Про царівну-ледарку (вірменська казка)

***

Про царівну-ледарку (вірменська казка)

Жили-були син та мати. Якось мати захворіла.

– Нані,– каже син,– може, поїсте чогось?

А мати йому:

– Якщо заріжеш вола, то попоїм, а ні – і ріски в рота не візьму.

– А як орати доведеться, тоді чим управимось?

Була в них лише пара волів.

– Поки орати доведеться,– каже мати,– то й до нас доля усміхнеться.

Зарізав хлопець одного вола, нагодував матір. Коли надійшов час орати, каже він матері:

– Як же тепер нам бути, нані?

Відповідає йому мати:

– Ладнай, синку, плуга, хай твоїй нані легко дихнеться, та й запрягай мене.

Що ж поробиш, мусив син запрягати у плуг свою матір... А в тих місцях саме цар полював. Наказав цар своєму слузі засмажити впольованого фазана:

– Тільки ж дивися, щоб м’ясо не підгоріло,– попередив цар.

Смажить слуга фазана, аж бачить: за плугом іде, а в плуг, до пари з волом, мати впряжена. Задивився слуга на таку чудасію, не помітив, як і м’ясо підгоріло.

Запитує його цар:

– Чого м’ясо підгоріло?

– Вельможний царю,– каже слуга,– чи бачено де таке,– син запріг у плуг свою матір! Я задивився на них і м’ясо прогледів.

Наказав цар покликати до себе того хлопця.

– Гей, хлопче,– гримає на нього цар,– у тебе рука піднялася свою матір у плуга запрягти?

– Вельможний царю,– відповідає той,– була в нас пара волів, та якось мати занедужала, попросила, щоб одного зарізав. Удовольнив я її бажання, зарізав вола, нагодував матір. Тепер, як побачила, що взимку голодуватимемо, бо орати нічим, вона й сказала, щоб її запріг. От я й запріг.

– Ні гріха тобі, ні сорому,– каже цар,– випусти матір! Є в мене бичок-третячок, якщо навчиш його в ярмі ходити – бери собі.

Про царівну-ледарку (вірменська казка)

Пішов хлопець із ними, бачить, а то не бичок-третячок, а скажений бик, тож не дивно, що цар не зміг його до ярма привчити. Залигали бичка, привів його хлопець до себе у хлів, прив’язав міцно. І протримав голодним три дні і три ночі. А коли бичок зовсім охляв, дав йому хлопець ківш води та пучок трави і тут-таки надягнув ярмо. Потроху підливав води, підкидав трави, бичок і сам незчувся, як звик до ярма. Запріг його хлопець у плуга та й виорав поле.

Довідався про те цар, прикликав до себе хлопця.

– Як це ти з бичком зладнав? – питає цар.

– Та,– каже,– зладнав, а хіба що?..

– Ну, коли так,– каже цар,– є в мене дочка, женися на ній. Я й весілля справлю, забирай тільки.

Вертається хлопець додому, просить матір:

– Мамо, піди висватай мені цареву доньку.

– Схаменися, сину,– каже мати,– ми ж бідні, чи видасть за тебе цар свою доньку?!

– Нічого,– відповідає хлопець,– видасть.

– Ну то хоч зодягни мене, не піду я до царя отакою обідранкою.

Купив син матері нове вбрання, зодяг її, вирядив у дорогу.

Пішла мати, але не насмілилася зайти до царевої світлиці, під ворітьми сіла. Цареві й переповіли, що якась стара під ворітьми сидить. Наказав цар покликати її і про все з нею домовився.

Забрали царівну до своєї хати. А царівна й за холодну воду не береться, де там уже до роботи, ходить, як сновида, геть змарніла.

– Гей, синку,– зітхає мати,– і треба ж тобі було...

– Нічого,– каже син,– я її на розум наставлю, навчу, що й до чого. Щоб відниньки їй ні хліба, ні води. Бо ж діло хто робить? Я і ти! А їсти хто буде? Теж я і ти!

Їдять собі удвох із матір’ю, а царівни ніби і в хаті немає. Так минув день, другий. На третій день дівчина встала, провела віником довкола себе й знову сіла.

Увечері хлопець попросив матері дати їй скибку хліба й трохи води.

Наступного дня дівчина підвелася, замела півхати і знову сіла.

Тепер уже дали їй півбуханця хліба і півглека води.

– А щоб ви луснули,– нарікає царівна,– в батьковому домі я ні за холодну воду не бралась і їла все, а в цих, поки діла не зробиш, шкоринки хліба ніхто не дасть.

А вранці хутко підхопилася, замела в хаті та ще й надворі. Киває мати синові, мовляв, дивись.

– Отепер,– каже син,– давай нам їсти нарівні.

Відтоді царівна завжди раненько вставала, в хаті прибирала, двері мила, по воду ходила, піч топила.

Минуло немало, небагато часу, і каже якось цар своїй жінці:

Про царівну-ледарку (вірменська казка)

– Віддали ми нашу ледарку за того парубка, треба поїхати побачити, як вона там?

Набрав цар наїдків-напитків та й поїхав. Як побачила його донька, швиденько підбігла, вхопила коня за вуздечку, така вже рада! Допомогла батькові з коня злізти, до хати завела, а царева сваха тим часом поставила коня у хлів.

Саме м’ясо варилося. Дівчина принесла часнику, дає батькові.

– Чисть,– каже,– щоб і тобі вечері перепало, бо, як не робитимеш, то їсти не дадуть.

Цар сміється собі у вуса та й чистить часник потихеньку. Заходить стара, бачить: сидить цар, часник чистить.

– А бодай тобі, невістко! Навіщо примусила батька часник чистити?

– А хіба ж ви дасте йому їсти, як діла не робитиме?– обізвалася та.

Забрала стара в царя часник, сама стала чистити. А надвечір і син прийшов – побенкетували славно.

На ранок вирушив цар додому, веселий та щасливий,– приїздить та й каже до цариці:

– Жінко, світло очам твоїм, радій, наша донька вже не ледарка.

Привезли вони доньку й зятя до себе, на радощах знову бенкет справили.

І ви з ними порадійте, то й ваше бажання справдиться.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)