Про лиху матір і двох синів (українська народна казка)

***

Про лиху матір і двох синів (українська народна казка)

Був бідний чоловік, ходив по дрова в ліс. І увидів на дереві гніздо. Виліз на то дерево, а в гнізді яйце. Бере він то яйце в хустину і несе на ярмарок. Носить він, носить. Їден купець питає:

– Що ти там маєш?

Він розвиває, а то яйце золоте. Купець побачив його та й питає:

– Що за то яйце тобі дати?

– Що дасте, то я возьму.

– На тобі п’ятсот золотих.

Підходить другий купець:

– Не бери п’ятсот золотих, на тобі тисячу.

«Ну що ж, – думає собі чоловік, – ліпше тисяча, як п’ятсот золотих». І продав він то яйце за тисячу золотих.

Прийшов він додому і знов пішов у ліс. І знов там яйце найшов, у тім гнізді. Приносить знов на ярмарок то яйце. Та вже й не годиться, він знає, що тисячу має взяти.

І так він тих яєць, може, з десять наносив і попродав. Та й у нього є вже великі гроші. І збудував він собі великий-великий дім. І все зрихтував у хаті, як треба. Все, що потрібно, є в хаті.

І мав він два хлопці, що вже їм час було ходити в школу. То він хлопців не посилав у школу, а взяв собі до хати вчителя. І платив йому так за двох, як у школі за двадцятеро платять. Ще й йому харчі давав.

І він пішов у ліс, виліз на то дерево, відки яйця брав, прикрився й сидить. Коли птах прилетів нестися, він його і піймав там. Піймав його і приніс додому. І вже більше не ходив у ліс за яйцем, бо птах уже дома ніс що третій день яйце золоте. Тоті яйця вже й жінка носила на ярмарок та продавала.

Коли він збагатів, то купив собі й ліс великий. А як купив ліс, то треба й лісника. І той лісник у нього на квартирі. А сам він має стілько грошей, що сам не знає, де їх подіти.

Господар той роз’їжджає по містах. Деколи не буває дома й тиждень, і побільше. А його жінка залюбилася з тим учителем, що учив хлопці. Вона вже й служницю собі найняла. І пішли одного разу обидві в місто, жінка й служниця. А учитель остався дома. Пішов він по всіх кімнатах і в одній кімнаті найшов того птаха. Узяв його на руки, а той птах підняв крила. І під одним крилом було написано: «Хто би з мене з’їв серце, то би були в нього гроші щоночі під головою. А хто би з’їв голову, то би був царем».

Приходить господар. І ніхто не знає, що вчитель до птаха дивився. Господар трохи побув, знов пішов. А учитель дуже захворів. Жінка ліків йому, лікарів – нічого не помагає, хворий вмирає. Жінка дуже жалує. Коби вчитель був здоров, хто знає, що би вона дала за це. А він каже:

– Я хіба би поздоровів, якби зарізали того птаха, що несе золоті яйця, і я з’їв з нього серце й голову. А як не з’їм, то я вмру.

Жінка вже не жаліла того птаха. Думає: «Що мені птах, коли в мене вже стілько грошей? Коби ти здоров був».

Каже ґаздиня до служниці:

– Бери того птаха заріж.

Служниця зарізала птаха, серце і голову відділила, і разом усе в ринці смажиться, весь той птах. А тоті два хлопці, що він їх учив, забігли в хату.

І їден ухопив і з’їв голову з птаха, а другий серце. А тулуб лишився. І побігли хлопці з хати.

Служниця приносить учителеві того засмаженого птаха. А він питає:

– А де ж голова та й серце?

А служниця каже:

– Я не знаю. Я все разом смажила. Я виділа, що хлопці йшли в кухню, а чи вони, чи не вони з’їли, то я не знаю. Та що там голова й серце? Маєш що їсти й без них, то їж.

Коли він того покуштував, то стало йому легше. Бо йому нич не шкодило, але він так притворився.

Приїхав ґазда, та він і уваги не звертає, чи птах є там, чи нема. Грошей багато має. Поїхав ґазда знов, а учитель знов «захворів». Та й учителю нічого не помагає, умирає і все. А вона йойкає, сама не знає, що робити. А він їй каже:

– Якби ти своїх хлопців порізала та я з єдного з’їв голову, а з другого серце, то мені би полегшало.

Тоді жінка говорить тому лісникові:

– Бери моїх хлопців, заведи в ліс і там побий їх. І з одного принеси голову, а з другого серце принеси мені додому. А коли не ведеш їх, то я тебе знімаю з роботи.

Лісник собі думає: «Здойме мене з роботи, де я дінуся? Старий, не годен». Говорить лісник:

– Хлопці, збирайтеся, ідемо в ліс. Беремо з собою собаку, а я беру стрільбу на плечі. Там буде заєць в лісі абощо.

Так хлопців він завтішує.

Коли вони ввійшли глибоко в ліс, сідає лісник на пня і дуже заплакав. А хлопці:

– Дідусю, та чого ви плачете?

А дідусь каже:

– Хлопчики, ваша мама приказала вас тут побити і з одного принести голову, а з другого серце.

А хлопці говорять:

– Діду, не бийте нас.

– А що ж я маю робити?

– Убийте тоту собаку. Та вийміть з неї серце і обріжте голову. Обпаліть, обчистіть ту голову, та принесете й скажете: «От маєш з одного сина серце, а з другого голову». І вона не пізнає.

Так хлопці говорили дідові.

– А ми підемо лісами і ніколи-ніколи вже не вернемося додому.

Так лісник і зробив. А тоті хлопці пішли та й пішли. Довгий час ходили, блукали по лісі. І попали в лісі на одну хатину. Заходять до тої хатини, а там бабуся стара. Питає:

– Відки, хлопці, і куди йдете?

Вони говорять:

– Ми пішли по гриби і заблудили. І ніяк не можемо прийти додому.

– Добре, будете в мене служити. В мене є дві кози, то будете пасти. Тут є така велика-велика поляна. Будете на тій поляні кози пасти.

І були вони у тої баби сім років. А в сім років вона їм говорить:

– Ідіть на тоту поляну без кіз. Самі йдіть.

Вийшли вони, посідали під дерево й сидять. І в хвилю багато-багато народу почало сходитися там, на ту полянку. Сходилися і воєнні, й цивільні. І принесли з собою корону. І їден старший оголошує:

– Ось тота корона. Ми кидаємо її вгору. На кого вона впаде, того виберемо царем.

Вони кинули корону, корона піднялася догори і впала на того хлопця, котрий з’їв голову з чарівного птаха. Тоді вони, тоті люди, підняли його вгору і почали підкидати.

– От наш цар! От наш цар! – кричали вони. І забрали його з собою. А брат остався сам.

Приходить він знов до баби, сам-їден. Баба питає:

– А де ж твій брат?

А він розказує бабі:

– Отам, на поляні, тілько й тілько народу з’їхалося і вибрали мого брата царем.

А вона йому говорить:

– А що ж ти тепер будеш робити?

– Я піду шукати, де він царем. Я буду його міністром. Але я вернувся сказати вам, щоби ви не переживали, що ми десь поділися.

Вона його заводить у другу кімнату і каже йому, тому хлопцеві:

– От, – каже, – дивися, то все золото твоє. Бо коли ти спиш, то все третьої ночі тобі золото під головою. То, – каже, – забирай собі своє золото.

А він каже:

– Мій брат буде царем, а я його міністром. То нащо мені золота?

Пішов він і найшов свого брата – царя. І стали оба-два керувати країною. І найняли собі служницю. І говорить той міністр служниці:

– Ти дивися кожної третьої ночі мені під головою. Там золото буде. Бери, скілько тобі треба.

Так говорив до служниці царів брат.

А служниці було замало того золота. Вона собі думала, як би то зробити, щоби їй було золото під головою, а не йому. Пішла служниця до мудрої жони і говорить тій мудрій жоні, ворожілі:

– Царевому міністрові що третьої ночі золото під головою, а я би хотіла, щоби під моєю головою золото було, а не під його.

А та ворожіля каже:

– Нà тобі оцього вина і дай йому напитися. І він, як нап’ється вина, то верне те вино, а в тім вині буде серце з чарівного птаха. З того серця йому й золото робиться.

І то так усе сталося. Коли він випив того вина і то серце вернув, та служниця вхопила його собі. Коли вона це зробила, то пішла і вже більше не верталася до них за наймичку. Бо вже золото було під її головою, а під його не було. Що ж йому робити? І що він думає собі? «Іду до свої баби, де я оставив золото. І наберу собі скілько треба. Дурниця, що вона серце забрала». І йде він туди.

Вийшов він на полонину, а там велика-велика поляна. Він іде, а там стоїть сідло позолочене і двоє б’ються коло того сідла. Він прийшов до них і крикнув:

– Над чим б’єтеся, хлопці?!

А вони йому говорять:

– Над сідлом оцим.

– А що то за сідло? – питає він.

А вони йому кажуть:

– То таке сідло. Хто на нього сяде, то понесе його сідло, куди хоче.

А він крикнув на них:

– Ви, – каже, – знаєте, хто я такий?! Я царів замісник. Як скажу, так має бути.

Вони питають:

– А як ти скажеш?

Він їм каже:

– Їден біжить у їден бік до кінця цеї поляни, а другий – у другий. Котрий скорше вернеться до сідла, того й буде сідло.

Коли вони розбіглися, він сів на то сідло й каже:

– Неси мене до царя, брата мого.

Коли він приїхав до брата, дізнався він, що далеко-далеко, за великими водами, є гора, що там саме золото. Він собі думає: «Добре. В мене є таке сідло, що сяду і скоро поїду. І наберу золота, скілько мені потрібно. Як щастя, то щастя».

Як він став їздити до тої гори і носити золото, то та служниця знов придурилася перед ним, знов стала за служницю. Він їде до тої гори на золото, а вона каже:

– Та возьми й мене з собою на то сідло.

Приїхали вони на ту гору обоє. І назбирали золота. Назбирали й посідали на сідло. А вона йому говорить:

– Ой, то ще замало золота. Злізь та ще трохи більше дозбирай.

Коли він зліз і пішов золото збирати, вона сказала до сідла: «Неси мене». І вона полетіла на сідлі, а він остався там.

Ну й що ж йому тепер робити? А то була така гора, що дуже сонце припікало, і золота можна було набрати хіба зрання або вечором, а вдень ні. Ну й що ж він робить? Іде попри воду, по холодках туляється. Але ж голоден, нічого їсти нема, золота не з’їсть. Іде він, іде, раз дивиться, а там яблінка стоїть. Вирвав яблуко та й з’їв. І як з’їв його, то став конем. Біда. Що ж тут йому робити? Іде далі. А там стоїть груша. Вирвав грушку та й з’їв, та й знов став хлопом, як був. Тоді вирвав пару груш, пару яблук і сховав собі в кишеню. Підійшов до річки і пустився плавати по воді. Доки переплив, то йому борода виросла довга, аж по коліна.

Переплив він, спустився з гори, обсушився і йде на ярмарок. Розклав ті груші й яблука і продає. А на тім ярмарку була служниця тої дівчини, що забрала серце й сідло. І виділа ті яблука й груші, що продає дід. Але ніхто не купує, бо дуже багато грошей хоче за ті яблука й груші. Прийшла служниця додому, а вона питає:

– Що ти там виділа, на тім ярмарку?

А вона говорить:

– Я виділа старика, що продає груші й яблука. Але за такі гроші, що ніхто не купує. Ніхто таких грошей не має, щоб купити.

А вона думає: «Що ж, у мене грошей нема? Та в мене золота – завалися». І приходить на ярмарок вона сама.

– Що, діду, за яблука хочете?

– Що, пані? Недорого я продаю. Але тільки яблука продаю, а груші поки що не продаю.

Вона купила яблук, та й трошки відійшла, та й з’їла одно. Та й стала кобилою. А він як догонив та сів на ню! Та так бив, так гонив, що вона пізнала, хто то такий. Та й просить:

– Василю, даруй мені все, що я зробила. Віддаю тобі твоє серце, віддаю твоє сідло.

І тоді він все їй подарував та й узяв її за жінку. І вона дуже поправилася, дуже порядною була ґаздинею. І дуже добре вони собі жили.

Тоді міністр просить свого брата царя:

– Поїдемо до свого тата й до свої мами в гості.

А цар йому говорить:

– Як ми поїдемо, як ми не знаємо, де ми находимся, у якому світі? Як ми найдем свого тата та й маму?

А він каже:

– Не журися, царю. В мене є таке сідло, що як сядемо, то воно нас принесе куди захочемо.

Тоді цар убрався як цар, а міністр теж щонайкраще вбрання вбрав. І як сіли на сідло, то вже й у батька в домі. Та й зайшли до хати, та й посідали собі за стіл, та гей я тепер собі сиджу. А батько вже був слугою у мами. Мама з учителем ґаздують собі. Тоді цар і його міністр говорять:

– Ви не пізнаєте нас? Та ми ваші сини! Ти, мамо, приказала лісникові вивести нас у ліс і побити. І принести з єдного голову, а з другого серце. А ми попросили лісника, щоб він убив собаку. І лісник приніс для учителя голову та й серце собаки. Батька ти обернула яко слугу, а з учителем живеш.

А мати як то вчула, то з жалю зразу впала і вмерла перед їх очима. А вчителя вони самі вбили. Батько сам остався.

Вони вернулися в свою країну і керували далі. А коли батько постарівся, приїхав міністр з сідлом і забрав батька до себе.

Та й з тої радості вони заложили велику-велику гостину, багато гостей напросили. Коли гості з’їхалися, наклали на столи всього їсти й пити. Гості їли, пили, долі бородами текло, а в роті сухо було.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)