Спляча красуня (Шарль Перро)

***

Спляча красуня (Шарль Перро) У давні часи жили на світі король із королевою. Дітей у них не було, а їм дуже хотілося мати спадкоємця. І от нарешті народилася в них донечка. Батьки були такі щасливі, що влаштували пишні хрестини й навіть запросили в гості сімох фей.

Був розпал веселощів, коли залою раптом пролетів холодний вітер і вогонь у каміні замерехтів. Шум і музика стихли. Біля дверей несподівано з'явилася восьма фея, вдягнена в усе чорне. її чомусь забули запросити.

Королю було дуже незручно й соромно за свою забудькуватість, і він спробував виправити становище: поводився з феєю дуже люб'язно й виявляв їй різноманітні знаки уваги.

Коли бенкет закінчився, сім фей підійшли до колиски принцеси. Перша фея обдарувала її красою, друга – добрим серцем, третя – привабливістю, четверта – розумом, п'ята – дотепністю, шоста – спритністю, а сьома – чарівним голосом.

Нарешті надійшла черга останньої, восьмої феї. Вона підійшла до колиски, вийняла чарівну паличку, торкнулася нею маленької принцеси і зловісно прошипіла:

– Коли принцесі виповниться п'ятнадцять років, вона вколе веретеном палець і засне навіки!

– Значить, так ти віддячила нам за гостинність? – вигукнув король. – Вартові, схопити її!

Вартові кинулися виконувати наказ, та алебарди випали в них із рук, а ноги задерев'яніли. Лиха фея голосно розреготалася:

– Проти мене ви безсилі!

Вона знову змахнула чарівною паличкою і сказала:

– Коли принцеса вколеться об веретено, увесь палац, кожна людина й кожна жива істота заснуть навіки!

Із цими словами лиха фея зникла.

Першою заговорила блакитна фея:

– Друзі мої, не бійтеся! Принцеса не спатиме вічно. З'явиться прекрасний принц, зніме з принцеси закляття, і вона прокинеться!

– Коли ж, коли це станеться? – наперебій питали фею.

– Цього ніхто не знає. Може, через сто років, а може, і раніше.

– О горе нам, о горе! – заголосили король із королевою, а з ними придворні та гості.

Наступного ранку король прокинувся похмурий і мовчазний. У палаці стояла гнітюча тиша.

– Герольди, до мене! – крикнув король. – Оголосіть усюди мій наказ: усі мешканці королівства мають негайно принести на головну площу свої веретена, які будуть там спалені, а попіл розвіяний за вітром. Кожному, хто не послухається наказу, відрубають голову!

І герольди вирушили в дорогу.

Скоряючись королівському наказові, перелякані підданці несли свої веретена на головну площу. Здавалося, вже ніде не було жодного веретена, яким би королівська дочка могла вколотися. Але король нікому не довіряв, і найняті ним шукачі постійно нишпорили по будинках у пошуках захованих веретен.

Минали роки. Принцеса виросла й перетворилася на вродливу та розумну дівчину. У день, коли принцесі виповнилося п'ятнадцять років, вона, як завжди, побігла до саду погратися зі своїм улюбленим песиком. Вона забігла у найвіддаленіший, усіма давно забутий куточок саду, де ніколи раніше не бувала, і раптом побачила за деревами високу похмуру вежу. Охоплена цікавістю, дівчина піднялася крутими сходами і штовхнула важкі дубові двері. У маленькій кімнатці біля якогось дивного пристрою сиділа висохла згорблена бабуся.

– Здрастуйте, бабусю! Що це таке? – спитала дівчина.

– Здрастуй, люба. Це прядка та веретено, – відповіла старенька.

– А що ви робите? – не вгавала принцеса.

– Я пряду, – відповіла старенька. – Хочеш, і тебе навчу?

– Звичайно, хочу! – вигукнула принцеса й торкнулася веретена.

На підмізинному пальці заблищала крапля крові.

Тієї самої миті блискавка розітнула небо й почувся грім.

Принцеса розплакалася, вибігла з вежі й кинулася до палацу.

Назустріч їй уже поспішали король із королевою. Побачивши кров на доччиному пальці, королева знепритомніла, а король смертельно зблід.

Ніщо не допомогло! Збулося прокляття лихої феї! У ту-таки хвилину всі мешканці замку заснули просто там, де стояли. Звідусюди чулося розмірене хропіння.

Тепер лишалося тільки чекати на прекрасного та сміливого принца…

Минуло сто років. Густі крони дерев сховали заснулий палац від людських очей, дороги до нього заросли колючим чагарником.

В одному віддаленому королівстві був юний принц. Йому дуже подобалися таємничі історії, і він мріяв знайти скарб або врятувати прекрасну принцесу. Почувши легенду про зачарований палац, він одразу вигукнув:

– Гей, слуги, сідлайте коней! Ми вирушаємо в дорогу!

Вони довго їхали розбитими дорогами та темними хащами й усіх зустрічних розпитували про зачарований палац. Але ніхто не міг сказати, де його знайти. Лише через багато днів принц із почтом з вершини високого пагорба, звідки всі довколишні поля, ліси та гори було видно як на долоні, роздивився порослий мохом палац, схожий на заснулого кам'яного велетня.

Підостроживши коня, принц поскакав уперед.

І от він заїхав на подвір'я. Стояла мертва тиша. По обидва боки від іржавої брами хропли двоє вартових. Навіть собаки спали на подвір'ї поряд із водограєм. Отже, люди казали правду!

Відчинивши високі двері до королівських покоїв, принц побачив принцесу, що спала.

– Це ви, мій принце! – вигукнула вона, прокинувшись від його поцілунку.

Разом із принцесою ожив весь палац. Вартові, крекчучи, підвелися з землі, собаки весело загавкали, а на кухні вперше за сто років знову загримотіли каструлями.

У дверях стояли король, королева та придворні. Усі сяяли від щастя.

– Хай живе наш рятівник! – вигукнув король. – Такого прекрасного юнака варто було чекати аж сто років! За те, що ви зняли з мого королівства страшне закляття, я виконаю будь-яке ваше бажання!

Принц схилив голову.

– Лишень одне смію я попросити у вас, ваша величносте, – руку вашої прекрасної дочки.

Король і королева перезирнулися.

– Яз радістю віддам її тобі, – відповів король.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)