Штефанова біда (українська народна казка)

***

Штефанова біда (українська народна казка)

Жив колись у нашому селі великий панисько. У нього були красні маєтки-фільварки і добра повнісінькі комори. А коло його лану мав кавальчик поля бідний чоловік, що Штефаном звався.

Одного дня Штефан пішов у поле і жне собі жито. Нажав кланю, сів відпочивати. Раптом глянув, а перед ним пташка – хап колосок і – фурк до панської скирти, хап і фурк...

– А най тебе шляг трафить! – розсердився бідняк.– Ти що, псявіро, виробляєш? Куди це носиш мою працю?

– До пана...

– А чому до пана, колька б тебе напалаї

– Бо я – панське щастя.

Штефанові аж в очах потемніло від злості.

– Я мучуся тут до кривавого поту, а ти крадеш для пана? Чорна би вам година була! Таж твій товстий пан, а моя свиня – то брат і сестра!

– А мені однаково. Служу йому, бо я – його щастя.

– Мой-мой-мой! – забідкався Штефан.– А де моя доля?

– У сусіднім селі, під вербою...– відповіла пташка.– Іди й не вертайся сюди...

Та чоловік подумав і каже:

– Чого я маю десь блукати? Печені перепелиці ніде не падуть з неба.

Увечері Штефан вернувся додому, але не міг ні їсти, ні спати. Все думав про те, що говорила йому пташка. Ади, щастя десь аж у сусідстві, бо тут неправда у чоботях, а правда в постолах.

Уранці все-таки запріг свою дерлогу і наказав жінці:

– Бери, небого, діточок і сідай на фіру. Наше щастя таке, як у курки, котра качат водить.

Вйокнув, і коні рушили. їхали, скільки їхали, коли Штефан згадав, що забув сокиру. Каже жінці:

– Зачекай тут, а я побіжу, бо шкода сокири...

Побіг. Узяв сокиру і вже хотів іти, але біда з горища – скік йому на шию і вчепилася, як чорт старої верби.

Згадав слова пташки, щоб не вертатися додому, але все пропало. Іде й журиться. Дістав тютюну і скрутив цигарку. Біда дивиться й каже:

– Дай і мені табаки понюхати.

– Злазь із шиї й нюхай, бодай тебе пси нюхали,– сердиться бідний чоловік.

Біда залізла в пушку-табакерку. Штефан – трась і закрив кришку.

– Тепер там сиди, ніхтолице! Я тебе навчу, як маєш збиткуватися з бідного чоловіка!

– Випусти, я більше не буду тебе мучити,– проситься біда.

А Штефан і не слухає. Пішов до старого-престарого дерева та й засунув пушку з бідою в дупло.

Вернувся до фіри, і рушили далі. Приїхали в сусіднє село. Ходить Штефан вулицями й питає людей, чи не бачили вони десь його щастя. А люди як люди – сміються з дивака, беруть його на гоцьки.

Коли стемніло, Штефан виїхав на толоку, де цигани звикли розкладати шатра. Переночували там на фірі. А вранці знову журиться – куди їхати? Але діти бігали зарінком попід верби і пужалн жаб. Раптом один із хлопчиків гукнув:

– Адіть, як щось там блискає!..

Штефан подивився: з-під землі насправді засвітилося. Взяв рискаль, почав копати. Копає, копає – і викопав цілу гелетку золота. Висипав те золото в мішок і копає далі, аж чуприна мокріє. Викопав гелетку діамантів. Висипав у мішок і далі увихається. Але за третім разом не викопав нічого.

– Доста й того! – сказав Штефан жінці.

Сіли на фіру – і в село. А там перезвідують:

– Не знаєте, хто продає хату? Але файну і з великим садом?

– Ота, що під бляхою, якраз продається,– сказали їм люди.

Штефан купив будинок і зажив з родиною щасливо: придбав корівку, кілька овець, порося і все, що потрібно було для господарки.

Живе русин, не журиться.

А якось пан із його села почув про Штефана і захотів знати, як той розбагатів. Одного дня приїхав до чоловіка в гості. Та коли сів до столу – їв як не своїм ротом. Нарешті озвався:

– Ти говорив, Штефане, що як нема орання зрання, то пополудні вже не сподівання. Звідки в тебе такі гаразди?

– Вони мені приснилися,– хитрує чоловік.– Потім вичитав...

– Як? Де?

– Та, ади, як їхати до нашого села, є одна стара верба. У вербі є дупло, а в дуплі – пушка з тютюном і там такий папірчик.

Панові не треба було більше. Він схопився з лавиці й гукнув візникові:

– Вйо, до старої верби!

Коні раз-два примчали туди. Панисько рушив до дупла і – хап табакерку. Отворив її, а звідти Штефанова біда – скік йому на шию!

– Тепер ти вже, паночку, будеш мене носити до самої смерті.

Пап із бідою сів на фіру і тільки надувся, як воша на морозі. Проїхали кілька кроків, а кінь – геп на землю, здох. Проїхали ще трохи – і другий кінь упав. Якось дотеліпався пан додому і нараз ліг на ліжко. Ледве задрімав, як розбудив його страшний крик:

– Горимо! Пожежа!

Панський палац і все господарство згоріло дотла.

Панисько вийшов на вулицю з бідою на шиї. Відай, носить її і донині, коли не здох, як і його коні.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)