хатах котушки, шпильки, поворозки та всілякий інший дріб’язок, без угаву каркали «карр, карр!» і не помітили, як і старість прийшла, а з нею й чорні дні.

  Сидять якось вони на гілці хагуея, і чоловік каже жінці:

  – Як же ми тепер житимемо, старі й немічні? Та ще ця страшна посуха – ніде й пальмового горішка не знайдеш, не те що гусені. Гірка наша доля!

  – Не журись,– відказує стара ворона.– Хоч ми з тобою вже старі та немічні, зате досвід маємо чималий, і він нам на старість усе замінить. Поглянь-но на верхні гілки – бачиш, там вороняче гніздо з маленькими пташками? Батьки в них молоді, зелені. Що, як ми з тобою повискубуємо в себе пір’я, викинемо з гнізда воронят, а с; мі сядемо на їхнє місце? Тоді в нас досхочу буде їжі, і ми з тобою не повмираємо з голоду. В цих молодят, сам знаєш, вітер у голові, вони не помітять підміни.

  Чоловікові ця думка сподобалася, і вони почали одне в одного пір’я вискубувати. Геть голі лишилися – аж дивитися бридко. Вискочили вони на верхню гілку, повикидали з гнізда маленьких вороняток і самі всілися на їхнє місце. Сидять, чекають, що буде далі. Незабаром прилетіли молоді батьки, проте нічого не помітили. А наші хитруни роззявили дзьоби, наїлися досхочу гусені та іншої поживи – сито й без клопоту! Коли знову залишилися самі, стара ворона й каже:

  – Ну що я тобі казала? Яструб хитрий не від природи, а тому, що довго живе на світі. Заживемо ми з тобою, горя не знаючи...

  А чоловік на радощах тільки «карр» та «карр!»

  Та якось стара ворона помітила, що в неї і в чоловіка почало пробиватися пір’ячко.

  – Пробі! – каркнула вона. – Треба його мерщій вискубти! Ми до кінця своїх днів повинні залишитися пташатами.

  І старі знов заходилися вискубувати одне в одного пір’я. Потім, задоволені, повсідалися на гілці, яку тихенько гойдав вітерець, а довкола щебетали та виспівували пташки.

  – Яка краса! Живи й радій! – примовляє ворона.

  – Карр, карр! – уторує їй чоловік.

  Так минув тиждень, потім другий. Молоді батьки занепокоїлися, що їхні малята не вбиваються в пір’ячко.

  – Обростайте, діточки, пір’ячком, обростайте! Бачте, яка стоїть посуха – поживи ніде й зі свічкою не знайдеш. Пора вже вам у колодочки вбиватися. Не лінуйтесь, діточки!

  А стара ворона їм відказує:

  – Не журіться, любі наші мамо й татку, поживи для нас іще вистачить. Летіть до пальмового гаю Амаро, що за садибою Флорентіно – весь час прямо, вздовж межі, аж до самої річки. Там ви й побачите пальмовий гай Амаро. У ньому ніколи не буває посухи й усякої поживи завжди доволі.

  Вирушили молоді ворони в далеку дорогу. Відшукали вони і пальмовий гай Амаро, і поживу – все, як їм сказали дітки. Це й справді була чудова місцина – пальмових горішків тьма-тьменна, вся земля ними встелена, і ніхто їх не їсть. Справжнісінький тобі рай!

  І здивувалися молоді ворони:

  – Ти ба, які мудрі наші дітки! Ще зовсім маленькі, а вже знають, де шукати поживу. Диво та й годі!

  І старі ворони й далі ніякої біди не знали, погладшали, жирком обросли. Щодня одержували від молодят ситий харч і верещали від задоволення. А обмануті батьки весь час їм казали:

  – Не лінуйтеся, діточки, обростайте пір’ячком! Ви вже не маленькі! Погляньте: воронята з сусіднього хукаро давно літають і самі собі поживу добувають. Тож час і вам, діточки, дбати самим про себе!

  Але «діточки» й гадки не мали слухатися їхньої поради – навпаки, для них не було приємнішої розваги, як вискубувати на собі пір’ячко.

  Та настав день, коли хагуей, у кроні якого було їхнє гніздечко, почав усихати через сильну спеку. Його довгі батоги зробилися тонкими, легкими – ледь повіє вітерець, і здається, вони от-от обламаються. А гвінейська трава, яка росла довкола дерева, вигоріла, побуріла.Старі ворони (кубинська казка)

  Дивляться старі ворони згори на цю сумну картину й радіють:

  – Ну й пощастило ж нам на старість! Щоправда, ми зовсім розучилися літати, зате живемо, як пани!

  Але настав і для них час розплати за їхній підлий злочин. По випаленому степу проїздив верхи веселий парубок у хвацько заломленому капелюсі й кинув на землю незагашений недопалок. Спалахнула суха трава, запалало все навколо. Звився вгору стовп густого диму, застрибали-затанцювали іскри. Незабаром вогонь перекинувся й на великі дерева – загорілися дикі сливи, сосни, берести. Старі ворони ще здалеку помітили пожежу.

  – Глянь, горить! – захвилювалася жінка. – Ой, лишенько! Що ж нам робити?

  З переляку вони спробували злетіти вгору, але на крилах у них зовсім не було пір’я, й вони знову попадали в гніздо. Тоді чоловік вирішив злізти додолу по сухих ліанах.

  – Куди ти, не треба! – закричала жінка. – Впадеш!

  Вони почали сперечатися та сваритися, а тим часом полум’я підступало все ближче й ближче й нарешті охопило хагуей. Затріщали гілки, усе дерево повив дим, язики полум’я в одну мить доповзли аж до самісінького вершечка. І в цьому пеклі ще довго лунав голос старої ворони. Вона до останньої хвилини бідкалася та каркала:

  – Пррропали ми! Прррорррахувалися! Пррробі!

* Хагуей – різновид кубинської ліани.

* Хукаро – дерево.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)