Про Марусю – козацьку дочку (українська народна казка)

***

Про Марусю – козацьку дочку (українська народна казка)

В одному селі жив багатий козак. У нього була дочка Маруся. Гарна була дівчина на все село, та ще й покірна – батька й матір поважала й слухала. Сватало її багато парубків, та вона всім гарбуза давала.

Настала війна. Стали брати рекрутів, ратників і в ратники брали людей зовсім немолодих. Черга прийшла й до Марусиного батька; а він старий, нездужає, а перемінити нікому, у нього не було синів. Маруся й каже:

– Тату, піду я за вас у службу.

– Що ти розказуєш, дурна? Чи таки можна дівці служити на службі? Та ти молода – хто не схоче, той не познущається над тобою. Піду я сам: чи вб'ють, а живий буду – вернусь.

– Як таки, тату, ви підете? Ви нездужаєте. Справте мені козацьку одежу, купіть коня і тоді побачите, який з мене ратник вийде! Ніхто й не пізнає, що я дівчина, а не козак.

Довго батько не хотів її відпускати, умовляв. І мати вже й плакала, й прохала її не йти на війну. Вона таки:

– Піду та й годі.

Нічого робити. Купив батько їй коня, справив одежу, шаблю і вирядили в полк. А той полк зараз і погнали на війну.

Маруся шаблею розмахує, мов проворний козак, і як пришилось до діла, вона краще всіх воювала. Начальники її запримітили і все хвалили. А вона молода, статна із себе, гарна, роз'їжджає поміж ворогами та куди не махне шаблею, голови тільки й летять.

Два старшини все придивлялись до неї і засперечались. Один каже, що це дівчина, а другий:

– Чого-таки, – каже, – дівчина сюди зайде? Що її понесе в таку лиху годину?

– Ну, коли так, – каже той, – то будемо битися об заклад. У мене є такі голуби, що вкрадуть її, і тоді побачимо, що воно – чи козак, чи дівчина. І тоді побачиш, коли не моя правда.

От скінчилася війна. Полки повернулися на свої місця, а ратників випустили додому. Вернулась і Маруся. Батько і мати такі раді – не знають уже, де й посадити. Розпитують її про війну, вона розказує.

Раз увечері Маруся лягла спати в садочку (вона все, було, літом у садочку ночує), кріпко заснула. А опівночі прилетіли два голуби, підняли її з постіллю і понесли через море, до тих старшин.

Несуть її та й співають:

Жила була в діда

Дочка Марусенька.

Бурку-ку!

Прилетіло к ній

Два голубоньки.

Бурку-ку!

Взяли її з постіллю,

Бурку-ку!

Несуть її через море,

Бурку-ку!

І тут справді несуть її через море, а вона спить, нічого не чує й не знає. Як уже занесли насеред моря, тоді вона прокинулася. Глянула – навкруги все вода, вгорі зірки і місяць сяють.

Вона дивується:

– Що це таке зо мною діється?

Спитала голубів, ті їй і розказали все. Тоді вона скинула з руки перстень, кинула в море і каже сама собі:

– Тоді я до свекра і свекрухи і до чоловіка заговорю, як оцей перстень побачу.

Принесли її додому, то вже, бач, до того старшини. Він зараз послав за своїм товаришем, що бився з ним об заклад.

Товариш прийшов.

– Ну, твоя правда, – каже.

Через тиждень там, чи що – вони повінчалися. Маруся все мовчить – ні до кого ні слова. Що заставлять свекор там або свекруха – вона зробить, та все мовчки.

От і посилають її на той світ до тітки, прохати берда (мертвої руки або ноги). Маруся плаче: не знає дороги на той світ, та й те ще, що до мертвяків іти – острах бере.

От чоловік дав їй червоний клубочок і каже:

– Гляди ж, куди оцей клубочок буде котитися, туди й ти йди.

І Маруся пішла за клубочком і опинилася на тому світі. Там її зустріли мертвяки, давай розпитувати: звідкіля вона та чого прийшла до них. Вона спитала про тітку – їй показали тітку.

– А чого ти прийшла до мене?

– Отак і так, – каже, – мати прохала вас, тітко, щоб дали їй берда.

Тітка догадалася, за чим прислано Марусю.

– Ходім же, – каже, – до мене в хату.

Маруся пішла за нею.

– Сідай же, дочко, та пополуднуєш.

Узяла, порізала мертву руку та й припрошує:

– Їж, – каже, – дочко!

Подивилася Маруся, подивилася та й думає:

«Де його діти ту закуску?»

Тітка задивилась, а вона взяла те м'ясо та під покуття й покинула.

– А що, дочко, вже з'їла? – питається тітка.

– Уже з'їла.

– Ручко, ручко, де ти?

– Ось під покуттям.

– Е, – каже тітка, – ти не розкидай мого добра.

Порізала й другу руку. Маруся знов узяла її тихенько й кинула під стіл.

Тітка й питає:

– А що, дочко, з'їла?

– З'їла.

– Ручко, ручко, де ти?

– Ось під столом.

– Чого-бо ти, дочко, моє добро розкидаєш?

Порізала ще руку.

– Коли ти, – каже, – не з'їси, то я тебе задавлю.

Думала-думала Маруся, де його на світі діти ту руку?

Тітка відхилилась, а вона за ту руку й підіткнула її під пояс. Тітка питає:

– А що, з'їла?

– З'їла.

– Ручко, ручко, де ти?

– Ось тут, під поясом.

Тоді тітка подумала вже, що Маруся з'їла руку.

– Оце ж тобі бердо (і дала їй мертву руку), на, віддай своїй матері.

Маруся пустила знов поперед себе клубочок та й давай уривати, як тільки можна, з того світа. Прийшла додому, а свекруха каже:

– Тебе й на тім світі лиха година не взяла?

А Маруся все мовчить.

Раз пішла Маруся прати: дивиться, а кіт витяг з води таку здорову щуку. Вона взяла й відняла ту шуку, принесла її додому, очистила; тільки стала розчиняти, а перстень – брязь!

Маруся тоді як крикне:

– Я ж, – каже, – казала, що тоді заговорю до свекра, до свекрухи і до чоловіка, як побачу оцей перстень!

Як почула свекруха її голос, Боже! Зраділа. Зараз пішла до сина.

– Іди, синку: ось наша Маруся вже говорить.

Чоловік зрадів. Біжить у хату та до Марусі:

– Голубко моя!

А вона – пурх, – і вилетіла голубкою у вікно. Засумував тоді чоловік ще більше.

– Дістань, – каже, – мені, мамо, шапку-невидимку. Піду я по всіх світах Марусі шукати.

Дістала йому мати ту шапку. Одягнув він її та й пішов. Прийшов в одне село, на вигоні гуляють дівчата. А кругом сидять жінки і між ними Маруся. Розказують там жінки про своє життя, про чоловіків.

А Маруся й каже:

– Боже, якби оце я побачила свого чоловіка, нічого б і не хотіла, пішла б скрізь за ним.

А він тоді скинув шапку та й каже:

– Ти хотіла мене бачити – я біля тебе; здорова була!

Зраділа Маруся, Господи, як зраділа!

– Тепер уже, – каже, – ніщо нас не розлучить.

От вони купили собі хату в тім селі, завели господарство та й живуть і хліб жують.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)