Спритний Алдар (киргизька казка)

***

Спритний Алдар (киргизька казка)

Колись в одному аїлі жив бідняк на ймення Алдар. Не було у них з жінкою анічогісінько, крім полатаної юрти. Навіть малого собаки не мали вони, щоб кругом юрти бігав. А так хотілося мати хоча б корівчину, щоб було кого порати. Якось Алдар і каже дружині:

– Я, здається, придумав. Піди до свого батька й попроси, щоб він зробив для нас дерев’яне телятко. Батько ж у тебе вправний тесля й тобі не відмовить. Тоді побачиш, що буде далі.

Дружина погодилась і незабаром принесла від батька дерев’яне теля, пофарбоване в жовтий колір. Наступного ранку виніс Алдар телятко надвір і поставив перед пастухом.

– Бачиш, пастуше, тепер і в мене вже є телятко. Воно ще маленьке, то треба його на пасовище винести і пустити, щоб паслось. А плата з мене хай буде, як з інших,– каже Алдар.

Погодився пастух. Відніс телятко на пасовище й поставив на траву. А телятко те було зроблене так, ніби воно пасеться, то й «паслося» собі, не підводячи голови.

Та ось настав час гнати череду додому. Корови рушили до аїлу, а теля ані з місця. Гукає пастух, гукає, а воно собі знай пасеться. Розсердився тут пастух: бач, яке, пастись уміє, а ходити не хоче. Покинув теля і погнав худобу в аїл.

Та Алдар уже давно виглядав череду. Ось і корови пройшли, а теляти його немає. Алдар запитав пастуха, де ж його теля.

– Пасеться й голови не підводить, – відказав той.– Іди й сам жени його.

Пішли вони на пасовище – а теляти немає. Шукали, шукали і не знайшли: пропало телятко. Та Алдарові цього й треба. Не довго думаючи, пішов він зі скаргою до судді. Суддя наказав: забрати корову в пастуха й віддати її Алдарові. Слово судді – закон, йому ніхто не сміє перечити. Так Алдар завів собі корову.

Згодом надумав Алдар поновити юрту. Зарізав він корову, м’ясо продав, а за гроші поставив собі гарну юрту ще й хлівець для худоби.

Побачив таке старшина та й мало не лопнув од заздрощів. Мерщій подався до судді з наклепом на Алдара: так і так, мовляв, злодійством чоловік промишляє. Питають Алдара, а він і каже:

– Я зарізав свою корову й продав на базарі. Гарні грошики вторгував: за одну тільки шкуру п’ятсот карбованців дали.

Почули люди, які мали худобу, порізали всіх корів. Але старшина дав такий наказ:

– Поки я не спродамся, на базарі ніхто не смій торгувати! – І послав до міста наймита продавати шкури своїх корів.

Уторгував той по п’ять карбованців за кожну. А інші й того не бачили.

Розгнівались багатії, пішли до судді зі скаргою:

– Обдурив нас Алдар.

Присудили Алдара до страти і таку йому смерть вигадали: посадили у скриню, замкнули й кинули в річку.

А саме в цей час на березі річки пас отару син старшини. Побачив він скриню, що пливла по воді, та й витяг її на берег. Алдар, зрозумівши, що він врятований, щосили заголосив:

– Не буду! Не хочу! Ніколи не погоджуся! Відчепіться, дайте мені спокій!

Здивувався син старшини та й питає Алдара:

– Ти людина чи якась мара? На що це ти не погоджуєшся? Чує Алдар по голосу, що то син старшини, і ще дужче лементує:

– Там унизу, куди я спускався в цій скрині, мене хочуть суддею наставити. Та я ніколи на це не погоджуся! Не хочу! Не буду!

А син старшини тільки й мріяв, щоб суддею стати. Тож і каже Алдарові:

Спритний Алдар (киргизька казка)

– Ти чи брехун, чи дурень! Хіба ж є що на світі краще, ніж бути суддею!

– Воно, може, й так, але суддею я все одно не хочу бути,– торочить своєї Алдар.

Тоді син старшини сказав, що він полізе у скриню й буде суддею. Замкнув Алдар скриню, кинув її на воду, а сам, зайнявши отару, рушив собі додому.

Побачили його старшина, бій та суддя й дивуються:

– Де ти взявся?! Та хіба ж ми не вкинули тебе в річку? Як же ти врятувався, Алдаре? Яка це чарівна сила допомогла тобі? Звідки в тебе отара? – питають.

– Везучий я, то й врятувався, – розповідає Алдар. – А було ж таке, що й уві сні не присниться. Опустилася скриня під воду, зачепилася боком за дно й розкололася. Вийшов я і бачу: зелене джайлоо, на ньому пасуться отари овець, і ніхто їх не стереже. Я зайняв собі, скільки схотів, та й жену оце.

Повірили багатії:

– А коней не було там? – питають.

– Пасуться й коні,– каже Алдар. – Та мені вони ні до чого.

Захотілося й багатіям розжитися на дурничку. Пошептались вони між собою, кинулися додому, захопили кожен по скрині та й прибігли до річки. Першим під воду хотів іти старшина.

– Я наймолодший серед вас, подивлюсь і швиденько назад. Якщо там справді багато худоби, то я і вас покличу, – каже.

Бій та суддя, хоч і не дуже охоче, проте поступилися старшині, зачинили його в скриню й укинули в річку.

Якийсь час було зовсім тихо.

Тоді не витримав бій.

– Кидайте, – каже, – й мене.

Вкинули і його. Та з-під води не було ніяких вістей. Нарешті попросився суддя. Вкинули і його, а звістки не діждалися і досі. Так з допомогою Алдара люди спекалися бія, судді й старшини і зажили собі вільно й щасливо.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)