Про Іванка-Попрянка (українська народна казка)

***

Про Іванка-Попрянка (українська народна казка)

Був один чоловік, і було у нього троє дітей – два хлопці й одна дівчина. Якось хлопці зібралися в поле, а сестрі наказують, щоб принесла їсти. Дівчина питає:

– А як я потраплю, де будете орати?

– Ми прооремо борозну, й будеш іти за тою борозною.

А борозна, яку брати проклали, вела попри царський двір. Цар зрівняв борозну, що вела далі у поле, а проорав її до себе, на город. І дівчина, як несла братам їсти, зайшла в царський двір. Цар замкнув її в палаці.

Чекають хлопці їсти, а сестра не йде. І сердиті, бо вже зголодніли. Вертаються увечері додому і бачать, що борозна повернута до царського двору. Та раз пішли додому. Питаються від матері:

– Чому нам Марійка не принесла їсти?

– Та я ж її послала, – каже мати.

Тоді брати збагнули, в чому діло. На другий день старший прихопив сокиру і йде до царя – визволяти від нього сестру. Заходить у палац:

– Добрий вечір!

– Добрий вечір, ти прийшов у гості? То будемо гоститися.

І думає цар, яким способом погубити хлопця. Наказав жоні, щоб зварила нараз чотири стегна із вола. Вона зварила і поклала на стіл. Каже цар хлопцеві:

– Бери ти одне стегно, а я візьму друге і будемо змагатися: хто скоріше з’їсть, той переможе.

Цар швидко обгриз м’ясо і кісткою вдарив легіня по голові так, що той одразу впав.

Мати дома журиться і плаче.

Пішов і молодший брат визволяти від царя сестру. Пішов і теж походив зле.

Мати собі дома не знаходить місця. Але якось товкла чорний перець, чи як тоді казали – попер, і одна горошина упала на землю. Коли мати мела хату, побачила те зерня і подумала: «Я його не вимету, я його з’їм».

І з’їла. І стала тяжка.

Скоро народився в неї хлопчик. Коли мав три дні, то вже був такий, якби йшов третім роком. Раз питає матір:

– Мамко, чи були у мене брати й сестри?

Мати таїться:

– Та… не знаю…

Поприк не раз повертався до цієї розмови, і якось мати сказала, що в нього були два брати й сестра.

– Ну, йду я їх шукати! – заявив малий.

Узяв палицю в руки й пустився в дорогу. Заходить у двір поганого царя.

– Добрий вечір!

– Добрий вечір. Будемо гоститися?

– Будемо.

Поганий цар наказав жінці, щоб зразу зварила з вола чотири стегна. Вона зварила і поклала перед ним на стіл. Почали змагатися. Укусили по одному разу, по другому, по третьому… Цар так заспішив, що почав давитися, а тим часом Поприк своє стегно доїв і кісткою вдарив царя так, що голова в того розкололася. Узяв сестру й вернувся додому.

А брат поганого царя – і сам поганин – почув, що якийсь витязь убив його родича. Одразу дав наказ, щоб той витязь явився до нього. Поприк прийшов, і цар йому каже:

– На мене йде війною песиголовий цар. Якщо переможеш того песиголовця, то подарую тобі життя, ще й будеш царем. Бо я вже старий і не маю сили ані воювати, ані царювати.

Поприк побив усіх песиголовців олов’яною палицею. Та один відпросився:

– Поприку, не вбивай мене, я тобі лихого не зроблю…

Поприк відпустив. Повернувся Іванко з війни з великою славою. Його одружили на царській доньці й покоронували на царя.

А песиголовець красно одягнувся і пофарбувався, щоб був, як інші люди, і прийшов до молодого царя. Дома була лише його жінка. Песиголовець взявся її підмовляти:

– Якби ти розпитала свого чоловіка, в чому його сила, ми б з тобою зажили не так – ми мали би державу на півсвіту!

Молода цариця була легковажною і сховала в царському палаці песиголовця, щоб чоловік нічого не знав. Коли Поприк вернувся додому, почала коло нього бігати, прислужувати:

– Я тобі зроблю купіль… Я тобі – це, я тобі – те… Але скажи, в чому твоя сила?

– Моя сила – ось у цих двох пальцях. Якби їх зв’язати – пропала би сила.

Цариця пригорнулася і почала в’язати йому пальці, але він порвав. Зв’язала утроє – так само порвав. Зв’язала учетверо – не може порвати. Тоді вискочив песиголовець:

– Ну, якою смертю хочеш помирати?

– Заколи мене і прив’яжи до осла – хай несе, куди хоче.

Песиголовець так і зробив. Несе осел убитого, зустрічає зайця:

– Стій, яцьку!

Заєць став.

– Біжи швиденько й принеси живлющої води.

Заєць побіг і приніс невдовзі цілющої води. Осел узяв воду і намочив Поприкові рану, потім полив під ніс – і Поприк ожив. Але не має сили.

Ідуть далі. Бачать – лежить рушниця. Поприк сяк-так підняв ту рушницю – коли біжить пес. Він прицілився, а пес йому каже:

– Не стріляй у мене, я буду ще тобі у пригоді.

– Ну, розкуси мотузок на моїх пальцях.

Пес розкусив, і Поприк знову дістав силу. Повернувся у царський палац. Песиголовця одразу застрілив, а жінці поставив під одне око відро, щоб плакала за ним, першим чоловіком, а під друге – цебер, аби лила сльози за песиголовцем. Коли уранці подивився, у відрі сліз зібралося мало, а цебер був повний. Значить, плакала за песиголовцем.

Поприк узяв рушницю, застрілив її.

А сам узяв собі бідну дівчину. Лише сестру видав за багатого графа.

І всі вони дуже красно жили, доки не порвалися їм жили, а наші не подужали.

Комментариев: 2 RSS

1Олена23-03-2017 02:24

Жах, ви самі читаєте, що публікуєте?!!!

2Лук'янюк Євген24-03-2017 01:19

Звичайно читаємо. А чому жах? Сюжет схожий до казки "Котигорошко". Якщо Ви про фрагменти смерті, то це невід'ємна частина більшості народних казок, зокрема - чарівних та казок про тварин. Соціально-побутові казки в цьому плані гуманніші. Зрештою, одна з первісних функцій казки - попередити дітей від помилок та налякати у разі непокори. Тому більшість народних казок і мають елементи, дотичні до страшилок. Щоб цього уникнути, потрібно переробляти сюжет казки, але тоді вона вже не буде народною...

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)