Попович Ясат (українська народна казка)

***

Попович Ясат (українська народна казка)

Десь був собі піп і мав три сини: два розумних, а третій дурень, Ясат називався. Але він був собі лицар, та тільки про те ніхто не здогадувавсь.

От обізвавсь по цілій країні цар:

– Хто мені дістане коня, в якого буде одна шерстина золота, друга срібна, то за того віддам дочку й дам йому половину царства.

Ясат і каже попові:

– Я, таточку, зможу такого коня добути.

Написали до царя, а цар відписує й кличе до себе, а Ясат відказує:

– Як йому треба, то нехай сам до мене приїде.

Приїхав цар і каже:

– Чи це ти похвалявсь добути мені такого й такого коня?

– Я, – каже. – Приженіть мені коней, я собі виберу й задля братів.

Пригнали таки табун. Ясат вибрав щонайміцнішого коня, взяв його мізинцем під перса, підніс, як пустив – так кінь по коліна й угруз у землю.

– Ну, – каже, – це буде моєму найстаршому братові: давайте ще з чого вибирати.

Пригнали ще табун, ще кращих коней. Він вибрав щонайміцнішого, торкнув мізинцем під перса, так той кінь і загруз у землю по коліна.

– Ну, це буде задля підстаршого брата. Давайте ще мені на вибір.

А тут уже нема, лишився тільки той, що воду возить. Привели й того; взяв його мізинцем під перса, струснув – не вкопався.

– Ну, – каже, – нехай цей кінь три роси обіб’є, вилиняє, то й поїдемо.

От і поїхали всі три брати. Їдуть та їдуть, аж стоїть хлівець; дивляться, аж там приковані три зміїхи. Під’їжджає Ясат, питає:

– Чого це ви тут поприковувані?

Одна й каже:

– Я тут прикована, і тільки-тільки до опівночі доходить, до мене прилітає змій із трьома головами.

Друга каже:

– А до мене в саму глупу північ прилітає змій з шістьма головами.

– А до мене, – каже третя, – саме як із половини ночі зверне, прилітає з дванадцятьма головами змій.

От вони так розпитались та й поїхали. Приїжджають, аж такий двір: покої й стайні – все скляне. Старші брати й кажуть:

– Щось це непевне, не заїжджаймо.

А Ясат як став вговорювати, таки заїхали. Брати полягали спати коло коней, а попович Ясат каже:

– Щось я нездоров, ляжу серед двору, може, чи не поздоровшаю на вітрі.

Брати поснули, а він пішов під місток. Коли так іще нема половини ночі, аж земля стугонить – їде на коні змій із трьома головами: кінь спотикається, хорт виє, сокіл об землю б’ється.

– Стій, коню, не спотикайся, стій, хорте, не вий; стій, соколе, об землю не бийся: тут і нема такого, щоб із нами пограв; є за тридесять земель попович Ясат, той би з нами пограв, та його тут ворон і кості не занесе.

Тоді вилазить попович Ясат із-під містка, бере шаблю, закладає йому за плече.

– Ні, – каже змій, – ходім битись он на ту гору! Дмухни, – каже змій, – на цю гору, щоб вона стала кам’яна.

– Дмухни ти, клятий, коли ти таку міць маєш, – відповідає Ясат.

От як клятий дмухнув, так гора й стала кам’яна. От бились, бились, а далі Ясат змія вбив, спалив і на вітер пустив, щоб і в попелі не притаївся, нечиста сила, а коня взяв і до стайні завів, а сам знов сів під містком.

Так, саме в глупу північ, земля стугонить – їде на коні, ще кращому, вже шестиголовий змій: кінь спотикається, хорт виє, сокіл об землю б’ється.

– Стій, коню, не спотикайся; стій, хорте, не вий; соколе, об землю не бийсь: тут нема, хто б з нами пограв; є за тридесять земель попович Ясат, той би з нами пограв, так того і ворон кості сюди не занесе.

Вилазить Ясат із-під містка, закладає йому шаблю за плече.

– Ходім на ту гору битись.

Пішли. От і каже змій:

– Дмухни на цю гору, щоб стала залізна.

– Дмухни ти, клятий, коли ти таку міць маєш.

Дмухнув клятий, – стала гора залізна. От як почали битись, і цього попович убив, спалив і на вітер розвіяв, щоб і в попелі не причаївсь, нечиста сила; коня взяв і повів до братів – ще кращого.

Взяв, повісив до сволока ціпок, підставив тарілку й каже братам:

– Якщо почне кров капати з ціпка, то біжіть на ту гору мені на поміч.

Сказав це, а сам і пішов під місток.

Звернуло з півночі, аж земля стугонить – їде на такому вже гарному коні змій з дванадцятьма головами: кінь спотикається, хорт виє, сокіл об землю б’ється.

– Стій, коню, не спотикайся; стій, хорте, не вий, стій, соколе, об землю не бийся: тут нема такого, щоб із нами пограв; є за тридесять земель попович Ясат, той би з нами пограв, – та й той навряд, – та його тут і ворон кості не занесе.

Аж ось вилазить попович Ясат із-під містка, закладає йому шаблю за плече:

– Ходім битись!

– Ходім, лишень, он на ту гору.

Прийшли, а змій і каже:

– Дмухни на цю гору, щоб вона стала олив’яна.

– Дмухни ти, клятий, коли ти таку міць маєш.

Клятий дмухнув, – стала гора олив’яна. Стали вони битись; б’ються та й б’ються, далі – як ударить Ясат-попович змія, так той і загруз ув оливо по коліна. Як ударить змій Ясата, так той загруз ув оливо по самі посохи.

Став тоді проситись Ясат на відпочинок на три години. Жде та й жде Ясат братів, – нема. От він ізняв з ноги червоний чобіт, як пустив його, так прямо пробив конюшню. Брати як прокинулись, дивляться – аж уж не те, що капає кров із ціпка, а вже й тарілка в крові плаває.

А тимчасом на Ясата мухи та комашня сідають!

– Чого це вони на мене сідають? – питає Ясат.

– Це, – каже, – кров твою пить.

А на клятого сідає галич, вороняччя, от він питає Ясата:

– Чого це вони сідають?

– Це, – каже Ясат, – вони твоє м’ясо їстимуть.

Дивляться: аж біжить два чоловіки. Тоді давай битись. То прибігли брати, дали помочі й змія вбили, спалили й на вітер розвіяли, щоб і в попелі не причаївсь, нечиста сила. Тоді взяли й цього коня, такого вже гарного, що й не можна!

Виїхали. От і каже Ясат:

– Забув хустину, що шию зав’язував.

– Ось тобі нашу, – кажуть брати, – та не вертайсь.

– Ні, вже вернусь; їдьте помалу, то я вас нажену.

Вернувсь до двору, аж ті три зміїхи, що були в хліві, уже там. Він перекинувсь півником, таким червоненьким, та й сів на штахетках перед замками. Виходять усі три зміїхи; аж та, що до неї їздив із трьома головами, каже:

– Коли б я знала, хто мого вбив, я б перекинулась йому на дорозі вже то гарною чистою криницею, – він напився б води, та й лопнув би.

– А я, – каже вже та, що до неї їздив із шістьма головами, – перекинулася б яблунею з такими яблучками, то він якби з’їв, то й лопнув би.

– А я, – каже та, що до неї приїздив дванадцятиголовий, – стала б вогнем, то я б його спалила.

– А дивіться, який славний півник, треба його спіймати.

А Ясат тоді – фурр! – та й доганяє братів.

Їдуть та й їдуть, коли так перед ними така славна криниця – вода така чиста. Брати й кажуть:

– Нумо, нап’ємось!

А Ясат як став, як став відговорювати, – таки відговорив, і не напились.

Їдуть далі, аж стоїть над шляхом таке славне дерево з яблучками, та такими прекрасними! Брати й кажуть:

– Ану, зірви по десятку: невже це нас тут хто битиме або лаятиме?

А Ясат знов як став уговорювати, – таки не зачепили яблук.

Їдуть та й їдуть, аж тут на степу де не візьметься вогонь – увесь шлях заступив. Брати ті пішли, а Ясатів кінь ногою зачепився за вогонь: виходить – винуватий! Тоді зміїха давай за ним гнатись: він не втече, вона не дожене, він не втече, вона не дожене. Коли стоїть кузня, і там коваль Василь. Ясат у ту кузню і зачинився. А двері так, як на долоню – товсті, ковані залізом.

– Віддай мені, – каже Василеві, – Ясата!

– Пролижи двері, то я тобі його на язик посаджу.

Лизнула раз, за другим разом уже дірку пролизала.

– Всаджай язика, я тобі його віддам!

А він тим часом обценьки розпік, тільки що всунула – аж він її за язик обценьками! А тоді й убили її.

Тоді попович Ясат віддав коня цареві, а той дав дочку за нього й відділив половину царства. То вони там і тепер живуть-проживають.


== Читать на русском языке ==

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)