Салім-богатир (таджицька казка)

***

Салім-богатир (таджицька казка)

Було це чи ні, та жив колись падишах, і правив він сімома країнами. Одного разу покликав падишах своїх візирів і сказав:

– Знайдіть мені жінку, кращої від якої не було б у цілому світі.

Ходили вони, ходили, шукали, шукали, а дівчини, яка припала б володареві до серця, знайти не могли. Засмутився падишах і, щоб тугу розвіяти, поїхав на полювання.

Полював він кілька днів, а коли вертався додому, побачив на дувалі в одному селі зграю горобців і пустив на них сокола. У погоні за горобцями сокіл залетів на подвір’я.

Відчинив падишах ворота, дивиться, а його сокола держить у руках вродлива дівчина. Як побачив її володар, так і закохався. Не до сокола, повернув коня й помчав до палацу, скликав візирів і мовив:

– У отому селі живе чарівна дівчина. Підіть і висватайте її.

Та дівчина була дочка пастуха. Прийшли візирі, постукали у ворота. Назустріч їм вийшов господар, запросив до хати й почастував як годиться. Уже вечоріло, коли старший візир звернувся до пастуха:

Салім-богатир (таджицька казка)

– Чому не питаєш, звідки ми й куди йдемо?

– Я був певний, що ви прийшли до мене в гості, – мовив господар, – а коли не так, то скажіть, звідки ви й куди прямуєте.

– Ми й справді прийшли до тебе, – відказав той візир,– та не в гості. Ми – старости. Прислав нас сюди падишах. Хоче бути твоїм зятем. Пристаєш на це?

«Він володар над сімома країнами, а я простий пастух. Скажу так – забере дочку, скажу ні – все одно забере. Краще не перечити»,– подумав господар і дав згоду.

Сім днів і сім ночей у всіх сімох країнах справляли весілля. Незрівнянна дівоча врода дедалі дужче полонила падишаха. Не було в нього іншого бажання, як бути поруч із дружиною.

Минали дні, тижні, місяці. Дружина народила сина, і володар піклувався лише про неї.

Нарешті зібралися найзнатніші вельможі, прийшли до падишаха й спитали, чому він занедбав державні справи.

– Я більше не царюватиму,– відповів той.– Доки виросте мій син Салім, державою правитиме старший візир.

Зібрав деякі свої пожитки, і разом із дружиною подався геть.

Хлопчика взяв на виховання візир. Царенко ріс швидко: за день – як за два, за два – як за чотири, за тиждень – як за чотири тижні, за місяць – як за чотири місяці. Бачить візир, малий так хутко росте, що незабаром відбере в нього владу, й вирішив якось цьому перешкодити. А в тому царстві жила баба-чаклунка. Покликав її візир і попросив допомогти йому. Нарадились удвох.

Вийшла стара на дорогу, де часто гуляв Салім, і сіла прясти, царенко саме грав у бабки. Раптом бабка влучила я прядку й зламала її.

– Ох ти, безбатченку злощасний, зламав мені прядку, – вдала, що дуже розсердилася, стара.

– Бабусю, чого ви мене безбатченком називаєте? – спитав Салім.– Мій батько живий Він падишах і править сімома країнами.

Салім-богатир (таджицька казка)

– Ех ти, дурнику, – мовила баба,– це не твій батько, а візир його. Твої батько з матір’ю кудись подалися, і ніхто не знає, де вони тепер. Якщо не віриш, запитай візира.

Салім одразу пішов до візира й спитав:

– Скажіть правду, ви мій батько чи ні?

– Ні, – відповів той,– твій батько з матір’ю кудись поділися. Якщо хочеш побачити їх, піди й пошукай.

– Звичайно, хочу, – мовив Салім. Він хутко зібрався й вирушив з дому.

Іде він, іде, а назустріч йому богатир, сімома млиновими каменями грається. Заступив Салімові дорогу й питає:

– Куди йдеш, хлопче?

– А ти хто такий і куди прямуєш? – царенко йому.

– Мене звати Підіймикаменем, а йду боротися із Салімом-богатирем.

– Я брат Саліма-богатиря. Хто зможе подужати мене, той і його подужає.

Почали вони боротися. Три дні змагалися, але ніхто не переміг. На четвертий день схопив Салім Підіймикаменя й з усієї сили кинув ним об землю.

А Підіймикамінь і каже:

– Ти мене подужав. Збережи мені життя. В дорозі удвох таки краще, ніж одному. Куди ти, туди й я, що звелиш – усе зроблю.

Відпустив його царевич. Підвівся Підіймикамінь і каже:

– Ти Салім-богатир, бо крім нього, ніхто мене не поборе. Ідуть вони вдвох, а назустріч їм богатир: вивернув з корінням два чинори й грається ними.

– Куди йдете? – питає.

– А хто ти такий і куди прямуєш? – Салім йому.

– Мене звати Верничинором, а йду боротися із Салімом- богатирем,– відповів незнайомець.

– Я Салім-богатир.

Почали боротися. Салім і цього богатиря кинув об землю і той промовив:

– Збережи мені життя. В дорозі утрьох краще, ніж удвох. Куди ти, туди й я, що звелиш, – усе зроблю.

– Салім-богатир відпустив його. Було їх двоє, а стало троє.

Салім-богатир (таджицька казка)

Довго йшли, аж дісталися річки. На березі лежав богатир.

Як потягне він у себе воду, річка міліє, а випускає – знову стає повноводою.

Підійшов до нього Салім і питає:

– Хто ти такий і що тут робиш?

– Звати мене Пийводою, – відповів той,– а чекаю на

Саліма-богатиря.

– Що тобі треба від нього?

– Хочу боротися з ним.

– Я Салім-богатир, давай боротися.

Салім і цього богатиря кинув об землю, і той промовив:

– Ей, богатир, я скоряюсь тобі. Візьми мене з собою, може колись у пригоді стану.

Салім і на його прохання зважив. Було їх троє, а стало четверо. Ідуть вони, йдуть, аж дійшли до одного міста.

– Відпочиньте трохи,– сказав Салім, – а я піду роздобуду чогось попоїсти.

Товариші погодилися. Заходить богатир до міста, дивиться – кухар варить плов аж у десятьох казанах, а навколо чеканить сорок череванів. Підійшов Салім до кухаря й каже:

– Нас четверо. Ось гроші, насип нам плову.

– Ні, ні, – відказав той,– цей плов я зварив тільки для міських вельмож і нікому більше його не дам.

Царевич довго не роздумував, штовхнув кухаря мізинцем – той лише п’ятами блиснув. їдці посхоплювалися з місця, кинулися до богатиря. Салім усіх порозкидав, порозганяв, сіли вчотирьох до казана й виїли увесь плов.

Містом одразу чутка загула, що з явився богатир, якого не змогли подужати сорок вельмож.

– Що ж то за богатир такий? Ану хоч погляньмо на нього,– заметушилися міщани.

Бачить Салім, що люди когось шукають, та й питає:

– Чого так метушитеся? Коли шукаєте когось одного, то це я, а коли багатьох, то не знаю.

– Одного богатиря шукаємо, – відказують міщани.

– Я і є той богатир. Заходжу сьогодні до вашого міста, підходжу до кухаря й прошу, аби дав нам на чотирьох плову, а він – ні. Я штовхнув його мізинцем, він тільки п’ятами блиснув. До мене кинулися їдці. Я їх порозкидав та порозганяв. Зі мною прийшли три побратими. Тож підіть до падишаха й скажіть, хай почастує нас, а ні, то нехай готує своїх вояків до бою.

Доповіли про це падишахові. Той спочатку хотів був битися, але потім злякався і запросив богатирів у гості. Після бенкету сказав Салімові-богатиреві:

Салім-богатир (таджицька казка)

– Ви мені дуже подобаєтесь, тож хочу висватати за вас найвродливішу свою доньку.

– Я одружуватися поки що не маю наміру. Краще віддайте її аа мого побратима Підіймикаменя. На всьому світі нема дужчого за нього. Та й від мене нічим він не гірший.

Падишах погодився і віддав свою доньку за Підіймикаменя. Від’їжджаючи, Салім дав богатиреві миску молока.

– Завжди поглядай на цю миску. Як тільки молоко почервоніє, знай, що я в небезпеці, й поспішай на допомогу, – сказав і разом з Верничинором та Пийводою рушили далі.

Сім днів і сім ночей ішли богатирі, поки дісталися до іншого міста.

Біля брами Салім сказав побратимам: і – Ви побудьте тут, а я піду роздобуду щось поїсти і вас погукаю.

Зайшов Салім-богатир до міста, пішов на базар, накупив коржів, рису, м’яса, олії, відніс до однієї старенької бабусі, узяв кілька великих казанів, зварив обід, а тоді покликав побратимів.

Попоїли вони плову, попили чаю й сіли відпочити, як ураз почули голосіння.

– Що воно за галас? – запитав Салім-богатир у бабусі. В – Е, хлопче, краще не питай,– відповіла старенька,– Є тут у нас став, а в тому ставі з’явилося якесь чудовисько. Щодня воно з’їдає одну корову й одну людину. Сьогодні дійшла чер-га до падишахової доньки.

Устав Салім і попрямував до ставу. Приходить на берег, а там сидить чарівна дівчина. Підійшов богатир до неї й каже:

– Я йду здалеку й дуже стомився. Дозволь пристати від- ‘почити біля тебе.

– Ні, ні,– промовила дівчина,– зараз із ставу вилізе чудовисько. Воно мене з’їсть і тебе.

– Гаразд, як має воно тебе з’їсти, то хай уже їсть і мене, – одказав богатир, поклав голову дівчині на коліна.– Розбуди мене, коли вилазитиме те чудовисько.

Салім задрімав. Невдовзі випірнув дев. Але дівчину огорнув такий жах, що вона аж заніміла й не змогла розбудити богатиря. З очей у неї покотилися сльози, й одна з них упала Салімові на щоку. Прокинувся він, зирк, а дев уже виліз із води й мовчки дивиться на них. Підвівся Салім-богатир, вихопив з-за пояса кинджал – і чудовисько впало мертве. Тоді взяв дева, відніс на майдан під мечеть 38 і повернувся до дівчини.

– Іди додому, тепер ти вільна,– сказав їй.

Та коли прийшла вона до палацу, падишах розгнівався й закричав:

– Ти чого прийшла? Зараз чудовисько вилізе, зруйнує місто і всіх поїсть!

– Тату,– відказала дівчина, – прийшов один богатир, убив чудовисько й визволив мене.

Цар не повірив і послав до ставу своїх людей. Ті прийшли й побачили кривавий слід од ставу до мечеті. Пішли туди, а на майдані мертвий дев лежить. Одразу пішли вони до падишаха й розповіли все, що бачили.

Падишах звелів:

– Хто здолав чудовисько, хай з’явиться до мене.

Понасходилося чимало, та один поперед одного: «Я здолав».– «Ні, я здолав». Тоді володар і каже:

– Чудовисько здолав той, хто забере його з-під мечеті.

Пішли самозванці, але не змогли навіть зрушити дева з місця. Ніхто більше не сперечався. Тоді скликав падишах людей і спитав:

– Чи не приходив до міста хтось із чужинців?

– У однієї бабусі спинилося троє чужаків, – відповіли люди.

– Підіть і приведіть їх, – звелів падишах.

Покликали богатирів.

Котрий із вас здолав чудовисько? – запитав володар.

– Я,– відповів Салім-богатир.

– Якщо це правда, то забери його звідси.

Салім-богатир (таджицька казка)

Схопив богатир чудовисько, розмахав і пошпурив аж у степ.

Усі похвалили його.

– Хоробрий чоловіче, – мовив падишах, – ти визволив наш народ, а моїй доньці дав друге життя, проси, чого бажаєш, нічого не пошкодую.

– Мені не треба нічого,– відповів богатир.

– Коли так,– сказав володар,– то віднині моя донька буде твоєю дружиною.

– Я маю побратима, він нічим не гірший за мене. Віддайте вашу доньку за нього,– попросив Салім.

Справив падишах весілля й віддав доньку за Верничинора.

Після весілля Салім-богатир поставив миску з молоком у кімнаті другого свого побратима, й рушили вони з Пийводою далі.

Йшли вони кілька днів і кілька ночей, аж дісталися до великого міста. Зайшли гуди й довідалися, що править цим містом дівчина незрівнянної вроди. До неї сваталися царевичі й інші знатні особи, але володарка оголосила, що вийде за того, хто виконає четверо її завдань. Однак завдання ті були такі важкі, що ніхто не міг з ними впоратися.

Салім-богатир запитав, куди треба йти, щоб одержати завдання. Йому показали.

Прийшли богатирі й чекають. Побачила їх дівчина із замку и сказала своїм радникам:

– Підіть та приведіть отих бідолах.

Підійшли радники до богатирів і питають:

– Ви перед тим, як прийти сюди, подумали про те, Що можете лишитися без голів?

– Так, подумали,– відповів Салім.

Привели їх радники до володарки. Тій стало жаль Саліма-богатиря, вона й каже:

– Вродливий юначе, завдання мої смертельні. Краще не губи молодої душі, а їдь своєю дорогою.

– Не турбуйся про мою душу! – сказав богатир. – Той, хто загинув переді мною, був твоєю останньою жертвою.

– Коли так, то хай буде, що буде, – промовила дівчина. – Завдання перше. Маю я летючого коня. Ти сядеш на нього, візьмеш у руку чашку з молоком, тричі облетиш навколо он того чинора й опустишся на землю. Якщо вихлюпнеш хоч краплю молока, позбудешся голови.

– Гаразд, давайте коня,– сказав богатир.

Привели коня. Сів на нього Салім, узяв у руки чашку з молоком, махнув нагайкою і полетів. Облетів раз, і таки вихлюпнув трохи молока. Гірко заплакав він, сльози так і покотилися в молоко. Чашка знову стала повна. Богатир обережно взяв її і зліз із коня.

Побачила дівчина, що чашка повна, й каже:

Салім-богатир (таджицька казка)

– Молодець, перше завдання ти виконав. Тепер слухай друге. Мала я золоту скриньку, а в ній були дві рідкісні перлини. Скринька впала в річку. Піди й дістань її.

– Добре, – сказав Салім-богатир.

Пішов він до річки. Пийвода випив воду, й річка зовсім зміліла. Довго шукав богатир, але таки знайшов скриньку під великим каменем і приніс дівчині. Та відкрила, дивиться – та сама. Похвалила вона богатиря й каже:

– Двоє завдань ти виконав, лишилося ще двоє. Але ти так майстерно впорався з цими двома, що нема більше потреби випробовувати тебе. Я твоя.

– Ні, так не годиться, – мовив богатир, – усяку справу треба доводити до кінця. Кажи, які ще маєш завдання?

– Є у мене морозильна, – каже дівчина, – ввечері зайдеш до неї й зостанешся там до наступного дня.

– Гаразд, показуй, – мовив богатир.

Слуги привели його до морозильні. Відчинив Салім двері, а там така холоднеча, що й хвилини витримати не можна. Замислився богатир

Саме тоді Підіймикамінь побачив, що молоко в його мисці почервоніло. «Наш побратим у небезпеці», – подумав він, хутко зібрався й поїхав до міста, де жив Верничинор. А той його й питає:

– Побратиме, чого ти такий стривожений?

– У моїй мисці закривавилось молоко. З нашим побратимом сталося лихо, – відповів богатир.

Верничинор глянув у свою миску з молоком і побачив, що вона повна крові. Обидва одразу рушили в путь. Одноденний перехід вони долали за годину, дводенний – за дві години й таки встигли Приходять, а Салім-богатир сумний- сумний сидить. Привіталися, розпитали, в чому річ. Салім розповів усе, що сталося.

– Не журися, твоєму лихові легко зарадити,– мовив Верничинор. Пішов він до лісу, вивернув з корінням чотири великі чинори й розклав навколо морозильника багаття. Зайшов Салім-богатир досередини й спокійно заснув.

Уранці прибули слуги, відчинили двері й побачили, що богатир безтурботно спить. Здивувалися вкрай, повідомили дівчину. Та прийшла, знову похвалила Саліма й виклала останнє завдання.

– Маю я двадцять мішків зерна. Ти повинен за одну добу все змолоти.

Богатир погодився. Прийшов Підіймикамінь, узяв зерно й хутко змолов. Дізналася про це дівчина, визнала себе переможеною, запросила Саліма до себе в палац, влаштувала великий бенкет, а після бенкету сказала:

– Богатирю славний, ти виконав усі завдання, і я вийду за тебе заміж.

Салім-богатир (таджицька казка)

Салім звелів оголосити, аби по всьому краю три дні й три ночі ніхто нічого вдома не варив їсти. Оті три дні й три ночі він справляв весілля, одружуючи Пийводу з володаркою, а після весілля сказав побратимам:

– Тепер розходьтеся по домівках, а я піду шукати своїх батьків.

Попрощався Салім з побратимами й рушив у дорогу.

Ішов він, ішов, перейшов через велику гору й дістався до річки. А посеред річки – розкішний палац.

«Що воно за палац?» – тільки встиг він подумати, як навколо потемніло, загуло й прилетів на коні дев.

– О, чоловіче, чи тобі жити набридло, що забрів до моєї оселі? Що ти тут робиш? і – Тебе шукаю, – мовив Салім.

– Навіщо я тобі? – спитав дев, чудуючись.

Ти ніколи не чув мого імені? – спитав Салім.

– Я ворог людства, і мені нема до нього діла. Звідки мені знати твоє ім’я? – відказав дев.

– То знай, моє ім’я Погубитель девів, – мовив богатир.

– О, ти жадаєш битися зі мною? – мовив дев і кинувся на богатиря. Сім днів і сім ночей билися вони, а на восьмий День Салім подолав дева. Тоді сів на крилатого девового коня й полетів до замку. Кінь і опустився на майдані перед палацом.

Назустріч вийшла небаченої вроди дівчина й мовила:

– Юначе, це девова оселя. Коли сюди залітає птиця, вона обпалює крила, якщо звір забреде, обпікає ноги. Чого ж ти прийшов сюди? Невже дев не бачив тебе? А коли бачив, то як ти вирвався з його лабет?

– Красуне,– мовив Салім, – заспокойся, дева вже нема.

– Не вірю.

– Хіба не бачиш, чий це кінь? Якби я не здолав дева, хіба зміг би заволодіти його конем?

Почула дівчина ці слова, розстелила на радощах скатертину і взялася пригощати богатиря. Трохи згодом Салім сказав:

– Дівчино мила, чому ти тут, у девовій оселі?

– Я дочка падишаха далекої країни, - мовила дівчина,– Була я однісінька в батька-неньки. Вони любили мене, пестили, голубили. Одного разу закортіло мені вийти в сад. Не встигла я ступити й десяти кроків, як щось страшне схопило мене й принесло сюди. Уже згодом я дізналася, що то був дев.

– Тепер ти вільна. Коли хочеш, відвезу тебе до батьків. Бранка погодилася. Сів богатир на девового коня, посадив

дівчину позад себе, махнув нагайкою і полетів. Летіли вони три дні й три ночі й добулися до міста, де жили красунині батьки. Перед містом стріли вівчаря й сказали йому:

– Піди до падишаха й передай добру звістку – повертається його донька.

Зрадів володар, вийшов назустріч й повів доньку з богатирем до палацу. Дівчина розповіла все, й падишах із вдячністю мовив богатиреві:

– Ти визволив мою єдину доньку з пазурів дева, тож будь моїм зятем.

Богатир дав згоду. Справив падишах весілля й віддав за нього доньку.

Минав час. Раз Салім уві сні тяжко зітхнув. Почула дружина й питає:

– Може, в тебе десь є наречена, краща за мене, що так тяжко зітхаєш?

– Не наречена, – мовив богатир,– Я покинув батьківщину, щоб розшукати своїх батьків. Обходив багато країв, а їх і досі не знайшов.

– Не журися, коханий. Якщо ти їх шукаєш, я теж подамся з тобою, – утішила його дружина.

Вранці богатир попросив у падишаха дозволу і вони разом з дружиною рушили в дорогу.

Багато вони земель сходили, та ніде не стріли Салімових батьків.

Нарешті вийшли до річки й побачили гурт людей, а серед них1 молодого дужака. Той закидав величезного невода, витягав повний риби, а люди набирали в торби й ішли собі.

Підступив богатир до рибалки і попрохав невода. Рибалка дав. Узяв Салім невода, закинув і витяг силу-силенну риби.

Подивився юний рибалка захоплено й запросив богатиря до себе в гості.

Батько в юнака був хлібороб. Увечері повернувся він з поля, Привітався з гостем і питає:

– Ви, бачу, нетутешні, звідки і куди йдете?

– Ми прибули здалеку, сам я з такого-то міста,– мовив Салім. – Розшукую своїх батьків.

– З такого-то міста, кажеш? – спитав старий з цікавістю,–. А хто твої батьки, як їх звати?

– Батько мій був падишахом, мама – пастухова донька...– і богатир розповів про всі свої пригоди.

Вислухав його старий і кинувся обіймати богатиря:

– Сину мій,– мовив.

Прибігла ненька, пригорнула сина, обцілувала. А молодий рибалка й собі кинувся братові на шию.

Усі пораділи, що стрілися.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)