Сартакпай (алтайська казка)

***

Сартакпай (алтайська казка)

На Алтаї, біля гирла ріки Іни, жив богатир Сартакпай. Коса в нього до землі, брови – як той густий чагарник. М’язи тверді, як наріст на березі.

Коли він полював, то жодній птасі не щастило пролетіти в нього над головою. Він поціляв без промаху.

Прудконогих оленів, сторожку кабаргу бив улучно. На ведмедя, на барса ходив сам-один, мщно тримаючи в руках свого трипудового списа з дев’ятигранним вістрям.

Не пустували його мисливські мішки-арчимаки, до сідла завжди було приторочено свіжу дичину.

Син Сартакпая, Адучи-мерген, здалеку вчувши розмірений тупіт копит чорного інохідця, вибігав стрічати батька.

Дружина синова, невістка Оймок, готувала для старого вісімнадцять різних страв із дичини, дев’ять різних напоїв з молока.

І все ж не був щасливим, не був веселим славетний богатир Сартакпай. Удень і вночі він чув плач затиснених горами алтайських річок. Марно кидалися з каменя на камінь бурхливі води, не було їм дороги до моря. Гірко стало Сартакпаю від їхнього безперервного стогону. І надумав старий пробити алтайським рікам дорогу до Льодовитого океану.

Покликав він сина свого:

– Ти, синку, йди до Білухи-гори, пошукай шляхів для Катуні-ріки. Сам я рушу на схід до озера Юлу-коль.

Приїхав Сартакпай до озера, спішився, коня стриножив, пастися пустив, сам на ліве коліно став, указівним пальцем правої руки торкнувся берега Юлу-коля-озера, і слідом за його пальцем потекла із Юлу-коля ріка Чулушман. З веселою піснею ринули до неї усі ближні річки й ручаї, усі дзвінкі джерела.

Але крізь цей радісний гамір почув Сартакпай плач води в горах Кош-Агача. Він простягнув ліву руку і вказівним пальцем лівої руки провів у горах русло для ріки Башкаус.

Засміялася ріка, втікаючи з Кош-Агача, засміявся разом з водою і старий Сартакпай.

– Виявляється, лівою рукою я також працювати вмію! Однак не годиться таку справу лівою рукою робити.

Він повернув ріку Башкаус до горбів Кобаша і теж влив іі в ріку Чулушман.

– Тепер ти, Чулушмане, воду ручаїв і гірських річок в долину понесеш,– сказав Сартакпай і правою рукою повів води Чулушману вниз до Артибашу.

Тут Сартакпай зупинився:

«Де ж син мій Адучи? Чому не йде мені назустріч?»

– Злітай, друже чорний дятел, до ріки Катуні, поглянь, куди веде її Адучи-мерген.

Чорний дятел полетів до гори Білухи, і побачив він, що ріка Катунь швидко-швидко біжить на захід. Неподалік від Усть-Кокси наздогнав дятел силача Адучи. Той вів воду все далі.

– Навіщо на захід біжиш, Адучи-мерген?! – крикнув дятел. – Батько твій уже півдня жде тебе на сході, в Артибаші.

– Е-е, поспішив я, трішки помилився...– мовив Адучи і негайно повернув ріку на північний схід.– Через три дні я з батьком стрінусь.

Дятел, не спочиваючи, поспішив до старого богатиря:

– Славетний Сартакпаю, син ваш спершу трішки помилився, але схаменувся і тепер біжить за вами. Через три дні буде тут.

– Славний дятле, ти моє прохання уволив,– сказав Сартакпай, – за це я навчу тебе корм добувати там, де жодному птаху його не добути.

Дятел, схиливши голову набік, уважно слухав.

– Не шукай черв’яків у землі,– сказав Сартакпай,– не лови мушок на льоту. Не стрибай за гусінню по тонких гілках. Учепися кігтями за стовбур, постукай дзьобом по корі й гукни: «Кіук-кіук! Карати-каана син весілля гуляє, кіук! Одягніть жовту шовкову шубу, чорну боброву шапку, мерщій! Карати-каанів син на весілля вас кличе!» І всі жучки, мушки, комашки тої ж миті вибіжать до тебе.

З того часу дятел сидить на стовбурі, стукає дзьобом по корі й годується так, як навчив його старий Сартакпай.

Чекаючи на сина свого, Сартакпай три дні держав вказівний палець у долині Артибашу. За цей час під палець багато води натекло. Довге Телець ке озеро – то Сартакпаєвого пальця слід.

Нарешті Адучи-мерген прибіг. Катунь-ріку за собою привів. Тепер старий Сартакпай підняв пальця, і полилась із Телецького озера ріка Бій. Сартакпай пішов, прокладаючи дорогу Бію, новій рщі. Адучи прудко біг, ведучи Катунь. Ні на крок від старого не відстав!

Разом улилися обидві ріки – Бій і Катунь – в широку Об.

І понесла могутня Об води Алтаю в Льодовитий океан.

Адучи-мерген розпрямив плечі, підвів голову. Він дивився на стрімкі води гордий, щасливий.

– Синку,– озвався до нього Сартакпай,– швидко вів ти ріку, але я хочу поглянути, чи хороша, зручна для ліЬдей твоя дорога.

І старий пішов од ріки Об по Катунь-ріці. Адучи-мерген ішов ззаду батька, й коліна його підгиналися від страху: про людей він не думав, коли гнав воду. Ось батько переступив через річку Чемал, підійшов до гори Согонду-туу. Обличчя його спохмурніло, брови насунулися на очі.

– Ой, сором, ганьба, Адучи-мерген-синку! Навіщо ти примусив річку повернути тут так стрімко? Люди тобі за це не подякують. Негаразд ти вчинив, синку.

– Батьку, я не зміг розколоти Согонду-туу, навіть борозну провести по її хребтах сил забракло.

Тут Сартакпай зняв з плеча свій залізний лук, нап’яв тугу тятиву, пустив литу мідну тригранну стрілу. Согонду-туу-гора навпіл розкололась. Одна скеля впала нижче Немала, і на ній виріс сосновий бір Бешпек. Друга скеля зависла над Катунню. І досі люди хвалять богатиря за те, що дав він дорогу пряму, як слід стріли.

Далі пішли батько й син угору рікою. Бачить старий – розлючено, швидко біжить Катунь, рушить і рве берег.

– Як люди перебиратимуться з одного берега на інший! Ти знову не подумав про людей, Адучи.

Біля самого гирла ріки Чоби богатир опустився на сірий камінь, тяжко замислився: «Як людям допомогти?»

– Тут,– сказав він,– саме середина ріки. Тут ми зведемо міст.

Покірно мовчав Адучи. Він не смів перед батьком сидіти й стояв, гойдаючись з боку на бік, наче очеретина.

– Рушай додому, ти, синку, втомився, – мовив старий Сартакпай.

– Невже ви, батьку, не втомилися?

– Коли робиш велику справу, сили додається! Але дружині своїй Оймок скажи, щоб усю цю ніч вогнище горіло.

Сартакпай заходився збирати в полу своєї шуби велике каміння і скелі. Цілу ніч без перепочинку працював старий.

Вітер хилив дерева. В небі клубочіли чорні хмари, спалахували блискавки, гуркотів грім.

– Е-е,– усміхнувся Сартакпай,– блискавка мені допоможе!

Він здійняв руку, схопив блискавку і вставив її в розщеплений стовбур тополі. При світлі спійманої блискавки став старий зводити міст. Він усаджував один камінь в інший, і камені покірно ліпилися один до одного. І коли вже лишалося покласти останній ряд, міст раптом провалився.

Сартакпай ревнув, мов ведмідь, і викинув решту каміння з поли шуби. Грімкочучи, каміння посипалось і завалило берег від Чоби до гирла ріки Едиган. Там воно лежить і нині.

Від страшного гуркоту прокинувся Адучи-мерген, розплющила очі молода дружина його Оймок.

– Ми батька не послухалися, вогнище не запалили!

Злякавшись Сартакпаєвого гніву, вони обернулися на сірих

гусей і полетіли до витоків річки Чуй. Сартакпай кинув услід їм стопудовий камінь. Цей камінь упав на Курайські степи й досі там лежить.

Самотній і зажурений сів Сартакпай на свого чорного інохідця і повернувся до гирла Іни. Його рідний аїл давно розсипався, його незчисленні стада розбрелись, і сліди їхні травою заросли. Сартакпай розсідлав коня, зняв з його спини повстяний кечим-пітник і кинув на тисячопудовий камінь. Аби кечим швидше сохнув, старий повернув цей тисячопудовий камінь на схід, а сам сів поряд на землю.

Так, обернувшись лицем до схід сонця, почив вічним сном на своїй рідній землі славетний богатир.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)