Ростом (грузинська казка)

***

Ростом (грузинська казка)

Був собі колись лицар над лицарями – Ростом, і якось заболів у нього зуб, та так, що земля йому вже на землю не схожа, а небо на небо. Ухопив Ростом за ноги кривого дева та й нумо крутити його довкола себе.

– Ой, Ростоме, Ростоме,– каже дев,– чи годиться своє лицарство на мені показувати. Коли хочеш зажити слави, йди он до того прегустющого лісу, там здибаєшся з рівнею.

Соромно стало Ростомові, взяв він канчука та шаблю й пішов до того яру, що кривий дев показав.

Довго йшов Ростом і набрів на таку височезну скелю, що око не сягало верхівки. А зверху помалу текла кров. Задер Ростом голову й побачив у скелі печеру.

«Який з мене й лицар, коли я туди не дістануся»,– подумав Ростом, вирвав одного дуба та приставив до скелі, вирвав другого і подерся вгору.

Дуба вирвав із коренем Ростом силою буйною.

Ухопив, розгойдав чимдуж і нагору жбурнув його.

І доти мостив собі дорогу, поки не видерся до печери. Зазирнув туди, аж там сидить здоровезний араб, скорчився, поміж колінами ножище тримає. І що задрімає, то й упаде лобом на ножа – отож та й кров, що текла по скелі. Прокинеться араб, гляне на схід і знову дрімає. Ростомові стало, може, трохи й страшно, але назад поверталися не можна – соромно, що люди скажуть.

«Ворогувати не випадає,– подумав Ростом,– краще я з ним побратаюся».

Підступив до араба та й гукає:

– А що це ти, брате, робиш?

Араб розплющив очі й каже:

– Ото й добре, що ти братаєшся. А то я тобі показав би, де чорти смолу гонять. Ходи сюди та побалакаємо. Ти хто?

– Ростом.

– То це в тебе страшний голос?

– У мене.

Тоді араб оповів йому свою пригоду.

– Того я,– каже,– дивлюся на схід, що з червоного моря вийде червоний араб і винесе красну, мов сонце, дівчину. А нема йому дороги, як повз мою гору, отож я маю його зустріти й воювати з ним. Котрий подужає, тому й красуня дістанеться. Вже три доби я не спав, і щоб не заснути та не прогавити червоного араба з красунею, я застромив між коліна ножа – що нахромлюся, то й проснуся.

– Лягай,– каже йому Ростом,– спи, а як червоний араб вийде з моря, я тебе розбуджу.

– То й добре, – араб йому. – Тільки не забудь, що скільки б ти не кричав, не розбудиш. А заженеш мені в п’яту ножа, я й прокинуся.

Заснув араб, а Ростом став на сторожі.

Недовго й чекав. Розвиднілося, і з’явився червоний араб з красунею. Кричав Ростом, кричав – не розбудив араба. Нарешті загнав у п’яту ножа, розбудив і каже:

– Я допоможу тобі битися.

– Гаразд,– відповідає йому араб.– Он бачиш унизу поле, там ми битимемося. Вирий там собі яму та й сиди, бо ми таку куряву здіймемо, що занесе тебе хтозна-куди. А вже коли помітиш, що червоний араб мене перемагає, вискоч із ями й закричи щосили. У нього затрясуться коліна, і я його подужаю.

Сховався Ростом у ямі, аж невдовзі й червоний араб пришумів. Вискочив перед нього чорний араб, і почали вони битися.

Билися, билися, таку куряву здійняли, що ліс почав осипатися. Бачить Ростом, що червоний араб перемагає, вискочив із ями та як закричить:

– А вдар, чорний арабе, Ростом тобі допоможе.

А в Ростома голос був, мов грім. Коли треба було йому кричати, він натягав залізного обруча, щоб голова не лопнула.

Закричить Ростом щодуху,

Ніби з неба грім ударить,

І посиплються дерева,

Й курява летить під хмари.

Закричав Ростом, підломилися ноги в червоного араба, вхопив його чорний араб і вбив. Дісталася красуня чорному арабові. Задумався Ростом: «Чи я не лицар, що маю оце чорному арабові слугувати! Чи не краще мені його вби-ти – і ганьбу із себе зніму й красуня моя буде».

Заснув араб, і Ростом потягнувся до його меча, тільки не спромігся витягти, такий меч важкий та великий був. Тоді він дістав свого меча, примірився, аж він і півшиї не прихопить. «Е, ні,– думає Ростом,– я цим мечем тільки вколю араба, треба щось інше придумати». Та й придумав: склав арабові ноги одна на одну, взяв меча й перерубав, а сам сховався за скелею. Схопився араб та одразу й упав. Ухопив тоді ноги в руки та як жбурне – ліс і повалився. Вискочив тоді Ростом і посік араба на куски. Кинувся Ростом до красуні, а та тікати, тільки й гукнула:

– Як же я за тебе вийду, коли ти араба зрадою вбив. Аби ти його вбив, як він червоного араба, тоді я навіки була б твоя.

– Будеш моєю хоч трохи,– гукнув Ростом і погнався за нею.

А вона, мов вітер, знялася й полетіла по чистому полю.

Тоді Ростом натягнув лука й хотів уцілити красуню, та соромно було, бо який лицар жінку вбиває, а не вб’єш, люди скажуть: жінка обдурила. Аж бачить Ростом, посеред поля гора височіє. Збіг Ростом на неї та як закричить, дівчина зомліла і впала на землю. Наздогнав її Ростом і, коли вона опритомніла, каже їй:

– Хуроман, я знаю, в тебе скоро народиться дитина. Коли дівчинка, хай тобі – а як хлопець, почепиш йому оце кружальце і хай так ходить.

Ростом (грузинська казка)

По якімсь часі у Хуроман народився син. Вона назвала його Зурабом. Уже в шість місяців він був такий дужий, що міг вихопити у дітей найтовщу палицю і переламати.

Якось діти розгнівили його, і Зураб відлупцював одного з них. Тоді діти йому й кажуть:

– Якщо ти такий дужий, то йди та й шукай свого батька, а то нас товчеш.

Побіг Зураб до матері:

– Скажи, хто мій батько.

Мати розповіла йому все, Зураб надягнув шолома й подався шукати батька. А мати й-думає: «Нум подивлюся, чи вже годен він з ворогом битися». Одяглася по-лицарському, сховала коси під. шапку, сіла на коня й подалася за Зурабом. Наздогнала та й кричить:

– Кидай зброю!

Крутнувся Зураб, мов блискавка, налетів на вершника, нахромив коня на списа й підняв угору. Спала в Хуроман шапка з голови, розсипалися коси по плечах, і Зураб упізнав матір. Обняла Хуроман сина й ну цілувати. Зураб сказав:

– З лісу чорного, мов буря,

Вилетів юнак звитяжний,

Кінь його, як вітер буйний,

Був, здавалось, недосяжний.

Але я пустився 3.списом,

Налетів мов блискавиця,

В юнака ж засяли коси –

Тут, далебі, годі й биться,

Куди ділися й погрози:

Це ж бо ненька-ласкавиця.

Мати поблагословила Зураба, почепила батькову позначку й провела в далеку дорогу.

Довго ходив Зураб чи й ні, а прийшов до одного міста. На воротях зустрівся йому дід, котрий одразу ж упізнав Ростомову позначку. «Ростом нас і так уже замучив,– подумав старий,– а це ще й сина сюди несе, зовсім нас обдеруть. Треба їх спекатися, може, хоч тоді спочинемо».

Подумав так собі старий, а тоді й каже. Зурабові:

– Хіба ти дівка, щоб носити ото па шиї? Зніми, бо сміятимуться, та сховай якомога далі.

Повірив Зураб лукавому дідові і сховав батькову позначку під пахву. А старий побіг і розповів усім, що до їхнього

міста прийшов Ростомів син, то треба якось зчепити сина з батьком, бо не буде нікому просвітлої години.

От пішли міщани до Ростома та й кажуть:

– До міста прийшов лицар і хоче з тобою поборотися.

– Гаразд,– каже Ростом, – тільки спершу подивлюся, що воно за лицар, а тоді вже й поб’юся.

Вийшов Ростом на покрівлю та й ну стежити за Зурабом, а той побачив його й гукає:

– Чого зириш із-за рогу,

Чом не вийдеш до порогу?

А Ростом же не знає, що то його син, та й каже міщанам:

– Завтра битимуся. Ваш лицар мені сподобався.

От міщани й послали до Зураба одного чоловіка, щоб повідомив його про Ростомову волю. Погодився Зураб.

На другий день Зураб тільки-но побачив Ростома, як йому пригадалася материна розповідь: у твого батька зуби рідко, трохи сутулий, а як на коні сидить, то ногою дригає.

– Одійди, старий, скоріше,

Бо щось серцем потерпаю,

Що мені повіла мати,

Те в тобі я помічаю.

А Ростом йому:

– Я ніколи не був Ростом,

Ані родич, ні побратим.

Турок я, вбивця велета...

Не хотів Зураб з Ростомом битися, але той одне править – будемо битися. Зчепилися два велети, і Зураб повалив Ростома. Повернувся присоромлений Ростом до міста і каже людям:

– То нічого, що він мене сьогодні здолав! Ще побачимо, чия візьме.

Пішов Ростом до царя Какаоза й каже:-

– Лицар тут прийшов високий,

Хто його здолати зможе,

Слід ноги його глибокий

Тільки на могилу й схожий.

Перелякався цар Какаоз, почав лаштуватись утікати.

Та Ростом заспокоїв його тим, що нагострить свого кинджала, сполосне в отруті й так уб’є Зураба.

Цілу ніч гострив Ростом кинджала, мочив в отруті, а вранці знову покликав Зураба до бою.

Зураб знову не хотів битися, серце віщувало, що це батько його, але Ростом почав вихвалятися, що вчора йому нездужалось, а вже сьогодні він обов’язково поборе Зураба.

Зчепилися два велети, і знову переміг Зураб. Тоді Ростом нишком дістав ножа й загородив його в Зураба.

Вигукнув Зураб:

Ростом (грузинська казка)

– Гей, чоловіче, защо вбив мене підступно, зрадою. Мій батько, велетень Ростом, де не ховайся, знайде.

Ворогові б вашому відчути те, що відчув у ту мить Ростом. Кинувся він до Зураба й питає, де позначка. Підняв Зураб руку й показав.

Вигукнув Ростом:

– Ой сину, що ж я наробив,

Ножа в серце молоде

Загородив, підступно вбив,

А сам, як лист без дерева.

А Зураб йому:

– Ти ж ніколи не був Ростом,

Ані родич, ні побратим,

Турок ти, вбивця велета,

Тепер сина свого убив.

Посилає Ростом до царя Какаоза посланця, щоб той приніс ліків для Зураба. А цар Какаоз та хотів сам Ростома звести зі світу. І не хотілося йому посилати для Ростомового сина ліків, але мусив. То він і придумав таке. Покликав паламаря й наказав нести ті ліки, а вже як доходитиме до Ростома, то хай упаде, буцім спіткнувся, а ліки й розіллються.

Паламар так і вчинив. Щойно підійшов до Ростома, як нога йому посковзнулася й він упав – ліки розлилися.

Вихопив Ростом меча і розрубав паламаря навпіл..

Кинувся Ростом знову до сина, а той вже й помер.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)