Слонова Кістка (в’єтнамська казка)

***

Слонова Кістка (в'єтнамська казка)

З давна так повелося, що, коли наставав сухий сезон, селяни ловили рибу. О цю пору риба збиралася у великих затоках.

Пішла якось з односельцями й Ірітова бабуся. Була вона вже зовсім старенька й сива, майже сліпа. Вона дуже любила свого онука Іріта.

Діставшись великої затоки, люди заходили в воду й починали бігати, щосили б’ючи по воді ногами, щоб оглушити рибу. Очманіла риба спливає, тут її й ловлять.

Ірітова бабуся теж зайшла у воду. Ходила по затоці туди й сюди, розставивши руки, щоб ненароком на когось не наскочити.

За якусь хвилину риба спливла. Люди стали виловлювати її. Риба стрибала і знов падала у воду, здіймаючи бризки. Люди радісно перегукувалися.

Риби зловили багато, і великої, і малої – всякої.

Ірітова бабуся водить-водить сачком, витягне його з води – а в ньому порожньо. Сяде на березі й журиться. Хоч би кілька рибинок спіймати, аби було що засмажити онукові!..

Знову заходить вона у воду, знову водить сачком, але риба так і не ловиться. Тільки равлик спіймався.

Тричі викидала бабуся того равлика, а він знову попадався в сачок, тільки він – і більш нічого. А вже й звечоріло. Люди порозходилися.

«Що ж,– думає бабуся,–понесу онукові хоч цього равлика».

Другого дня пішла бабуся на поле і онука Іріта з собою взяла. Сонце Підбилося вже високо, а бабуся все полола бур’яни.

Іріт сидів край дороги і грався равликом, приспівуючи:

Равлику, равлику!

Твоє м’ясо смачненьке,

Твоя мушля гарненька!

А в цей час ішов дорогою купець, що торгував коровами й волами. Йому сподобалась Ірітова пісенька. Прив’язав він корів і волів, підійшов і каже:

– Яка гарна мушля! Дай її мені, я віднесу своїм дітям на гостинець, а тобі натомість дам телятко. То як, Іріте, міняймося?

– Я не знаю... Піду спитаю в бабусі. Якщо бабуся дозволить, то поміняємось.

Купець сів чекати, а Іріт подався до бабусі, що невтомно орудувала сапкою.

– Бабусю! Там якийсь чоловік хоче на теля виміняти мою мушлю. Ви дозволяєте?

– Не велика цінність та мушля! Міняй, онучку.

Іріт прибіг до купця.

– Ну як, Іріте, бабуся погодилась? – спитав купець.

– Бабуся сказала, щоб не мінявся. Ця мушля мені самому потрібна. Тож ідіть собі,– відповів Іріт і знову заспівав:

Равлику, равлику!

Твоє м’ясо смачненьке,

Твоя мушля гарненька!

А в цей час ішов дорогою торговець гонгами. Почувши Ірітову пісеньку, підійшов до хлопчика й спитав:

– Що там у тебе таке гарне?

– Мушля від равлика, дядьку.

– Оце так мушля! Нумо мінятися! Я дам тобі за неї кілька гонгів.

– Зачекайте трохи, я піду спитаю в бабусі.

Бабуся дуже зраділа. їй давно хотілося мати набір добрих гонгів. Вона дала дозвіл.

Та Іріт не схотів мінятися. Сказав торговцеві, що бабуся не дозволяє.

Минали дні за днями. Бабуся з онуком так само вранці ходили на поле, а ввечері поверталися додому. Бабуся виполювала бур’яни, а Іріт сидів край дороги й, наспівуючи, грався мушлею. І кожного разу всі купці, що минали їх, пропонували обміняти мушлю. Іріт кожного разу бігав до бабусі питати дозволу, бабуся дозволяла, а Іріт не мінявся.

Якось дорогою простував торговець лимонами. Він запропонував Ірітові за мушлю цілий кошик свого товару.

– Посидьте, а я побіжу спитаю дозволу в бабусі,– як завжди, відповів Іріт.

Бабуся сказала:

– Тобі стільки разів пропонували за мушлю такий вигідний обмін, і ти не погоджувався. А тепер ось – лимони! Хто їстиме таку кислятину? Піди скажи торговцеві, що бабуся не дозволяє.

Іріт і каже торговцеві:

– Бабуся дозволила мінятися.

– То й добре.

– Лимони кладіть сюди, а мушлю забирайте, нехай ваші діти граються.

Одержавши цілий кошик золотистих лимонів, Іріт дуже зрадів. Лимони

він поїв, а кісточки посадив за хатою.

Лимонні дерева зацвіли, коли Іріт був уже парубком. Того дня селяни вирушали на далекі торги; пішов з ними й Іріт.

Спливав час. Вже поспіли плоди. Ірітова бабуся не мала спокою. Спершу на її подвір'я стали прилітати пташки, щебетали, просили дозволу скуштувати лимонів. Потім протоптали сюди стежку дикі кабани, мавпи й інші звірі – всім хотілося поласувати лимонами.

А якось уранці бабуся почула важке тупотіння. То наближалося стадо слонів.

– Гей, бабусю! – гукнув ватажок слонів.– Дозволь нам скуштувати лимонів.

– Це лимони мого онука.– відповіла бабуся.– Він і сам ще їх не куштував.

– Як не дозволяєш, ми й без дозволу наїмося!

Ватажок слонів повів усе стадо в садок, і вони їли лимони, скільки хотіли, а тоді вже пішли.

Лимонів з кожним днем меншало, і бабуся гірко плакала й журилася тим, що Іріт так і не скуштує вирощених ним плодів.

Коли слони прийшли втретє, бабуся вирішила, що не пустить їх до лимонів.

– Якщо ти не пустиш нас до лимонів,– сказав ватажок слонів,– ми розвалимо твою хату, а тебе розтопчемо!

З цими словами ватажок просунув під навіс свою величезну голову.

– Пускаєш чи ні? – спитав він.

Одним порухом голови він одірвав навіс од хати.

– Рятуйте! – плачучи, гукнула бабуся до сусідів, але сусіди мовчали – боялися, щоб слони і їхніх хат не зруйнували.

Що було робити бабусі? Схопила вона пляшку з гасом і непомітно линула слонові на голову.

– Чуєш, як смердить? – питає бабуся в слона.– То твій мозок уже зіпсувався. Якщо пробудеш тут іще хвилину – помреш.

Слон помацав хоботом свою голову, потім утягнув хоботом повітря – справді смердить!

Він злякався й побіг у ліс. Біг і нюхав. Сморід не зникав, і слон надавав ходи. Так він проминув хтозна-скільки гір і лісів. Що дужче біг, то дужче смерділо. Кінець кінцем він упав і вже більше не звівся – в нього розірвалося серце.

Іріт не повертався з торгів. На гіллі вже не лишилося жодного лимона. Бабусі було дуже жаль, що онук стільки років доглядав дерева, а плодів так і не скуштував. Вона часто плакала-тужила.

Аж якось уранці бабуся бачить – іде Іріт! Побачив, що бабуся плаче, та й питає:

– Чого це ви плачете?

– Слони геть обнесли твій лимонний садок. Що я могла вдіяти?

– А що було ще?

– Слон зруйнував навіс, мало не розвалив хату. Сусіди перестрашилися, боялись і носа випхнути. Я налила слонові на голову гасу, він почув сморід, злякався і втік до лісу. Мабуть, досі вже й живого немає. Та це й справедливо. Він зруйнував моє майно – то і йому не ждати добра. Піди, Іріте, по його сліду, подивись...

Іріт устав рано-вранці, поснідав, насипав у торбинку рису та й. подався в ліс. Слідів слонячих ніг було багато, але він вибрав найбільші.

Довго йшов Іріт по сліду, поки побачив мертвого слона. Іріт Обійшов його з одного боку, а за другий не зазирнув – слон був як пагорб завбільшки, а Іріт дуже стомився. Тож він нарвав листя, натрусив його на землю біля слона, ліг і заснув. Приснилося йому чи привиділось – тільки бачить: перед ним стоїть молода гарна дівчина й щось йому каже, а що – він не добере. Почув тільки такі слова:

– Візьми лівий бивень слона – і станеш ти спритним та вмілим, хоч яку справу тобі до снаги буде впорати. А як візьмеш правий, станейі ледачим й нахабним.

Іріт прокинувся. Дивиться – навколо ні душі. Він спантеличено поглядав то на землю, то на небо. Де ж поділася та гарна дівчина?

Іріт оглянув обидва бивні, а у вухах йому лунали слова дівчини: « Візьми лівий бивень – і станеш ти спритним та вмілим, хоч яку справу тобі до снаги буде впорати».

Він замилувався бивнем. А потім вийняв сокиру і вдарив слона по голові. Один раз тільки вдарив, а лівий бивень уже й додолу впав. Іріт поставив його стійма – довжиною бивень був такий, як Іріт на зріст. У бивень можна було дивитися, як у дзеркало.

Завдав Іріт бивня собі на плече та й пішов додому.

Бивень був менший за в’язанки дров і хмизу, що їх Іріт носив із лісу, але страх який важкий. Іріт ще двох-трьох пагорбів не минув, а вже підупав на силі. Прихилив бивень до дерева, а сам сів відпочити. Незчувся, коли й заснув. Прокинувся – аж перед ним лежать білий-білісінький варений рис і смажена курка. Став він їсти, чуючи, як прибуває йому сили. Попоївши, напився, завдав бивня на плечі й пішов додому.

– Ну що, слон мертвий? – спитала бабуся.

– Мертвий. Ось його бивень. Одна добра душа порадила мені брати лівий, тоді я стану спритним та вмілим, хоч яку справу мені до снаги буде впорати. А якби я взяв правий, то став би ледачий і нахабний. Я взяв лівий! Завтра його хтось купить, то ви, бабусю, справите собі добру одіж.

– Цей бивень, мабуть, чарівний. Його не можна продавати! Багатії і без бивня обійдуться. Поклади його в кухні.

Слонова Кістка (в'єтнамська казка)

Іріт узяв мату, сплетену з пальмового листя, загорнув у неї бивня й обережно поклав на сволок.

Іріт і бабуся щоранку ходили на поле. Повернуться ввечері – а під навісом висить нова гарна одіж. А в хаті – велика корзина шеретованого рису, повні-повнісінькі відра води.

Бабуся кликала людей, розпитувала, чи не бачили, хто приніс їм одіж. Вона побоювалась, що хтось когось пограбував, а на них наводить слід. Але ніхто нікого не бачив, господарів одежі не знаходилось – то бабуся з Ірітом мусили забирати її до хати.

І так щоразу.

Зрештою Іріт вирішив підгледіти, хто це їм носить одіж.

Наступного ранку він поснідав, як завжди, взяв на плечі косу і пішов з бабусею мовби на сіножать. А сам з півдороги вернувся. Зайшов до хати і сховався в кутку. Незабаром він почув у кухні якийсь шурхіт. Дивиться – аж бивень тріснув, і з шпарини вийшла красуня дівчина. Дівчина відразу взялася до роботи: шеретувала рис, пряла пряжу, ткала полотно. Все вона робила спритно й весело.

Коли сонце почало хилитися до заходу, дівчина взяла відра й пішла по воду. Іріт вскочив у кухню й швиденько сховав бивня.

Дівчина викупалася в річці, набрала води, вернулася до хати. Тільки-но вона поставила відра, як Іріт питає:

– Ти людина чи донька духів?

– Не пускай мене більше в бивень! – просить дівчина.

– Не пущу. Тільки скажи правду.

– Я чарівниця. Звуть мене Слонова Кістка. Ти мене бачив, коли прийшов до лісу по сліду слона. Ти взяв бивень, тож і мене...

– Чому ти так довго не казала мені про себе?

– Якби я сказала, ти б не зумів мене вберегти. Прийшли б багатії і відібрали б мене.

– З сьогоднішнього дня ставай людиною.

– Я буду тобі за дружину.

– Який я радий! Працюватимемо разом і доглядатимемо бабусю.

Вони гомоніли, аж поки з поля прийшла бабуся. Як побачила дівчину,

замилувалася нею, а потім благословила її на шлюб з онуком.

Іріт і Слонова Кістка одружилися і стали жити щасливо. Роботи вони не боялись, будь-яка справа в них ладналася, то й достаток їх не минав.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)