Про рибину, що вміла говорити (вірменська казка)

***

Про рибину, що вміла говорити (вірменська казка)Жив-був колись один бідний чоловік, ходив підсобляв рибалці, і за це йому давали кілька рибин. З того вони й жили удвох із жінкою.

Якось той рибалка зловив рибку, та таку вже гарну! Віддав цьому чоловікові, щоб потримав, а сам знову поліз у воду.

От сидить чоловік на березі, милується гарною рибкою та й міркує собі:

«Боже, ось і рибка – така сама животина, як і ми, а чи немає, бува, в неї батька-матері, товаришів? Чи думає вона, чи болить їй, як і нам, чи радіє вона?»

Ледь він так подумав, як рибка й заговорила:

– Послухай-но, чоловіче добрий! Гралася я межи хвиль зі своїми подругами. За грою забула про все на світі та й потрапила в рибальські сіті. А зараз, мабуть, побивається за мною моя люба матінка, зажурилися мої подруги. І я, бач, як мучуся, без води задихаюся! Ой, як жити хочеться, гратися в прохолодних ясних водах! Зглянься наді мною, відпусти мене!

Говорила рибина голосом жалібним, тихим, ледве ворушачи пересохлим ротом.

Узяли чоловіка жалощі, пустив рибку за водою:

– Пливи собі, красуне рибко, нехай не плаче за тобою мати, хай не журяться твої подруги, грайся собі з ними!

Прийшов рибалка, побачив, що немає красуні рибки, спалахнув гнівом:

– Такий-сякий безголовий телепню, я цілісінький день у воді бовтаюся, а ти мої труди за водою пускаєш! Геть із моїх очей, обійдуся й без тебе! Йди пропадай з голоду!

Відібрав свою торбу з рибою та й прогнав добросердого чоловіка.

Зажурився чоловік.

«А куди ж мені тепер? Що робити, як його жити? – у розпачі думав він.– Повертаюся додому з легкими руками та з важким серцем».

Аж тут виходить йому назустріч якась мара – людина не людина і звір не звір, одне слово, страховище, а поперед себе корівку жене.

– Здоров був, чоловіче, чого це ти так зажурився, про що думаєш?

Розповів неборака про своє лихо, як опинився без роботи і не знає тепер, що йому діяти, як удвох із жінкою жити.

– Слухай-но, друзяко,– каже страховище,– я тобі позичу на три роки оцю дійну корову. Вона щодня дасть стільки молока, що вистачить наїстися і тобі й твоїй жінці. А як поверне на четвертий рік, я тієї ж ночі з’явлюся до вас і про щось запитаю. Якщо ви зумієте відповісти мені – корова перейде до вас, а якщо ні – ви обоє моїми станете: як захочу, так і поведуся з вами. Ну то як, пристаєш на таке?

«Е, все одно, і так з голоду помремо,– подумав бідняк,– займу я корівку, проживемо три роки. А як ці роки сплинуть, придумаємо, що відповісти,– діло ж таке...»

Дав свою згоду чоловік, зайняв корівку та й погнав додому.

Доїли вони її три роки, їли досхочу, забули про недолю. Не скинулись, як і три роки минуло, і ось настає той день і ніч, коли має надійти страховище.

Надвечір сидять чоловік із жінкою на ганку та й думають, що вони скажуть страховищу, коли воно запитає? А чи ж відомо кому, що йому спливе в голову? Важко журились обоє, але що сталося, того не вернеш. Тим часом лиха ніч усе підступала.

Аж раптом до них підійшов якийсь незнайомець, хлопчина гожий та чемний.

– Добривечір вам,– каже,– я здорожився, а вже темніє, може, пустите на ніч?

– А чом би й ні, людино захожа! Наша хата гостеві рада, але сю ніч у нас непевно лишатися. Позичили ми в страховища корову на тій умові, що три роки її доїтимемо для себе, а як поверне на четвертий, воно прийде до нас і запитає про щось. Коли відповімо, корова наша, а ні, страховище нам голова, що захоче, те й зробить з нами. Оце якраз три роки минуло, має сю ніч страховище надійти, а ми й не доберемо, що ж йому сказати? Тепер як з нами лихо трапиться, то півбіди, та коли б ще й тобі халепи не було.

– Е, дарма,– каже захожий,– де ви, там і я!

На тому зійшлися, і гість залишився ночувати.

Аж ось опівночі загримкотіло щось у двері.

– Хто там?

– А це я прийшов, кажіть!

– А що казати? – з переляку в чоловіка й жінки мову одібрало. Як стояли, так і вклякли.

– Не бійтесь,– каже хлопчина,– я сам із ним побалакаю,– та й підходить до дверей.

– Прибув я! – подає голос з-за дверей страховище.

Про рибину, що вміла говорити (вірменська казка)

– І я прибув! – відповідає зсередини гість.

– Звідки прибув?

– З-за моря.

– Чим прибув?

– Кульгавого комара осідлав, на нього сів та й прилетів.

– То, мабуть, море було маленьке?

– Яке маленьке – орел летить, не перелетить!

– Тоді то орленя, а не орел!

– Яке там орленя – коли крило розпускає, ціле місто закриває!

– Тоді, мабуть, місто замаленьке?

– Яке там маленьке – заєць біг, не перебіг!

– Тоді, мабуть, не заєць, а зайченя!

– Яке там зайченя – з його шкіри пошиєш кожух, шапку, обуванку та й ще лишиться!

– Тоді, мабуть, не людині, а люденяті!

– Яке там люденя – півень при нозі заспіває, до вуха не долітає!

– Тоді, мабуть, він глухий!

– Який там глухий – в горах сарна траву скубне, він почує!

Затуркане такою мовою страховище здогадалося, що в хаті якась сила є, хтось мудрий, сміливий, дужий, та й не знає, що йому далі казати. А тоді потихеньку задки-задки та навтіки!

А чоловік із жінкою, ще й нестямившись від недавнього переляку, на радощах собі місця не знаходять.

Тут якраз і розвиднилось. Захожий хлопчина встає, на все добре каже, в дорогу збирається. Кинулись до нього чоловік із жінкою:

– Не пустимо і край! Скажи, чим тобі віддячити за твою ласку?

– Та що ви? Мені он іти вже треба!

– То скажи хоч, як звати тебе. Якщо вже ділом тобі віддячити не можемо, то хоч добрим словом твоє ім’я згадаємо!

– Зроблене добро хоч за водою пустиш, не пропаде. Я ота рибина, що до тебе заговорила і яку ти пожалів,– сказав незнайомець.

І не встигли вони й оком змигнути, як він зник.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)