Штукар-сопілкар (англійська казка)

***

Штукар-сопілкар (англійська казка)

Є в Англії морська затока Солент. А на березі її стоїть старовинне містечко Ньютаун. Тепер воно затишне, спокійне. А колись його вулиці виповнювались пронизливим писком-виском: у містечку розвелася сила-силенна щурів. їх набралося стільки, що людям хоч кидай домівку та тікай світ за очі. Щури прогризали двері, стіни, підлогу, залазили в усі комори, засіки та скрині, з’їдали дочиста все, що траплялося, – борошно й сир, крупу й цукор. І навіть пивом-медом пригощалися!..

Та найбільш допікали міщанам безнастанна щурина біганина й пискотнява. За тим писком люди не чули одне одного і не могли спати вночі. А матерям доводилося очей не спускати з дитячих колисок. Бо як тільки котра натомлена мати склепить повіки, – в колиску вже вскочив щур – сяде й роздивляється немовля!

Ви спитаєте: невже у тому місті не було котів? Були. І намагалися ловити щурів. Але все марно: їх було стільки, що коти, врешті-решт, повтікали.

А щуролови?

Запрошували і їх з усієї країни. Але й ті не могли нічого вдіяти проти такої напасті.

Мер міста й радники з ранку й до вечора сушили собі голови в міській ратуші, та даремно. І не дивина: голови у них великі, а розуму катма.

От якось сиділи вони, мізкуючи, що ж його робити, коли це вбігає міський стражник і до мера:

– Даруйте, ваша милість, вас хоче бачити якийсь чудний парубійко.

– Упусти його, – каже мер.

Хлопець зайшов. Справді, химерний якийсь: одежа з строкатих клаптів – синіх, зелених, червоних; у руках сопілка, сам високий, худорлявий, а очі пронизливі, гострі. Каже:

– Я – Штукар-Сопілкар. Чутка йде, шо у вас розвелися щури. Хочете, за п’ятдесят золотих я вам їх виведу, жодного не залишиться.

Мер і радники зраділи, але взялись торгуватися: скупі були, хоч і багаті. Та хлопець стояв на своєму. Довелося їм погодитись.

Вийшов хлопець із ратуші, приклав до губів сопілку – як заграє! Попливла над містом нечувана музика – сумна, аж за душу бере. Пішов він вулицями. А з дворів, з підвалів, з усіх нір і дірок почали щури вискакувати. Вибігають – і вслід за Сопілкарем. Великі й малі, старі й молоді – всі сунуть за ним лавою. Попіднімали писки – всі як один слухають сопілку! А хлопець пройде трохи та й зупиниться: почекає, щоб щури не відставали.

Пройшов він Срібною вулицею, повернув на Золоту. В кінці Золотої вулиці – пристань, далі простяглася затока Солент.

Міщани скупчилися біля вікон, подих затамували – дивляться: що ж далі буде? А щури так поспішають за тим хлопцем!

Та ось уже й берег. Сопілкар скочив у човен і поплив на глибину, та грає-грає! Щури, ніби зачаровані, нічого не бачать, тільки ту сопілку й чують: так вона солодко грає, мов кличе їх за собою. Кинулись у воду. А тут саме відплив настав – вода спала – загрузли щури й пропали.

Почався приплив. Повернув Сопілкар човна, вийшов на берег. Міщани вибігли на вулиці, кричать: “Слава!” І на радощах шапки вгору. Дзвони в церквах дзвонять. Ще б пак: жодного щура в місті не зосталось!

Підійшов хлопець до ратуші, а там його вже мер і радники чекають. Переступають з ноги на ногу, чухають потилиці: шкода їм п’ятдесят золотих віддавати. Через тих щурів міська скарбниця, мовляв, зовсім зубожіла. Де ж їх узяти, тих п’ятдесят золотих? Та й за що їх платити? Що він такого зробив, цей хлопець? Пограв на сопілці й покатався на човні! Ну то й що? Це й ми, мовляв, самі могли б зробити. От мер і каже:

– Ти ж бачиш, хлопче, які ми бідні. П’ятдесят золотих – це надто великі гроші. Бери двадцять. Більше ти не заробив.

А хлопець йому:

– Ви пообіцяли п’ятдесят. Платіть, як домовились. Бо я вам такої заграю, що не до шмиги буде.

– Нічого він нам не зробить, – стиха каже мер до радників. – Щури всі потопилися, вже їх не оживити.

А тоді повернувся до хлопця та як гримне:

– Ах ти ж поганцю! Ти ще й страхати насмілився! Геть із нашого міста, волоцюго!

Посміхнувся хлопець.

– Гаразд, – каже, – я піду.

Повернувся, приклав до губів сопілку й пішов. Знов заспівала сопілка, тільки вже весело, жваво, наче кликала до танцю, до гри. І на цей голос звідусіль почали вибігати діти – з дворів і з будинків, більші й менші, школярі й підмайстрики.

Сміючись і підстрибуючи, вигукуючи й пританцьовуючи, хлопчики й дівчатка, побравшись за руки, бігли за Сопілкарем. А той пройшов Золотою вулицею й звернув на вулицю Срібну. Вона ж вела до великого темного лісу. Там росли могутні дуби і розлогі буки, й тягнувся той ліс без кінця-краю. Саме туди й попрямував Сопілкар, усе награючи на своїй сопілці. А за ним поспішала гомінка юрба дітей. Ось вони вже й у лісі. Ще якийсь час мигтів поміж деревами строкатий Сопілкарів одяг і чувся веселий дитячий сміх. Та ось усе зникло, гомін подаленів, аж поки й зовсім стих у лісовій гущавині.

Отоді-то жахнулись, мов прокинулися, міщани! Отоді вони пожалкували, що так необачно повелися зі своїм рятівником...

Але марно вони вдивлялися в ліс, марно дослухались, чи не залунають звідтіля дитячі голоси. Ніколи більше не довелось їм побачити ані своїх дітей, ані химерно вбраного хлопця з чарівною сопілкою.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)