Солдат Іванко (білоруська казка)

***

Солдат Іванко (білоруська казка)

Служив солдат Іванко двадцять п’ять років, вислужив синій квиток і пішов додому.

І мав він при собі тільки три копійки грошей. А був цей солдат добрий вдачею. От він іде, летить назустріч жучок:

– Добрий день, солдате!

– Добрий день, жучку!

– Служив ти, солдате, двадцять п’ять років?

– Служив.

– Вислужив синій квиток і три копійки грошей?

– Вислужив.

– Дай мені одну копійку!

Я тобі, як біда буде, у пригоді стану.

Солдат віддав йому копійку. Жучок підхопив копійку й полетів своєю дорогою.

Іде солдат і думає: «Дарма, ще в мене дві копійки залишилося: за одну чарку вип’ю, а за другу тютюну куплю». Щойно він так подумав, як бачить – біжить мишка:

– Добрий день, солдате!

– Добрий день, мишко!

– Служив ти, солдате, двадцять п’ять років?

– Служив.

– Вислужив синій квиток і три копійки грошей?

– Вислужив.

– Дав жучкові копійку?

– Дав.

– Дай і мені одну копійку! Я тобі, як біда буде, у пригоді стану.

Добрий солдат дав і мишці копійку. Мишка схопила копійку й потягла в свою нірку. «Ну що ж,– думає солдат, ідучи далі,– пити не буду, куплю за останню копійку тютюну й так дійду». Щойно він це подумав, як бачить – повзе рак з-під містка:

– Добрий день, солдате!

– Добрий день, раче!

– Служив ти, солдате, двадцять п’ять років?

Служив.

– Вислужив синій квиток і три копійки грошей?

Солдат Іванко (білоруська казка)

Вислужив.

– Дай мені одну копійку. Я тобі, як біда буде, у пригоді стану.

Віддав добрий солдат й останню копійку, а сам пішов далі.

Приходить у велике місто. Бачить коло царського палацу повно народу. І всі багаті – князі та королі, генерали та гусари. Одні на сопілках і на скрипках грають, другі веселих пісень співають, треті різні штуки показують. Особливо один королевич з пір’ям на капелюсі старається усіх розштовхує, сам наперед рветься.

– Що тут таке? – питається солдат Іванко в царського слуги.

– Та от,– відповідає слуга,– справа яка: є в царя дочка єдина, яка зроду ще не сміялася, і ніхто не може її розсмішити. А цар оголосив, що той, хто її розсмішить, стане її чоловіком.

Солдат підбадьорився, підкрутив вуса і ну пробиратися ближче до палацу. «Може, думає, – мені пощастить її розсмішити?»

– Куди ти, брудний солдате, прешся? – гримнув на нього королевич з пір’ям на капелюсі.– Тут без тебе женихів не бракує!

Схопив він його за комір і випхнув геть. Солдат спіткнувся й гепнувся в брудну калюжу – щойно перед цим великий дощ, пройшов.

Підвівся солдат – мокрий, замурзаний, шинелька в грязюці. «Оце так пригода!– думає. – Як же тепер висушитися. Ех, якби тут жучок, мишка й рак були, може, вони мені в біді допомогли б?»

Тільки-но він так подумав, як стали перед ним жучок, мишка й рак.

– Ну що,– питаються,– в тебе, солдате, за біда?

– Та так і так,– відповідає солдат.

– Скидай свою шинельку! Солдат скинув. Жучок,

мишка й рак підхопили шинелю й поволокли на річку.

Угледіла це царська дочка з палацу – здивувалася: що за комедія?

Попрали солдатові помічники шинелю й потягнули на берег сушити. Став рак на шийці, клішні вгору підняв, а жучок з мишкою повісили на клішні шинелю. Рак не втримався – повалився в грязюку разом із шинелею... Знову потягли вони шинелю в річку прати. Випрали і знову на рачачих клішнях розвісили. Мишка викручує, а жучок навколо шинелі літає, крильцями махає, вітер наганяє, щоб швидше сохла.

Солдат Іванко (білоруська казка)

Царівна дивилася, дивилася на все це та й засміялася. Пішла до батька й каже:

– Ніхто ні з князів, ні з королів, ні з генералів не розсмішив мене, а розсмішив простий солдат. За нього я й піду заміж.

Цар хоч і не радий, що його зятем буде простий солдат, та нічого не вдієш.

Став солдат чоловіком царевої дочки, а жити в палаці не хоче.

– Я до палаців,– каже,– не звик, житиму в простій хаті. Ти мені, жінко, тільки солдатських харчів присилай і тютюну побільше.

Побудували йому просту хату в царському саду, він і зостався там жити.

Живе й лиха не знає.

Тим часом королевич з пір’ям на капелюсі сам став королем, але ніяк не міг забути кривди, що царівна вийшла заміж не за нього, королевича, а за простого солдата. Зібрав він своє військо і пішов на царя війною.

Посилає цар дочку по солдата – пора на війну їхати.

– Ні,– каже солдат дружині,– на війну я не поїду: я вже відслужив своє – в мене синій квиток.

Заплакала дружина й сама поїхала з батьком на війну, а солдат набив у люльку цілу восьмушку тютюну й так запахкав, що ввесь царський сад димом заволокло. Викурив люльку й каже сам собі:

– Ех, якби були тут жучок, мишка й рак! Вони б мені порадили, як того короля перемогти.

Тут як уродились перед ним жучок, мишка й рак:

Що скажеш нам, добрий солдате? Чого кликав?

– Та от хочу з вами порадитися, як короля перемогти.

– Добре,– кажуть ті.– Ми тобі допоможемо.

Солдат Іванко (білоруська казка)

Мишка з раком принесли з царських погребів меч-кладенець, а жучок полетів у чисте поле й привів богатирського коня зі срібною гривою.

Кінь стукнув перед солдатом копитом і каже:

– Лізь, Іванку, мені в праве вухо, через ліве вилізь.

Уліз Іванко коневі в праве вухо, через ліве виліз і став

таким молодцем-богатирем, що ні в казці сказати, ні пером описати.

– А тепер сідай на мене,– каже кінь.

Сів Іванко на богатирського коня й поїхав на війну. Приїжджає, бачить – королівське військо б’є царське військо.

Стукнув Іванко шпорами коня під боки й ринувся в гущу королівського війська. Як махне мечем-кладенцем, то по правий бік військо як полова сиплеться, по лівий – як солома стелиться. Цілий день, від ранку до вечора, воював Іванко. Побив-помолотив він вороже військо, підлетів до короля, відтяв йому руки по самі плечі й поїхав до царя.

Цар, звісно, не впізнав його.

– Скажи, добрий молодче,– питається цар,– хто ти будеш, якого роду-стану?

Солдат нічого йому не відповів.

– Чим же тобі віддячити за твою хоробрість?

– Нічого мені не треба,– каже солдат,– тільки дай мені свою царську хустинку на пам’ять.

Цар дав йому свою хустинку.

Приїхав Іванко в сад, уліз коневі в ліве вухо, через праве виліз і став таким, як був. Пустив коня на волю, а сам пішов у свою хату.

Повернулися цар з дочкою з війни. Усюди трублять, вистрибують, співають: така радість усім!

Приходить царівна до солдата Іванка.

– Ех,– каже,– даремно ти не поїхав з нами! Хоча б подивився, що там було: скільки війська, скільки гармат! Та не перемогли б ми короля, коли 6 не один хоробрий рицар. Як налетів він, то все королівське військо побив-помолотив і самому королеві відтяв руки по самі плечі. І хто він невідомо. От якби це мій чоловік таким був! А то не поталанило мені, бідній, на доброго чоловіка... Не чоловік у мене, а недотепа!

– Ти, жінко, не лай мене, а неси хутчій солдатських харчів і тютюну, – каже Іванко.

Принесла жінка всього, їсть солдат свої харчі, курить махорку.

Вилікувався той безрукий король та й знов оголосив, що йде війною на царя і його дочку. І не один, а з двома іншими королями разом.

Збирається цар на війну, посилає дочку по чоловіка.

– Ах,– каже вона,– чоловіче мій наречений, знову йде на наше царство велике військо аж трьох королів. А батько мій старий уже – воювати не може. Чи не поїхав би ти за нього?

– Куди мені їхати,– каже солдат.– Я своє відвоював.

– А коли вони нашу землю завоюють, що ми тоді робитимемо?

– Не завоюють! Той хоробрий рицар допоможе вам.

– Та ми ж не знаємо, хто він і де його шукати...

– Дарма, він сам вас знайде.

Солдат Іванко (білоруська казка)

Заплакала дружина й поїхала зі старим батьком на війну.

А солдат поїв усі харчі, викурив увесь тютюн і каже сам собі:

– От якби тепер тут мої помічники були – жучок, мишка й рак!

Щойно він так сказав, як з’явилися перед ним жучок, мишка й рак:

– Що скажеш нам, добрий солдате?

– А от хочу з вами порадитися, як трьох королів перемогти.

– Добре,– кажуть солдатові помічники. – Ми тобі до-поможемо.

Притягли мишка з раком з царських погребів новий, у три рази більший меч-кладенець, а жук полетів у чисте поле, в зелені луги і привів звідтіля нового богатирського коня з золотою гривою. Кінь тупнув копитом і каже:

– Лізь, Іванку, мені в праве вухо, в ліве вилізь.

Уліз Іванко в праве вухо коня, у ліве виліз і став таким молодцем-богатирем, що ні в казці сказати, ні пером описати.

– А тепер сідай на мене, поїдемо королівські війська молотити.

Сів Іванко на богатирського коня й поїхав на війну. Приїжджає, а там королівські війська царя з дочкою оточили і кричать, щоб у полон здавалися.

Як урізався Іванко у вороже військо, як почав бити його... Праворуч махне – військо, як полова, сиплеться, ліворуч махне – як солома стелиться. Кого сам рубає, а кого кінь копитами топче. Три дні і три ночі воював Іванко. Побив-помолотив усе вороже військо, потім підлетів до безрукого короля й зітнув йому голову.

– Тепер тобі, поганцю, більше на нашу землю не ходити! – каже Іванко.

А два інші королі ледве живі втекли.

Під’їхав Іванко до царського шатра. Цар з радістю зустрів його.

– Хто ти такий? – питається цар.– Якого роду-стану?

Іван нічого не відповів.

Солдат Іванко (білоруська казка)

– Чим же тобі віддячити, хоробрий рицарю?

– Нічого мені,– каже Іванко,– не треба, дай тільки на пам’ять золотий перстень твоєї дочки.

Вельми ж сподобався царівні рицар; вона й віддала йому свій золотий перстень.

Сів Іванко на коня, та тільки його й бачили. Приїхав додому стомлений, не зміг навіть коневі в ліве вухо влізти, у праве вилізти, а як сніп звалився на траву й заснув богатирським сном.

Спить він добу, спить другу, а кінь пасеться в саду, бо господар не встиг його від себе відпустити.

На третю добу повернувся цар з війни. І тут такий бал пішов по всій столиці! Музика грає, народ веселиться.

Пішла царівна в сад до свого чоловіка. «Може, він там уже з голоду помер?» – думає.

Увіходить у хату, дивиться – нікого нема. Вона туди-сюди, аж бачить у саду золотогривий кінь пасеться, а біля нього вродливий рицар спить.

Підійшла царівна до рицаря й побачила на його руці свій золотий перстень, а з кишені ріжок батькової хустинки стирчить... Розбудила царівна рицаря.

– Хто ти будеш, славний рицарю? – питається.

– Як хто – чоловік твій, солдат Іванко! – відповідає рицар.

Зраділа царівна, що таким красенем став її чоловік, узяла його за руку, повела до батька.

– От,– каже,– тату, хто нас із біди вирятував: чоловік мій, простий солдат Іванко!

І показала батькові свій золотий перстень і його іменну царську хустинку.

Ну, Іванко не став більше лізти богатирському коневі в ліве вухо, а так і зостався славним богатирем.

Кажуть, він і тепер живе.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)