Скарб (російська казка)

***

Скарб (російська казка)

В одному царстві жив собі дід із бабою у великій бідності. Багато чи мало часу минуло – померла баба. На дворі саме зима була люта, морозна.

Пішов дід по сусідах та по знайомих, просить, щоб допомогли йому викопати для баби могилу; тільки сусіди та знайомі, знаючи його велику бідність, усі до одного відмовились. Пішов дід до попа; а в них у селі був піп жадібний, безсовісний.

– Прошу вас, батюшко, – каже, – бабу поховати.

– А є в тебе гроші, чим за похорон заплатити? Давай, добродію, наперед!

– Перед вами нічого гріха таїти: нема в мене в хаті й копійки! Зачекайте трішки, зароблю – з лихвою заплачу; чесне слово, заплачу!

Піп не захотів і мови дідової слухати:

– Як нема грошей, не смій і приходити сюди!

«Що робити, – думає дід, – піду на цвинтар, вирию таку-сяку могилу і поховаю бабу сам».

От він прихопив сокиру та лопату й пішов на цвинтар; прийшов і почав могилу готувати: стесав зверху мерзлу землю сокирою, а там і за лопату взявся. Копав, копав і викопав казанок, глянув – а він повнісінький червінців насипаний, як жар блищать! Дуже зрадів дід: «Слава Тобі, Господи! Буде за що і поховати, і пом’янути бабу». Не став дід більше могили копати, взяв казанок із золотом і поніс додому.

Ну, з грошима певна річ – усе пішло як по маслу! Зразу знайшлися добрі люди: й могилу викопали, і труну змайстрували; дід послав невістку купити вина і наїдків та закусок різних – усього, як годиться на поминках, а сам узяв червінець у руку й поплентався знову до попа.

Тільки в двері, а піп на нього:

– Сказано тобі, діду, щоб без грошей не приходив, а ти знову лізеш!

– Не сердьтеся, батюшко! – просить його дід. – Ось вам золотий – поховайте мою бабу, повік не забуду вашої милості!

Піп узяв гроші й не знає, як діда привітати, де посадити, якими словами улестити:

– Ну, дідусю, будь певен, усе буде зроблено.

Дід поклонився й пішов додому, а піп із попадею повели про нього мову:

– Ач, кажуть: бідний, бідний! А він золотого відвалив. Багато за свій вік похоронив я знатних покійників, а стільки ні від кого не отримував…

Зібрався піп з усім причтом і похоронив бабу як годиться.

Після похорону просить його дід до себе пом’янути небіжчицю. Ось прийшли вони до хати, сіли за стіл, і звідки що й узялося: і вино, і наїдки, і закуски різні – всього вдосталь!

Гість сидить, за трьох наминає, на чуже добро поглядає.

Пообідали гості й почали по домівках розходитись; ось і піп підвівся. Пішов дід його проводити, і щойно вийшли на двір, піп бачить, що чужих більш нікого немає, і почав діда розпитувати:

– Слухай, добродію! Покайся мені, не лишай на душі жодного гріха – все одно, як перед Богом, так і переді мною: як тобі так швидко вдалося розбагатіти? Був ти мужик злиденний, а тепер звідки що й узялося! Покайся, добродію! Чию згубив ти душу, кого обікрав?

– Що ви, батюшко! Істинною правдою зізнаюся вам: я не крав, не грабував, не вбивав нікого; скарб сам у руки дався!

І розказав, як було діло.

Як почув це піп, аж затрусився від жадоби; повернувся додому, нічого не робить – день і ніч думає: «Такий нікчемний чоловік і отримав таку силу грошей. Як би тепер примудритися й відібрати в нього казанок із золотом?».

Сказав він про те попаді, стали вони вдвох радитись і нарадили.

– Слухай, матушко! А в нас же цап є?

– Є.

– Ну, гаразд, дочекаємось ночі і зробимо справу, як треба.

Пізно ввечері притяг піп у хату цапа, зарізав і обдер із нього шкуру – з усім, і з рогами, і з бородою; зразу ж натягнув на себе цапину шкуру й каже попаді:

– Бери, матушко, голку з ниткою, закріпи всюди шкуру, щоб не спала.

Попадя взяла голку-циганку та грубу нитку і обшила його цапиною шкурою.

І ось глупої ночі пішов піп просто до дідової хати, став під вікном і почав стукати і шкребтися. Дід почув шум, спохватився й питає:

– Хто там?

– Чорт…

– Наше місце святе! – зарепетував дід і почав хреститися та молитися.

– Слухай, діду! – каже піп. – Від мене хоч молися, хоч хрестися – не позбудешся; віддай краще мій казанок із грішми, бо я з тобою розправлюся! Ач, я на твоє горе зглянувся, скарб тобі показав – думав: трохи візьмеш на похорон, а ти все й загарбав!

Глянув дід у вікно – стирчать цапині роги й борода: так і є чорт! «Грець із ним і з грішми! – думає дід. – До того без грошей жив і після проживу!»

Дістав казанок із золотом, виніс надвір, кинув на землю, а сам до хати мерщій. Піп ухопив казанок із грішми й побіг додому.

Повернувся.

– Ну, – каже, – гроші наші! На, матушко, сховай подалі та бери гострий ніж, ріж нитки і знімай із мене цапину шкуру, поки ніхто не побачив.

Попадя взяла ножа, почала було по шву нитки різати – як поллється кров, як закричить він:

– Матушко! Боляче, не ріж! Матушко! Боляче, не ріж!

Почне вона пороти в іншому місці – те саме! По всьому тілу приросла цапина шкура.

Вже що вони тільки робили, що пробували, і гроші дідові віднесли назад – ні, нічого не допомогло: так і лишилася на попові цапина шкура.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)