Сіль (російська казка)

***

Сіль (російська казка)

В одному місті жив собі купець, у нього були троє синів: перший – Федір, другий – Василь, а третій – Іван. Жив той купець заможно, на своїх кораблях ходив у чужі землі й торгував усякими товарами.

Якось навантажив він два кораблі дорогими товарами й відправив їх за море з двома старшими синами. А меншому сину нічого не довіряв у торгівлі.

От як дізнався менший син, що його братів за море послали, одразу прийшов до батька й почав у нього проситися в чужі землі – себе показати, на людей подивитись.

Купець довго не погоджувався:

– Ти й голови додому не привезеш! – та все ж і йому дав корабель з найдешевшим вантажем: з колодами, шалівкою і дошками.

Зібрався Іван у путь-дорогу, відчалив од берега і скоро нагнав своїх братів.

Пливуть вони разом по синьому морю день, другий і третій, а на четвертий подули сильні вітри й відкинули Іванів корабель далеко, до якогось незнаного острова.

– Ну, хлопці, – закричав він матросам, – причалюйте до берега!

Пристали до берега, він зійшов на острів, наказав його чекати, а сам пішов стежкою; ішов, ішов і дістався до височезної гори, дивиться – в горі тій не пісок, не камінь, а чиста руська сіль.

Повернувся назад до берега, наказав робітникам усі колоди й дошки у воду покидати, а навантажити корабель сіллю.

Щойно це зробили, відчалив Іван від острова й поплив далі.

Довго чи швидко, далеко чи близько – приплив корабель до великого багатого міста, зупинився біля пристані і якір кинув.

Іван – купецький син пішов у місто й вирушив до тамтешнього царя бити чолом, щоб дозволив йому торгувати по вільній ціні; а на показ поніс вузлик свого товару – руської солі.

Одразу доповіли про його прихід государю; цар його покликав і питає:

– Кажи, у чім справа – чого треба?

– Та к і так, ваша величносте! Дозвольте мені торгувати у вашому місті по вільній ціні.

– А яким товаром торгуєш?

– Руською сіллю, ваша величносте!

А цар про сіль і не чув: у всій державі їли без солі. Здивувався він, що воно за такий новий, небачений товар?

– Ану, – каже, – покажи!

Іван – купецький син розгорнув хустину; цар подивився й подумав нишком: «Та це всього-на-всього білий пісок!». І каже Іванові з насмішкою:

– Ну, брате, цього добра в нас і без грошей дають!

Вийшов Іван із царських палат дуже засмучений і спало йому на думку: «Дай-но піду до царської кухні та подивлюся, як там кухарі страви готують – яку вони сіль кладуть?».

Прийшов до кухні, попросився перепочити трішки, сів на стілець і придивляється. Кухарі тільки й бігають узад-уперед: хто варить, хто смажить, хто ллє, а хто на сковороду яйця б’є.

Бачить Іван – купецький син, що кухарі й не думають солити страви; діждав хвилини, як вони всі з кухні повиходили, узяв та й сипнув солі, скільки треба, в усі наїдки і приправи.

Настав час обід подавати; принесли першу страву. Цар скуштував, і вона йому такою смачною здалася, як ніколи раніше; подали другу страву – ця ще більше сподобалась.

Покликав цар кухарів і каже їм:

– Скільки літ я царствую, а ніколи так смачно ви не готували. Як ви це зробили?

Відповідають кухарі:

– Ваша величносте! Ми готували по-старому, нічого нового не додавали; а сидить у кухні той купець, що приходив вільного торгу просити, чи ж не він підсипав чогось?

– Покличте його сюди!

Привели Івана – купецького сина до царя.

– Винуватий, царю-государю! Я руською сіллю всі наїдки і приправи присмачив; так у наших краях заведено.

– А по чім сіль продаєш?

Іван зметикував, що діло налагоджується, й відповідає:

– Та не дуже дорого: за дві міри солі – міра срібла й міра золота.

Цар погодився на таку ціну й купив у нього весь товар.

Іван насипав повний корабель сріблом та золотом і став чекати попутного вітру; а в того царя була дочка – прекрасна царівна, захотілося їй подивитись на руський корабель, і проситься вона в свого батька на корабельну пристань. Цар відпустив її.

От вона взяла із собою нянечок, мамок і красних дівчат та й поїхала руський корабель оглянути. Іван – купецький син почав їй показувати, що і як називається: де вітрила, де снасть, де ніс, де корма, – і завів її до каюти; а матросам наказав мерщій якоря відрубати, вітрила поставити і в море виходити. І такий потужний попутний вітер їм був, що вони скоро відійшли від того міста на велику відстань.

Царівна вийшла на палубу, дивиться – навкруги море. Іван – купецький син почав її втішати, умовляти. Царівна скоро усміхнулась і припинила журитися.

Довго чи ні плив Іван з царівною морем, доганяють його старші брати; довідалися про його завзяття і щастя й дуже позаздрили; прийшли до нього на корабель, схопили його за руки й кинули в море, а потім між собою жереб кинули, і старший брат узяв царівну, а середульший – корабель зі сріблом і золотом.

І сталося тоді, як кинули Івана з корабля, плавала поблизу одна із тих колод, які він сам повикидав у море. Іван ухопився за ту колоду і довго плавав з нею морською гладдю; нарешті прибило його до невідомого острова.

Вийшов він на землю і пішов берегом. Трапився йому назустріч велетень зі здоровецькими вусами, на вусах рукавиці – вачеги – висять: після дощу сушить.

– Чого тобі тут треба? – питає велетень.

Іван розповів йому все, що сталося.

– Хочеш, я тебе додому віднесу? Завтра твій старший брат із царівною одружується; сідай-но мені на спину.

Узяв його, посадовив на спину й побіг через море; тут в Івана шапка з голови спала.

– Ой, – каже, – я ж шапку загубив!

– Ну, брате, далеко твоя шапка – верст п’ятсот позаду лишилося, – відповів велетень.

Приніс він його на батьківщину, опустив на землю й каже:

– Дивися, нікому ж не кажи, що ти на мені верхи їздив; а похвалишся – горе тобі буде.

Іван – купецький син обіцяв йому не хвалитися, подякував велетневі й пішов додому.

Приходить, а там уже всі за весільним столом сидять. Як побачила його прекрасна царівна, мерщій вискочила з-за столу, кинулась йому на шию.

– Ось, – каже, – мій наречений, а не той, що за столом сидить!

– Що таке? – питає батько.

Іван йому розповів про все: як він сіллю торгував, як царівну викрав і як старші брати його в море кинули.

Батько розсердився на старших синів, прогнав їх із дому геть, а Івана одружив із царівною.

Почався у них веселий бенкет; на бенкеті гості випили й почали вихвалятися: хто силою, хто багатством, хто молодою дружиною. А Іван сидів, сидів та сп’яну сам похвалився:

– Це ще що за похвальби! От я можу похвалитися: на велетні через море верхи їхав!

Тільки-но вимовив – тієї ж миті з’являється велетень біля воріт:

– Ой, Іване – купецький сину, я тобі наказував не хвалитися мною, а ти що зробив?

– Пробач мені, – каже Іван – купецький син. – То не я хвалився, то хміль хвалився.

– Ану покажи: що воно за хміль?

Іван наказав привезти сорокову діжку вина та сорокову діжку пива; велетень випив і вино й пиво, захмелів і пішов усе, що потрапляло під руку, ламати і руйнувати. Багато шкоди накоїв: сади поваляв, хороми зруйнував! Потім і сам упав і спав безпробудно три доби.

А як прокинувся він, почали йому показувати, скільки він біди накоїв; велетень страх як здивувався й каже:

– Ну, Іване – купецький сину, пізнав я, який хміль; не пий, не хвалися ти мною віднині й довіку.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)